Лохово

1995 року в назві с. Лохове змінили одну літеру. Про нестандартну назву цього закарпатського села існує декілька варіантів розповідей. Два з них такі: Варіант перший. Колись дуже давно невеличкому поселенню дали назву Логово, тому що в тутешніх лісах росла велика кількість кущів логовиці (так місцеві називали глід). Усе б може й нічого, але в часи правління Австро-Угорщини в користуванні були латинські літери й назва села писалася як «Lohovo», а коли на Закарпаття в кінці 1940-х прийшла Радянська армія, то прочитала це слово як «Лохово». Як тоді написали на табличці, так і залишилося й донині.

Варіант другий. Вважається, що в давні часи в цих місцевостях були поселення кельтів. В історії зафіксовані археологічні знахідки саме на території Закарпатської області. У перекладі з кельтської слово «лох/льох» означає водойма, озеро. Село Лохово географічно розташоване в такому місці, де, можливо, були болота або озера, і це дало поштовх до виникнення своєрідної назви.

1484 року згадується як Lohol. 1610 — Kys Loho і Nagj Loho, 1693 — Nagylohó (Lohow) та Kislohó (Leniowste).

Коструб

Коструб - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Лохово

Згадки: 1599: Kosztrubácsfalva, 1600: Kosztrubafalva

Матяш

Матяш - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Лохово

Згадки:  1600: Mátyásfalva, 1600: Mátfalva

Перша згадка про село датується 1241 роком. При поході орди Батия у західну Європу, монгольський стан знаходився біля села Бобовище. Тепер назва цієї місцевості «Батиєве поле».

Розкопки могил, проведені упродовж 1954—1955 рр. науковою експедицією УжНУ на чолі з доцентом Ф. М. Потушняком свідчать про те, що на території с. Лохова вже в VI–VII ст. мешкали слов'яни (знайдено речові пам'ятки новокам'яного віку). Поблизу села виявлено поселення і могильники періоду бронзи (II—I тисячоліття до н. е.). До цього ж часу належить і бронзовий скарб, який знайдено біля с. Череївці.

За народним переказом, присілок Ленівці (Мале Лохово) існувало ще в період нашестя татар в Європу (1241 р.)

У Монографії Березької жупи Т. Легоцький ^{[джерело?]}, використовувавши народний переказ, під знаком питання згадує, що татари село спустошили і всіх чоловіків на очах жінок в капустяних бочках потопили.

Протягом березня 1582 року Ракоці Сигізмунд, власник Мукачева, видає князівський лист кріпаку Пашкову Яношу, щоб той спустіле село знову заселив, але ця справа не мала результату, і 1649 року в Ленівцях не знайшлося більш ніж 2 кріпаки і 1 хлопець, 1 віл, 4 корови і 1 свиня.

Кількість населення збільшилось 1672 року, коли в селі була побудована дерев'яна церква і священником було призначено Баксу Лукау. На місті колишньої церкви і донині стоїть дзвіниця.

1649 року у Великому Лохові мешкало 36 селян-кріпаків. Уже тоді в околицях Лохова вирощувались гарні сорти винограду, і селяни-кріпаки одну дев'яту врожаю віддавали для Мукачівського замку.

З 1798 року великі території сіл Лохова та Ленівців належали до латифундій графа Шенборна.

Важке було становище кріпосних селян Лохова: платили оброк, ходили на панщину.

При скасуванні кріпосного права (1848 р.) селяни землі не одержали: вона залишалась власністю феодала. За її оренду вільні селяни змушені були платити грішми, віддавати більшу частину врожаю, або ж відробляти працею на панській землі. За свою свободу теж мусили заплатити феодалу Шенборну значний викуп (300—400 форинтів).

Село входило до складу Австро-Угорщини, пізніше до Чехословаччини. До радянської влади в селі був «нотарський уряд».

Село було зайняте Червоною армією 26 жовтня 1944 року . Було призвано 43 чоловік , із яких 24 загинули.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1264 особи, з яких 619 чоловіків та 645 жінок.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1179 осіб.[2]

До 1947 року в селі була греко-католицька церква. У жовтні 1947 року при виїзді з села було вбито греко-католицького єпископа Ромжу, священника церкви відправлено на 20 років на Соловки, а церква стала православною. Нині в с. Лохово є Покровська православна церква московського патріархату.

Каплиця та дзвіниця. 1916 ^{[джерело?]}

1672 року у поселенні, що звалося також Мале Лохово, була дерев'яна церква, вівтарний камінь якої стояв поряд із дзвіницею та розп'яттям ще в1880-х роках. Очевидно, йдеться про нинішню дзвіницю, що збереглася на Мукачівщині єдиною традиційною двоярусною дзвіницею. Нижній її ярус зрубний, з дубових брусів, вкритий опасанням, верхній ярус — каркасний, під стрімким шатром.

Василь Ґонак розповів, що дзвіницю збудував власноручно його дідо Андрій (?) Ґонак за гроші, зароблені в Америці. 1994 року поряд на бетонній основі збудували нову дерев'яну відкриту дзвіницю, а стару, переробивши інтер'єр першого ярусу, перетворили на каплицю. Тоді ж новостворену каплицю оббили дошками, під якими опинився вирізаний над дверима рік спорудження дзвіниці, але В. Ґонак запевняє, що останні цифри були 16. Отже, це міг бути 1916 р.

- Розкопки могил, проведені упродовж 1954—1955 рр. науковою експедицією УжНУ на чолі з доцентом Ф. М. Потушняком свідчать про те, що на території с. Лохова вже в VI–VII ст. мешкали слов'яни (знайдено речові пам'ятки новокам'яного віку).

-Поблизу села виявлено поселення і могильники періоду бронзи (II—I тисячоліття до н. е.).

- Каплиця та дзвіниця. 1916

• Погода в селі