Ленінське абатство

Абатство було засновано в 1180 році за підтримки Отто І, який в ньому похований. Як перше абатство землі, воно мало суттєвий вплив на становлення і розвиток маркграфства Бранденбург, було місцем поховання Асканіїв, а пізніше і Гогенцоллернів.

Монастир був заснований як дочірній монастир Моримону, одного з чотирьох основних цистерціанських абатств, в свою чергу утвореного від монастиря-родоначальника цістерціанського ордену Сіто у Франції. Перші дванадцять монахів на чолі з абатом Зібольдом прибули в Ленін на запрошення Оттона I в 1183 році з монастиря Зіттіхенбах поблизу Айслебена в Гарцфорланді, заснованого в 1150-х батьком Оттона Альбрехтом Ведмедем.

В свою чергу абатство заснувало три «дочірні»:

• абатство «Парадіз» (1236 р.), на території сьогоднішнього Любуського воєводства в західній Польщі;
• абатство Маріензее (1258 р.), що невдовзі було перенесено та перетворено у Коринське абатство (1273 р.) неподалік від сучасного міста Еберсвальде;
• та абатство «Небесні ворота» (1299 р.) у сучасному містечку Фюрстенберг у районі Верхній Гафель.

Будучи «королівським» абатством, Ленін користувався прихильністю Асканіїв, які дарували йому нові землі та володіння. На початку 13-го сторіччя орден скасував положення свого статуту, що забороняли отримувати дохід від населення (збирати десятину та плату за користування землею і послугами). Монастир володів третиною території Цаухе, де він був розташований; в 1219 році йому належало селище Штангенхаген в 40 км від абатства, що розташована вже за межами маркграфства. До 1250 року монахами була побудована сільська церква в 30 км від абатства в Гребене, а 1317 році придбано місто Вердер-на-Хафелі. Крім того, монастирю належали південний Целендорф (сьогодні район Берліна), декілька сіл у Барнімі на північ від Берліна, а саме сучасне селище Клостер-Ленін утворилось в 1415 році, коли монахи заснували ринок біля стін абатства.

Слідуючи настановам свого ордену, абатство поступово перетворювало навколишню болотяну місцевість — будували водяні млини, займались виноградарством, рослинництвом та тваринництвом, та торгували продукцією (зерном, м'ясом та рибою, молочними продуктами, медом, воском, вином та шкірою) в Берлині, Бранденбурзі-на-Хафелі та інших містах. Збереглася грамота від 20 серпня 1469 року про поставки зерна до Гамбургу.

В 15-16-му сторіччі монастир навіть надавав кредити містам Ерфурт та Люнебург. Наприклад, 1443 року Люнебург отримав кредит у сумі 550 гульденів під 6 % річних, які в 1472 році були знижені до 4 %.

Під час Реформації абатство у 1542 році було розформовано. На той час абатству належали 4 500 га землі, 54 озера, 9 млинів, 39 сіл та місто Вердер. Курфюрст Йохим II використовував колишній монастир як мисливський табір, а наприкінці 16-го сторіччя Гогенцоллерни побудували тут будинок для гостей, що брали участь у полюванні.

Під час Тридцятирічної війни монастир декілька разів грабували та підпалювали.

В 17-му сторіччі монастир пережив період відновлення, коли були відбудовані західне крило та флігель, і він стан улюбленою літньою резиденцією першої жінки Фрідріха Вільгельма I Луїзи Генріетти Оранскої. В 1685 році Фрідріх Вільгельм видав Потсдамський едикт, яким запросив французьких гугенотів на знелюднілі після Тридцятирічної землі та епідемії чуми землі і надав їм значні пільги. Гугеноти з'явились і в абатстві; у монастирському храмі навіть була зведена стіна, що відділяла кальвіністів від лютеран.

Після появи нового водного шляху на Хафель — Емстерканала, у селищі Клостер-Ленін відбувся новий розквіт цегляного виробництва та навіть з'явився пірс для вантажних човнів. Однак монастир залишався покинутим. В період між 1770 та 1820 роками його споруди були навіть частково розібрані на цеглу. Східна частина монастирського храму в романському стилі, яка збереглася, продовжувала використовуватись як приходська церква.

В 1811 році Прусія передала Ленін у приватну власність. Новий розквіт монастиря почався в середині 19-го сторіччя, з початком епохи романтизму та зростання національної свідомості. На руїни монастиря звернули увагу прусська королівська родина та освічена спільнота. Власник Леніна Роберт фон Лебель (1815—1905), який жив на території монастиря в 1846—1870 роках, скористався зв'язками з кронпринцем Фрідріхом Вільгельмом для пошуку коштів на збереження пам'ятки культури. Реставрація церкви почалась в 1871 році за наказом «романтика на троні» короля Фрідріха-Вільгельма IV і завершилась в 1877 році.

З 1911 року монастир знову перейшов в церковну власність, з того часу в абатстві розміщується протестантська релігійна спільнота, відома як «Притулок Луїзи-Генрієти» (нім. Luise-Henrietten-Stift), у тому числі притулок для літніх людей.

Ленінське абатство має велике значення як зразок архітектури цегляної готики та є одним з найвпливовіших зразків німецької цегляної готики в країні.

План монастиря
1744 та 2009

Щодо ранньої історії будівництва монастиря практично не існує надійних джерел, а нечисленні знахідки розкопок при реконструкції в 19-му сторіччі не дають достовірної інформації. Фактичним початком будівництва абатства вважаються тимчасові бараки перших ченців з 1183 року та тимчасова каплиця, яка була побудована до того і прибулим та найнятим будівельникам. Близько п'яти років після заснування монастиря, тобто на 1185 рік почалося будівництво церкви і центральної території монастиря, які за традиційними уявленнями були завершені 1260 року. Останні дослідження навіть припускають, що перші будівлі були завершені вже в 1235 році, а в 1260 році були завершений перший цикл будівництва.

З певним ступенем впевненості в 1270 році були завершені «старий» будинок абата з будинком-воротами, який примикав до нього, на західному вході. В 14-му сторіччі територія монастиря була розширена шпиталем (пізніше — королівський будинок), зерносховище та мур монастиря з вежею в південно-західному напрямку. Будинок фальконерів був побудований наприкінці 15-го сторіччя.

Будівництво починалось у пізньороманському стилі. Незважаючи на поширення готики в Європі, її застосування у Ленінському абатстві переймалось неохоче та з запізненням через стриманість настанов ордена.

У монастирському храмі східна частина разом з хорами та продольним нефом поєднується з раньоготичною західною частиною.

В 1870-ті роки руїни абатства були надзвичайно якісно відреставровані. Після цієї реконструкції зруйнованого монастиря, наступне відновлення та реконструкція різних історичних будівель почалося після возз'єднання Німеччини аж у 2004 році. Цей ремонт був проведений в значній мірі з фінансових субсидій землі Бранденбург; частково нагляд за реконструкцією, як наприклад в 2004 році старого будинку управителя, під наглядом Бранденбурзької служби охорони пам'яток.

• 
  Продольний неф церкви
• 
  Будинок Сесилі
• 
  Каплиця над воротами
• 
  Будинок Єлизавети
• 
  Мур

Vaticinium Lehninense — це відома у свій час праця, яка вважалась написаною монахом Ленінського абатства на ім'я Герман в 13-му або 14-му сторіччі, але описувала події до кінця 17-го сторіччя. Рукописи «пророцтва», вперше надрукованого в 1722 році, існували у Берліні, Дрездені, Бреслау та Гетінгені.

Праця починається з плачу за завершенням асканійської гілки маркграфів Бранденбурзьких зі смертю Генріха Молодшого в 1320 році, та дає історично-правдивий опис декількох маркграфів, доки не доходить до курфюрста Фрідріха-Вільгельма I (помер 1688 р.). З цього моменту автор праці відкидає обережність та припиняє будь-який реалістичний опис людей, про яких провіщує. Праця закінчується тим, що правитель-католик відновлює Ленінський монастир та Священну Римську імперію.

Праця є антипруською, однак її авторство не встановлено. Першим, хто вказав на те, що це підробка, був пастор Вайсс, який довів у своїй праці «Vaticinium Germanicum» (Берлін, 1746 р.), що вона була написана між 1688 та 1700 роком, а не трьома століттями раніше.

• Церква абатства (нім.)
• Ленінське абатство // Catholic Encyclopedia. — New York : Robert Appleton Company, 1913. (англ.)

1. archINFORM — 1994.
   d:Track:Q265049