Люнебург

В старі часи місто називалося Глюні. Це старинне слов'янське місто. У 795 році в місті Глюні був похований перший князь Ободрицького союзу — князь Віцан.. У Середньовіччя місто було дуже багатим завдяки торгівлі сіллю. Поруч з містом знаходилося декілька родовищ солі. Її експортували в сусідні землі. Старим соляним шляхом її доставляли до Любека, а звідти на все балтійське узбережжя. Довгий час Люнебург був однією зі столиць герцогів Брауншвайг-Люнебурзських; місто та його сіль були факторами могутності та процвітання Ганзи.

Люнебург уперше згадується в літописах за 956 рік. 1158 року багато люнебурзських купців стали повноправними членами Торгового союзу — предтечі Ганзи. У Ганзейский союз місто взяли на першому з'їзді (Hansetag) 1356 року, через дві вагомі причини: його географічне положення та комерційне значення.

У XVI–XVII ст. місто було столицею герцогства Брауншвайг-Люнебурзського, яким правили Вельфи. З перенесенням столиці їхніх володінь у Ганновер політико-економічне значення міста впало. У 1700 — 1703 роках тут, у співочій школі при церкві св. Михайла, навчався Йоганн Себастьян Бах. Тут же він познайомився з відомим органістом Георгом Бемом, що працював в церкві св. Іоанна й мав великий вплив на подальшу долю композитора.

На кошти Люнебурга з його жителів 1815 року був створений люнебурзський батальйон, який взяв участь у битві при Ватерлоо. Прапор батальйону ніс принц з династії Пон. Батальйон майже в повному складі на чолі з принцом загинув при обороні Ге-Сент.

1814 року Люнебург залишився у складі Брауншвайг-Люнебурга, перетвореного за рішенням Віденського конгресу з курфюршества Брауншвайг-Люнебург на Королівство Ганновер.

Після Австро-пруської війни 1866 року Королівство Ганновер було анексовано Прусією та перетворено в прусську провінцію «Ганновер». У її складі Люнебург залишався до ліквідації провінцій Пруссії 1946 року й був адміністративним центром урядового району «Люнебург».

Під час «Третього рейху» з 1937 року Люнебург був столицею гау НСДАП «Східний Ганновер». У кінці Другої світової війни 4 травня 1945 року біля села Вендіш-Еферн на південь від Люнебурга німецька делегація на чолі з генерал-адміралом Гансом-Георгом фон Фрідебургом у присутності британського фельдмаршала Бернарда Монтгомері підписала Акт про беззастережну капітуляцію німецьких військ на північному заході Німеччині, у Данії та Нідерландах. Після закінчення війни Люнебург увійшов до Британської окупаційної зони.

У Люнебурзі вчинив самогубство відомий нацист, рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер, коли потрапив у британський полон. 23 травня 1945 року перед допитом він розкусив ампулу з ціаністим калієм. Також в Люнебурзі тиждень потому в британському госпіталі після спроби суїциду помер заарештований англійцями гауляйтер Східного Ганновера Отто Телшов.

Видобуток солі було остаточно припинено лише 1980 року — цей рік став останнім в тисячолітній історії промислу. 1989 року в Люнебурзі було засновано університет. Тривала вирубка лісу, що використовувався як паливо при випарюванні солі, призвела до появи навколо міста унікальної Люнебурзької пущі (нім. Lüneburger Heide).

До XVIII століття в Люнебурзі й Люнебурзькому районі Люхов проживали залишки місцевих слов'ян — древан, що жили в цьому районі до приєднання до Священної Римської імперії, на початку другого тисячоліття нової ери.

• 
  Місто близько 1895 року
• 
  Місто 2003 року
• 
  Вуличка старого міста
• 
  Стара водонапірна башта
• 
  Церква Святого Миколи
• 
  Деталь церкви Святого Миколи
• 
  Ратуша
• 
  Міський замок на Ринку
• 
  Інтер'єр церкви Святого Миколи
• 
  Штінтмаркт у Люнебурзькому порту
• 
  Стара гавань з портовим краном
• 
  Площа «На піску» (Am Sande)
• 
  Вид з Водонапірної башти на місто й церкву Святого Йоганна
• 
  Вид на церкву Святого Йоганна та водонапірну башту
• 
  Зимовий пейзаж Люнебурга з церквами Святого Миколи й Святого Йоганна
• 
  Монастир Люне
• 
  Церква Свтяого Михайла
• 
  Давня забудова
• 
  Фахверковий ансамбль у західній частині сарого міста
• 
  Школа імені Вільгельма Раабе
• 
  Люнебурзький вокзал

• Wilhelm Reinecke: Geschichte der Stadt Lüneburg. 2 Bde. Lüneburg 1977 (Nachdr. der Ausg. Lüneburg 1933).
• Werner Harro König: Lüneburg. Bildnis einer Stadt. 2. Auflage. Verlag Nordland-Druck, Lüneburg 1968.
• Heinz Stoob, Wilfried Ehbrecht, Jürgen Lafrenz, Peter Johannek (Hrsg.); Uta Reinhardt (Autor): Deutscher Städteatlas. Band 5 (V), Teilband 3. Acta Collegii Historiae Urbanae Societatis Historicorum Internationalis — Serie C. Im Auftrag des Kuratoriums für vergleichende Städtegeschichte e. V. und mit Unterstützung der Deutschen Forschungsgemeinschaft. Stadtmappe Lüneburg, Dortmund-Altenbeken 1994, ISBN 3-89115-044-X.
• Thomas Kirschbaum: Lüneburg — Leben in einer spätmittelalterlichen Großstadt. Wernigerode 2000, ISBN 3-928977-83-0.
• Elmar Peter: Lüneburg — Geschichte einer 1000-jährigen Stadt 956–1956. 2. Auflage. Museumsverein für das Fürstentum Lüneburg (Hrsg.). Lüneburg 1999, ISBN 3-922616-15-1.
• Uta Reinhardt, Wilhelm Reinecke, Gustav Luntowski: Die Straßennamen Lüneburgs. 5. Auflage. De Sulte 15, Edition Ruprecht, Göttingen 2007, ISBN 978-3-7675-7078-8.

• Офіційний сайт міста (німецькою)
• Офіційний сайт міста (англійською)
• Вебкамера у діловій частині міста
• Люнебурзький університет (англ. та нім.)
• Посилання на ресурси про Люнебург (нім.)
• Фотографії Люнебурга^{[недоступне посилання з квітня 2019]}