Луї Фейяд

Луї Фейяд народився 19 лютого 1874 року в Люнелі (департамент Еро, Франція). Від сімейної справи з продажу вин, Фейяд, який замолоду захоплювався написанням віршів, п'єс і водевілів, відмовився на користь ремесла журналіста. 1898 року, після смерті його батьків, він залишає сімейну справу на користь своїх братів, і від'їжджає до Парижа. Починав як журналіст у газеті «Ля Круа» (La Croix), був секретарем редакції «Ревю мондіаль», актором-любителем.

У 1905 році Фейяд познайомився з директором студії «Gaumont» й отримав замовлення на сценарій фільму, з наступного року починає працювати режисером цієї ж студії, де і зняв свій перший самостійний фільм. Ставши художнім керівником студії «Гомон» Фейяд докладав зусиль, щоб створити хорошу трупу акторів; згодом вона розділилася на декілька груп, що працювали під керівництвом навчених ним режисерів.

У 1911—1913 роках Фейяд знімає серію фільмів «Життя, як вона є» («Добрі люди», «Доля матерів», «Міст над безоднею» та ін.), які нагадують романи, написані для «доброчесної преси», а в програмному оголошенні цієї серії було написано, що в ній будуть показані високоморальні й повчальні сцени, які «кожен може побачити в житті». На думку Мікеланджело Антоніоні: «…Луї Фейяд намагався відірватися від водевілів, від мелодрами, від історичних фільмів, засилля·яких було в ті роки. Він відверто назвав серію своїх перших стрічок „La vie telle qu'elle est“, тим самим ніби оголосивши себе прибічником реалізму. Проте його „Гадюки“ та „Вада“ не мали очікуваного успіху, і тоді Фейяд кинувся робити „Фантомаса“, що принесло йому гроші і славу».

Мода на кримінальні серії у Франції в той час посилювалася як у кіно, так і в популярних виданнях і в 1913—1914 роках Фейяд знімає серію з п'яти фільмів про Фантомаса («Фантомас», «Фантомас проти Жюва», «Мрець, який вбиває», «Фантомас проти Фантомаса», «Підставний суддя») вирішену в жанрі кримінальної мелодрами, з елементами чорного гумору. Фільми об'єднані особами головних, а іноді й другорядних героїв, але кожна — з незалежним сюжетом. Першу серію «Фантомаса» випустили 23 квітня 1913 року, вона тривала понад годину, при цьому цензурі піддалася знаменита афіша фільму: з руки гіганта-лиходія в циліндрі і напів-масці, який переступає через зменшений Париж був вилучений скривавлений кинджал[1]. Фільм відразу викликав сенсацію; коли Рене Наварр, виконавець Фантомаса, з'являвся на вулиці, його за́раз-же оточував натовп.

Під час Першої світової війни Луї Фейяд був мобілізований і більше року провів у війську. Потім, повернувшись в 1915 році, він знову став художнім керівником кіностудій в Бельвілі. У 1915—1916 роках він знімає фільм в 10 епізодах «Вампіри», з «назвами, що говорять»: «Червона криптограма», «Примара», «Зникнення мерця», «Сатана», «Укладач отрут», «Владика грому», «Перерване свято», «Криваве весілля» та ін. Серіал зробив дуже популярною актрису Мюзидору, першу «рокову жінку» в історії кіно. Фейяд працював без готового сценарію, так Андре Базен, відмітив, що режисер поняття не мав, що «станеться далі та знімав крок за кроком, оскільки натхнення прибуває ранком, таким чином, і автор і глядач були в тій самій самій ситуації». Спочатку префект поліції Лепін заборонив перший епізод, який виставив поліцейських у безглуздому вигляді, проте через тиждень фільм вийшов у прокат без купюр[1].

Луї Арагон писав у 1918 році про «Вампірів» і акторку: «Я готовий захищати ці поліцейські фільми, які були такими ж виразниками своєї епохи, як свого часу рицарські романи, романи „манірні“ або „вільнодумні“». Пізніше Фейяд знімає фільми «Жюдекс» і «Нова місія Жюдекса», кожен з яких налічує більше 10 епізодів, і які критики характеризують як зняті в жанрі кінороману, але оскільки можливості жанру були дуже обмеженими, після двох цих серій режисер став повторюватися. Луї Деллюк суворо оцінював ці стрічки:

	Я звинувачую Фейяда не за те, яким він став, а за те, яким він не став. Ця людина приводить мене у відчай. Адже він ближче до мистецтва кіно, ніж величезна більшість французьких кінопрацівників. Він розуміє — сам того не усвідомлюючи, — що таке істинне кіномистецтво. Чому ж у нього бракує сміливості? Чому у нього немає крил? Адже йому було б так легко злетіти…
— [2]

Фейяд за межами серійних романів-фейлетонів намагався працювати у великосвітській драмі. Він зняв «Минуле Моніки», «Втечу Лілі», «Інший», «З пов'язкою на очах» «Маріонетки» (1917—1918); усі ці стрічки пройшли непоміченими і режисер був вимушений повернутися до екранізації романів-фейлетонів.

Луї Фейяд працював в різних жанрах: знімав історичні стрічки («Бенвенуто Челліні»), мелодрами і комедії, використав Біблейські сюжети («Єрусалимський сліпий», «Сім смертних гріхів», «Розп'яття Христа»), багато його фільмів характеризують як «фантастичний реалізм». В цілому він зняв 634 фільми[3] багато з яких багатосерійні, до того ж до більшості з них режисер ще написав сценарії. Кінематографічні прийоми, вперше застосовані Фейядом, отримали в кіно свій подальший розвиток.

Помер Луї Фейяд 26 лютого 1925 року в Ніцці від наслідків перитоніту.

Луї Фейяд був одним з піонерів натурних зйомок; його також називають основоположником прийому саспенс. Його «Фантомасу», приписують першу послідовну «кульмінацію». Після фільмів про Фантомаса він став популярним у колі молодих паризьких літераторів і художників (дадаїстів, сюрреалістів), і крім того кінематографічний Фантомас приваблював сюрреалістів сильніше, ніж літературний.

Франсуа Трюффо, порівнював значення творчості Луї Фейяда для історії французького кіно з роллю, яку в літературі попереднього століття зіграв Александр Дюма (батько). Про нього з похвалою відгукувалися Ален Рене, Жан-Люк Годар, Луїс Бунюель.

• Фейяд, Луи // Кинословарь. В 2 т. / гл. ред. С. Ю. Юткевич. — М. : «Советская энциклопедия», 1970. — Т. 2 : М — Я.— С. 738 (рос.)
• Жорж Садуль. Всеобщая история кино. В 6-ти томах = Histoire générale du cinéma. — М. : Искусство, 1958-1982. — Т. 2. (рос.)
• Жорж Садуль. Всеобщая история кино. — М.: «Искусство», 1961. — Т. 3.(рос.)
• В. Комаров. История зарубежного кино. Том 1. Немое кино. — М.: «Искусство», 1965.(рос.)
• Francis Lacassin, Louis Feuillade, Maître des Lions et des Vampires, Pierre Bordas et fils, 1995. (фр.)
• Francis Lacassin, Louis Feuillade, Anthologie du Cinéma tome 2, Éditions de l'Avant-Scène, 1967.(фр.)

• LOUIS FEUILLADE на сайті Encyclopædia Universalis
• Louis FEUILLADE на сайті L'ENCINEMATHEQUE