Липівка (Тисменицька міська громада)

Встановити точну дату заснування села доволі важко, бо кожна дата буде тільки першою згадкою про село. Різні джерела дають дати від 1349 до 1457. Але найстаріша назва села — Ляцьке (тобто «польське» староукраїнською) може означати те, що село заснували поляки, які його так і назвали, або як власність ляха, — тоді це могло відбутись тільки після 1349, коли Галичина перейшла під владу Польщі. Частина істориків вважає назву давнішою і виводить від терміна «лази», яким у Галичині позначали листяний ліс.[1]

Згадується 4 березня 1437 року в книгах галицького суду[2]. Церква вперше згадується в документах 1578 року.

На жаль, джерел звідки можна черпати інформацію про середньовічну історію села залишилось дуже мало. Особливістю розвитку села в той період було те, що через нього проходив шлях через Тисменицю, Надвірну, і далі через Карпати на Закарпатську Україну, яким проходили монголо-татарські полчища. Щоправда село з усіх боків оточене лісом тому не зазнавало значних втрат.

Селяни з Ляцького взяли активну участь в повстанні Богдана Хмельницького. Так наприклад 6 серпня 1649 року Андрій Голинський скаржився на селян з Камінного, Велисниці, Гостова, Волосівської Слободи, Ляцького, які під проводом шляхтичів Русинів Олександра, Андрія, Кикули Березовських «маючи змову з козаками й бунтівниками» напали на село Перерісль і там попустошили шляхетські двори. Крім того, зважаючи на сильну присутність польської шляхти у самому селі, траплялись напади і на Ляцьке. Юрій Коморовський 30 травня 1650 року скаржився, що селяни сіл Волосова, Цуцилова, Тисменичан, та Ворони спустошили двірські маєтки в Цуцилові, опісля спалили двір та корчму в Ляцькім.

У 1700 р. споруджена церква Воскресіння Христового, яка збереглася донині[3].

В 1772 році Галичина внаслідок першого поділу Польщі перейшла під владу Австрії. Внаслідок адміністративних змін село Ляцьке почало належати до Станіславівського циркулу, а до цього належало до Галицької землі Руського воєводства.

За наказом Йосифа II було здійснено опис населених пунктів Галичини відомий як Йосифинська метрика. Опис села Ляцьке був здійснений у 1787 році, і з нього довідуємось, що найбільшим землевласником в селі був Дмитро Шумлянський. Також довідуємось, що в селі проживали такі роди української шляхти: Шумлянські, Драгомирецькі, Луцькі, Голинські, Березовські, Матківські.

Франц I теж провадив такий опис у 1820, відомий як Францисканська метрика, і з неї довідуємось, що найбільшим землевласником є Готфрід де Сіттауер, якому належить і панський двір. Дмитро Шумлянський — колишній власник двору теж проживає в селі. Яким чином двір змінив власника — невідомо. Готфрід де Сіттауер є першим німцем у селі. Згодом тут виростає німецька колонія. Також в селі з'являються шляхетні українські роди Гошовських, Княгиницьких і Вишневських.

На 1847 рік існують відомості про те, що власником села Ляцьке є пан Йозеф Морзе, з 8 співвласниками, імена яких не вказуються. У архіві Юрія Василькевича зберігаються документи, які свідчать про те, що власність Морзе — це попередня власність Готфріда де Сіттауера, тобто Морзе купив цей маєток, або одержав у спадок.

У 16 травня 1848 року видано урядовий циркуляр про скасування панщини в Галичині. У селах в центрі на честь цієї події ставились хрести-фігури, під якими закопували серпи, коси, ціпи, що символізувало закінчення виснажливої роботи на пана. В центрі Ляцького була закладена хрест-фігура, біля якої було посаджено 5 лип, але в 1985 через свавілля місцевих керівників ці пам'ятні липи зрізали. А пам'ятник довго стояв у центрі села, поки радянська влада не перенесла його на церковне подвір'я. Багато селян ставили хрести і на своїх полях. В часи радянського режиму ці хрести були перенесені на сільський цвинтар, де вони стоять і сьогодні.

Незважаючи на зрушення 1848 року, польські шляхтичі й надалі мали великі права. Зокрема в руках поміщиків зосереджувалось найбільше багатство селян — земля.

Десь в 50-х роках в селі з'являється рід Войнаровських, представником якого в селі був священик о. Петро Войнаровський.

Приблизно в 1860-70-х село отримало назву Ляцьке-Шляхецьке, очевидно в зв'язку з чисельністю шляхти серед населення. Включене до новоствореного Тлумацького повіту.

В другій половині 60-х років в село приїздить Юстин Іполитович Малецький, який одружується з Анною (Матільдою) — дочкою пана Йозефа Морзе, та Антоніни. Після смерті Йозефа Морзе Юстин стає власником панського двору аж до власної смерті (приблизно 1919 рік). Іван Кукудяк згадує, що він регулярно взимку купався в своєму ставку, що був біля панського двору.

У 1877 році знаходимо відомості про створення в селі позичкової каси.

Пізніше у селі виникає другий панський двір. Так на 1907 рік, є джерела, які стверджують що в селі є два великих маєтки. Другий панський двір був закладений наприкінці XIX ст. паном Княгиницьким (ім'я невідоме), і розташовувався на хуторі Студинець. Цей маєток був трохи меншим за маєток Малецького.

Перші вибори до австрійського парламенту на основі загального виборчого права, що відбулись у травні 1907 року дали українцям 27 мандатів з Галичини і 5 з Буковини. Серед послів до австрійського парламенту був обраний і уродженець села Ляцьке-Шляхецьке о. Тит Войнаровський (1856—1938), який за політичною орієнтацією був націонал-демократом.

На 1907 рік в селі проживало 2428 жителів, з яких 1246 чоловіки та 1182 жінки, які мешкали у 416 будинках. За національністю — 214 німців (в колонії Сіттауерівка), 384 поляки, та 1829 українців .

У 1910 році засновано два господарсько-споживчі кооперативи «Самопоміч» та «Відродження», через які селяни могли збувати свою продукцію.

В 28 червня 1914 почалась Перша світова війна і Галичина стала ареною боротьби між Австро-Угорщиною та Росією. Ряд чоловіків села було мобілізовано на фронт. Зі спогадів старожилів довідуємось, що серед жителів села на фронті були:

• Бабій Олексій Якович
• Буждиган Іван Васильович — воював в Італії, був поранений
• Василишин Михайло Васильович — воював в Італії, був поранений, мав офіцерське звання
• Грицюк Микола
• Княгиницький Роман Адольфович
• Дем'янчук Микола
• Олійник Василь Пилипович — воював в Італії, де й загинув в 1915
• Насаюк Олексій
• Сисак Олексій
• Яворський Володимир
• Яворський Василь

Більше війна зачепила сусіднє село — Ворону, де проходила лінія фронту. Фронт доходив також до німецької колонії Сіттауерівки. В селі Ляцьке-Шляхетське перебували поранені австрійські вояки.

Українське населення переживало переслідування австрійців через звинувачення у москвофільстві. Зокрема, у концентраційний табір Талергоф були заслані:

• Рибак Іван
• Кустинович Йосип з сином
• Бабій Олексій
• Федорів Петро

Вони були активними учасниками читальні імені М. Качковського, яка мала москвофільське спрямування.

Нова церква

В серпні 1914 австрійською владою було дозволено створення Українських січових стрільців. За короткий час до легіону зголосилось майже 30 тисяч чоловік, але польсько-австрійська адміністрація дозволила лише 2500. З села Ляцьке-Шляхетське до легіоуну УСС вступили:

• Камінський Михайло Васильович (1892 р.н.) — загинув у бою з російськими військами у 1914 році.
• Машталір Григорій — належав до 7 сотні 1 полку УСС
• Осташ Микола

Спогади старожилів також свідчать, що до легіону УСС належали також з села Камінський Дмитро, і Сисак Петро.

З приходом російських військ в селі було паралізовано культурне життя. Була закрита школа, припинено діяльність читальні «Просвіти».

Після війни, у листопаді 1918 року була створена Західно-Українська Народна Республіка, після чого почалось створення Української Галицької Армії. Із села Липівка в лавах УГА в період визвольних змагань 1918—1920 років брали участь колишні січові стрільці: Винник Павло, Машталір Григорій та Осташ Микола.

В 1934 році село втратило статус гміни (самоврядної громади) і включена до об'єднаної сільської ґміни Марковце.

32 жителі села воювали в рядах УПА.[4]

• о. Тит Войнаровський — священик УГКЦ, голова товариства «Сільський господар», посол до віденського парламенту
• Тарас Яськевич — український хімік.