Луї Олександр Андро де Ланжерон

Луї Олександр Андро де Ланжерон був вихідцем з аристократичної паризької родини. Вступивши 1779 року до французької гвардії, він зробив кар'єру військового. У 1782—1783 роках перебував на військовій службі на Гаїті та брав участь у Війні за незалежність США на боці американців. З 1788 року — полковник. Після початку Великої французької революції покинув свою країну, оскільки був монархістом. Маючи схильність до військової справи, він спочатку спробував вступити до австрійської армії, але імператор Йосиф II відхилив його прохання[3]. Деякий час перебував у Лондоні, а з 1790 року емігрував до Російської імперії.

В Росії був прийнятий на військову службу. Добровольцем брав участь у Російсько-шведській війні 1788—1790 років Відзначився під час російсько-турецьких воєн 1787–1792 та 1806–1812 років У складі австрійської армії деякий час воював проти французьких республіканців. Був учасником битви під Аустерліцем 1805 року. Під час франко-російської війни 1812 року командував значними військовими силами, відіграв важливу роль у Битві під Лейпцигом 1813. З переможними російськими військами він увійшов у Париж, своє рідне місто.

З 1815 року по 1823 рік Ланжерон був генерал-губернатором Новоросійського краю, а також командувачем Бузького та Чорноморського козацьких військ. На посаді одеського градоначальника він продовжив політику Рішельє. Ланжерон працював над здійсненням проекту Рішельє про влаштування в Одесі порто-франко, про що й було видано указ 1817 року. Порто-франко було уведено в дію 1818 року.

У період його керівництва міською адміністрацією в Одесі було засновано Рішельєвський ліцей (1817), народне училище для дівчат (1817), грецьке комерційне училище (1819). Зусиллями Ланжерона було закладено в Одесі Імператорський ботанічний сад (1819) та Приморський бульвар (1820). Турбувався про забезпечення Одеси якісною водою, налагоджував господарство і бюджет міста, для чого утворив особливий комітет і першу міську думу. У 1826 році було відкрито пам'ятник Рішельє роботи І. П. Мартоса[3].

За Ланжерона населення Одеси продовжувало зростати, у тому числі й за рахунок французької імміграції, представленої освітянами, медиками, ремісниками, прислугою. Особливо гострою була потреба у вправних французьких виноградарях. У 1820 році французькою мовою почала виходити перша в місті газета «Messager de la Russie Méridionale», де спочатку друкувалися виключно торговельні новини[4].

Могила Ланжерона в соборі Небовзяття в Одесі

Після відставки прожив ще 8 років, і за цей час встиг побувати у Франції, але там не залишився і повернувся в Росію після смерті Олександра І. Після вступу на престол Миколи І Ланжерон був членом Верховного суду у справі збройного виступу декабристів 14 грудня 1825 року, виконував певні державні функції.

Взяв участь у Російсько-турецькій війні 1828—1829 років, при чому досить успішно. Але 1829 року головнокомандуючим замість Ланжерона було призначено молодшого за віком і чинами генерала Дібича. Ланжерон образився і подав прохання про відставку, яке і було задоволено. Поселився у своїй улюбленій Одесі, де 1831 року помер від холери. Похований у римо-католицькому соборі Небовзяття Богородиці в Одесі, а одну з центральних вулиць назвали Ланжеронівською[3].