Лукресія Мартель

Навчалася в Експериментальній кіношколі Авельянеди, а потім у Національній експериментальній кіношколі у Буенос-Айресі. Після закриття школи через фінансові проблеми займалася самоосвітою[3][4].

Спершу займалася режисурою короткометражок: «56» (1988), «24 поверх» (1989), «Червоні поцілунки» (1991), «Мертвий король» (1995), за останню з яких отримала кілька фестивальних нагород. З 1995 по 1998 роки працювала на телебаченні над дитячими програмами й документальними фільмами, а також телесеріалами, зокрема «D.N.I.» (1995).

Перший повнометражний фільм Лукресії «Болото» (2001) отримав велику кількість премій на міжнародних кінофестивалях та був номінований на «Золотого ведмедя» Берлінського кінофестивалю[5].

2002 року була членкинею журі Берлінського фестивалю.

Друга повнометражна стрічка режисерки «Свята» 2004 року була номінована на Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю[6].

2006 року була членкинею журі Каннського фестивалю.

Третій фільм Мартель «Жінка без голови» (2008), продюсером якого став Педро Альмодовар, також брав участь у конкурсній програмі Каннського кінофестивалю[7].

2008 року була членкинею журі Венеційського кінофестивалю[8].

Мартель — відкрита лесбійка[9]. Режисерка перебуває у стосунках зі співачкою Хульєтою Ласо[10][11].

Станом на червень 2018 року Лукресія Мартель живе у Буенос-Айресі[12].

• 1999 — премія NHK за фільм «Болото» на кінофестивалі «Санденс»
• 2001 — нагорода Альфреда Бауера та номінація на Золотого ведмедя Берлінського кінофестивалю за фільм «Болото»
• 2002 — номінація на MTV Movie Awards за фільм «Болото»
• 2004 — номінація на Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю за фільм «Свята»
• 2008 — номінація на Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю за фільм «Жінка без голови»

• Лукресія Мартель на сайті IMDb (англ.)
• Лукресія Мартель на сайті аргентинського кіно(ісп.)
• Інтерв'ю Лукресії Мартель(рос.)