Литкаріно

Поселення Литкаріно вперше згадується у першій половині 15 ст. у грамоті великого князя Василя ІІ як сільце Лыткорино, яке належало Чудову монастирю. Назва походить від прізвища Литкар (рос. Лыткарь) — «мешканець берегів річки Литки» (яка колись протікала неподалік від села). Починаючи з 18 ст. зустрічається лише назва Литкаріно. На схід від Литкаріно знаходяться Литкаринські висоти — родовище скляних кварцових пісків у 6-8 км на південний схіж від Литкаріно по берегам річки Москви — М'ячковські каменоломні, де добувався білий камінь для московського будівництва у 14-19 ст. Розробка цих родовищ було головним заняттям мешканців Литкаріно до початку ХХ століття. За матеріалами перепису населення 1926 року в селі Литкаріно нарахлвувалось 764 мешканців, була школа і завод по видобуванню піску. Робітниче селище Литкаріно з 1938 року, статус міста з 1957 року[3].

Міське поселення Литкаріно має власну символіку — герб та прапор. Сучасна версія символіки затверджена 3 лютого 1999 року[4][5].

Найбільшим підприємством міста ВАТ «Литкарінський завод оптичного скла» який виготовляє підзорні труби, біноклі.

Центр Литкаріно

Транспортне сполучення Литкаріно з Москвою та областю здійснюється автомобільним транспортом по Новорязанському та Рязанському шосе виїзд на які проходить по Литкарінському шосе. Протяжність автомобільних доріг до МКАД складає 14,2 км, до ст. метро Кузьминки (Москва) — 22 км. [6]

[7]

У місті працює філія Московського державного університету приладобудування та інформатики.

Історія міста та регіону відображена в експозиції Литкаринського історико-краєзнавчого музею. Також у місті працюють електронні та друковані ЗМІ: телеканал «Литкарі»[8], газета «Лыткаринськие вести», Литкаринське інформаційне агентство Московської області[9][10] а також радіостанція «Голос Лыткарино»[11][12].

Інтенсивне житлове будівництво у місті розпочалось у 1950-х роках, у 1980-х сформувались адміністративний та торговельний центри міста, зона відпочинку. Водночас у межу міста входить колишня садиба Петровське, яка розташована на березі річки Москви. Садиба належала російським боярським родам Милославським, Наришкіним, Демидовим. У парку над річкою збереглась шатрова Микольська церква (1680-ті рр), зберігся головний садибний дім у стилі класицизму (поч.. 19 ст, перебудований у 1959), Петропавловська церква-ротонда, усипальниця Демидових (1805). У 3 км на захід від Литкаріно колишнє двірське село Острів (заміська резиденція російських царів 16-17 ст) з білокам'яною Преображенською церквою. У 6 км на південний схід від Литкаріно розташоване село Верхнє М'ячково з білокам'яною п'ятибанною церквою Різдва Богоматері (1764 чи 1770 р) з декором у стилі московського бароко[13].