Лепешняк великий

Лепешняк великий, лепешняк водяний[2] (Glyceria maxima (C.Hartm.) Holmb. — багаторічна трав'яниста рослина, вид роду лепешняк (Glyceria) родини тонконогові (Poaceae), що росте на вологих територіях, часто безпосередньо у водоймах із невеликою течією.

Лепешняк великий
Біологічна класифікація
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Однодольні (Monocotyledon)
Клада: Комелініди (Commelinids)
Порядок: Тонконогоцвіті (Poales)
Родина: Злакові (Poaceae)
Підродина: Мітлицевидні (Pooideae)
Рід: Лепешняк (Glyceria)
Вид:
Лепешняк великий (G. maxima)
Біноміальна назва
Glyceria maxima
(C.Hartm.) Holmb., 1919
Синоніми

Molinia maxima Hartm.
Glyceria spectabilis Mert. & W.D.J.Koch
Glyceria aquatica (L.) Wahlb.
Panicularia aquatica (L.) Kuntze
Poa aquatica L.[1]

Назва

Наукова назва походить від грецького glyceros — солодкий, що зумовлено солодким смаком насіння. У молодих рослинах солодкий сік нагромаджується у міжвузлях.

Поширення та екологія

Природний ареал лепешняка охоплює територію Європу і помірних широт Азії, зокрема Західного Сибіру, Кавказу та Туреччини. Згодом рослина поширилась і на території Північної Америки, Австралії та Нової Зеландії[1]. В Україні поширений у всіх районах Лісостепу.

Вид росте на сирих і заболочених луках, болотах, на берегах водойм та безпосередньо в озерах, ставках, старицях, руслах річок на глибині 20-50, інколи 150 см. Часто утворює зарості[3].

Ботанічний опис
Лепешняк великий в книзі Flora Batava 1822 року

Багаторічна злакова трав'яниста рослина із прямостоячим міцним, грубим стеблом 10-12 мм в діаметрі заввишки 100–150, інколи 200 см. Листки зелені широколінійні, шириною 5-12 мм, шорсткі, із поодинокими шипиками, язичок 3-5 мм довжиною, загострений. У проточних водоймах утворює реофільну, стерильну форму із стрічкоподібними листками до 50 см довжиною.

Корінь має форму повзучого кореневища довжиною до 50 см.

Суцвіття — густа, багатоколоскова волоть 20-40 см завдовжки із зібраними в кільця по 4-10 порівняно товстими, шорсткими, прямостоячими або відхиленими гілочками. Колоски зелені, бурі або фіолетові довжиною до 15 мм, 5-9-квіткові. Нижня квіткова луска 3-3,5 мм довжиною, із сімома сильно виступаючими жилками, вкритими шипиками. Тичинок три; пиляки 1,5-2 мм довжиною, жовті.

Цвіте в червні-липні, дозріває в липні-серпні. Розмножується насіннєво та вегетативно — кореневищами. Анемофіл[3].

Значення і застосування

Лепешняк — кормової злак, проте як корм його використовують лише до цвітіння. Пізніше він грубіє і уражається листової сажкою, яка утворює на листках вузькі чорні смужки. Грибок у свіжому стані отруйний для худоби, тому вживання таких свіжих рослин небезпечне для тварин. В сіні сажка нешкідлива.

Лепешняк використовується для укріплення берегів. Його солома може використовуватися для покриття невеликих будівель.

У харчуванні

Зерно рослини можна використовувати в їжу[4][5]. Крупа з насіння лепешняку здавна відома як чудовий харчовий продукт — легкий і поживний для виснажених хворобою і голодом людей. Вона добре відома населенню Польщі, Швеції, Угорщини та Прибалтики під промовистою назвою «манна». У Російській імперії вона надходила на місцеві ринки під назвою «польська крупа» чи «пруська манна».

Насіння збирають з легких човнів у другій половині літа. Пучки волоті нагинають і палицями вимолочують насіння на дно човна. Заготовлене зерно шеретують на круподерці або обшуговують у ступі від бурої оболонки.

Зерно і крупа лепешняку містять 75% крохмалю, 9,7% білків, 0,4% жирів, 13,5% води. На смак крупа лепешняку нагадує рис або саго.

З крупи готують каші, круп'яні запіканки й биточки, страви типу плова, галушки, пельмені, млинці, оладки, киселі.

Молоде цукристе стебло лепешняку варять у воді, проціджують, а відвар використовують для приготування узварів, квасу тощо.[6]

Примітки
  1. GRIN Taxonomy for Plants(англ.)
  2. М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976—168 с. — С.79
  3. Манник большой в Био-энциклопедии(рос.)
  4. Сокровища северных болот // Т. В. Цветкова. — Вестник Кирилло-Белозерского музея. — 2007. — № 11.(рос.)
  5. Рева М. Л. Растения в быту. — Донецк: Донбас. — 1982. — с.240(рос.)
  6. М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976—168 с. — С.81

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.