Луллубеї

Луллубеї або лулубеї (аккад.: 𒇻𒇻𒉈: Lu-lu-bi, аккад.: 𒇻𒇻𒉈𒆠: Lu-lu-biki «країна луллубеїв») — група кочових войовничих племен з Близького Сходу. Мешкали в регіоні Лулубум в верхів'ях річки Діяла в горах Загрос на схід від Дворіччя протягом III тисячеліття до н. е.

Луллубеї (𒇻𒇻𒉈)
Стела, де вірогідно зображений цар луллубеїв — Анубаніні. Він стоїть перед богинею (можливо, Іштар), яка тримає двох полонених. XXIII-XXII ст. до н. е.
Ареал сучасні Іран/Ірак
Мова некласифікована
Релігія Месопотамська релігія

В урартській мові «лулу» означало «ворог-чужинець»[1].

Історична довідка
Напис «лулубеї» на стелі на честь луллубейського вождя на ім'я Анубаніні.

На даний час немає достовірної інформації про походження та етногенез луллубеїв. Мова, якої розмовляли луллубеї зберіглася лише через власні назви (зазвичай імена) та в ассирійському лексиконі, де зазначається слово на позначення божества — «кіурум[1]»; через відсутність власних письмових джерел, знання про луллубеїв збираються з письмових свідчень інших народів, які в певні часи або мали певні дипломатичні стосунки з луллубеями, або були в стані війни[2]. Варто також зазначити, що слово «лулубі» (як це було і з гутіями) в месопотамських текстах використовувалося на позначення будь-яких східних/гірських загарбників, що підкреслюється й можливою етимологією від урартського lu-lu («загарбник»)[1]. Зважаючи на неоднорідність джерел та відсутність будь-яких даних щодо луллубеїв, наразі більшість дослідників сходяться на тому, що лулубеї не були окремим народом чи етносом, а позначали широку групу різних племен[3].

Лулубі, як назва місцевості, з'являється ще в ранньодинастичний період. Зазвичай слово використовували на позначення території в сучасному Курдистані (Сулейманія), біля гір Загрос. Наприклад, в шумерській легенді «Лугальбанда та птиця Анзуд», події якої відбуваються під час правління Енмеркара із Урука, згадуються «гори Лулубі», де Лугальбанда зустрічає птицю Анзуд[4]. В текстах часів Саргона Аккадського згадується територія з такою назвою, яка є частиною тогочасного Аккаду[5].

Переможна стела Нарам-Суена
Нарам-Суен стоїть над останками луллубейськиї воїнів.
Луллубейський король Сатуні благає про пощаду.
«Нарам-Суен могутній . . . . Сідур та Сатуні, царі луллубеїв, зібрались проти мене та пішли війною»

Основна діяльність луллубеїв припадає на III ст. до н. е. Згідно з текстами ранньодинастичного періоду, Межиріччя перебувало у стані війни з луллубеями, проте в деяких джерелах згадуються й часи перемир'я. Подекуди навіть встановлювалися дипломатичні стосунки та йшла торгівля, племена поставляли аккадцям худобу, рабів та коней[6].

Під час правління Саргонівської династії луллубеї починають робити жорстокі набіги на Межиріччя, через це аккадський цар Нарамсін (правив близько 2291-2254 до н. е.) споряджає кампанію проти загарбників та, імовірно, перемагає царя Сатуні й підпорядковує собі луллубеїв; цю подію увічнено на одному із шедеврів месопотамского мистецтва — стелі Нарам-Суена[7].

У XXIII ст. до н. е. гутії завоювали Аккад і забрали собі більшість територій, зокрема й країну Лулубі. Канішба, король Сімуррума, підбурював свій народ разом з луллубеями повстати проти Еррідупізира, короля гутіїв[5]; проте не ясно як саме відбувалися події під час гутійського господства у Межиріччі, відомо лише, що згодом луллубеї відновили свою незалежність і продовжили свої напади, що прискорило падіння першої аккадської імперії.

Луллубеї згадуються в текстах Третьої династії Ур; згідно з текстами економічного характеру, вони експортували худобу та імпортували зерно[8]. Цар Шульгі перемагав луллубеїв як мінімум 9 разів[5], вважається[9], що луллубеї починають створювати свої колонії (наприклад, Лулубуна біля міста Лагаш) та асимілюватися в аккадську державу; в цей же період згадується велика кількість представників луллубеїв на важливих посадах в південному Межиріччі[10].

В II тис. до н. е. термін «лулубі» починають використовувати на позначення будь-яких народів, що проживають у горах. Проте «країна Лулубі» знову з'являється наприкінці XII ст. до н. е., коли Навуходоносор I та Тіглатпаласар І повідомляють про її завоювання.

Зображення та походження

Луллубеї були групою войовничих кочових племен, які проживали на родючій долині у підніжжя гір Загрос. Вони промишляли збиральництвом та полюванням, подекуди торгували із сусідами або чинили набіги на месопотамські торгівельні шляхи. Крім того, вони тримали худобу, яка була основою їх харчування[11].

Вони формували так звані «королівства», одночасно могли правити декілька королів. Зазвичай луллубеїв зображували як воїнів з голими торсами та зодягнутих в шкури тварин. У них були короткі бороди та довге волосся, яке вони заплітали в косички[12].

Як зображували луллубеїв
Переможна стела Нарам-Суен.
Бранець аккадської імперії.
Король Анубаніні.
Король Тардунні, можливо правитель луллубеїв.
Луллубейський воїн.

Примітки
  1. Campbell, Lyle (2018). Language isolates. Abingdon, Oxon. ISBN 978-1-317-61091-5. OCLC 1000447105.
  2. Margaret., Bunson, (2012). Encyclopedia of ancient Egypt. Facts On File. ISBN 978-0-8160-8216-2. OCLC 739646529.
  3. (Jesper), Eidem, J. (1992). The Shemshāra Archives 2 : the administrative texts. Kongelige Danske Videnskabernes Selskab. OCLC 682467813.
  4. The Electronic Text Corpus of Sumerian Literature. etcsl.orinst.ox.ac.uk. Процитовано 13 травня 2021.
  5. Foundation, Encyclopaedia Iranica. Welcome to Encyclopaedia Iranica. iranicaonline.org (амер.). Процитовано 13 травня 2021.
  6. Bagnall, Roger S; Brodersen, Kai; Champion, Craige B; Erskine, Andrew; Huebner, Sabine R, ред. (21 січня 2013). The Encyclopedia of Ancient History (англ.) (вид. 1). Wiley. ISBN 978-1-4051-7935-5. doi:10.1002/9781444338386.
  7. Lullubi | people. Encyclopedia Britannica (англ.). Процитовано 16 травня 2021.
  8. Owen, David I. (1981-07-XX). D. O. Edzard and G. Farber. Répertoire géographique des textes cunéiformes, 2: Die Orts-und Gewässernamen der Zeit der 3. Dynastie von Ur.. Journal of Cuneiform Studies 33 (3-4). с. 244–269. ISSN 0022-0256. doi:10.2307/1359908. Процитовано 16 травня 2021.
  9. Steinkeller, Piotr (1988-03-XX). The Date of Gudea and His Dynasty. Journal of Cuneiform Studies 40 (1). с. 47–53. ISSN 0022-0256. doi:10.2307/1359706. Процитовано 16 травня 2021.
  10. Sigrist, R. Marcel (1979-07-XX). Nouveaux noms géographiques de l'empire d'Ur III. Journal of Cuneiform Studies 31 (3). с. 166–170. ISSN 0022-0256. doi:10.2307/1359826. Процитовано 16 травня 2021.
  11. 1905-1979., Cameron, George G. (George Glenn), (1994). History of early Iran. UMI. ISBN 0-226-09226-7. OCLC 31359259.
  12. Bahrani, Zainab (2008). Rituals of war : the body and violence in Mesopotamia. New York: Zone Books. ISBN 978-1-890951-84-9. OCLC 137325300.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.