Мюзидора

Жанна Рок народилася 23 лютого 1889 року в сім'ї Жака Рока — автора популярних у той час народних пісень, мати була феміністкою та громадською діячкою. Після середньої школи та навчання в паризькій Школі образотворчих мистецтв Жанна Рок вивчала акторське ремесло в консерваторії, заснованій актором Мевісто-старшим, вихованцем «Вільного театру» Андре Антуана.

Жанна Рок дебютувала на театральній сцені в 1908 році, виступала під псевдонімом Мюзидора в різних театрах паризьких кварталів Гобелен, Монпарнас і Гренель. Потім вона танцювала в театрах, таких, як «Шатле», і в мюзик-холах, таких як «Ля Сігаль». У неї був свій номер в «Фолі-Бержер», де вона грала з Ремю, і де її й «відкрили» в 1914 році режисер Луї Фейяд і власник кінофірми Леон Гомон, підписавши з нею довготривалий контракт. З 1914 року Мюзидора стає акторкою трупи «Гомон» разом з такими акторами, як Рене Наварр, Рене Кресте, Рене Карл, Іветт Андрейєр, Жорж Мельхіор, Жан Ем, Марсель Левек та ін.

У Мюзидори були ефектні зовнішні дані — досконалий овал обличчя, чуттєві губи і великі чорні очі. У теж час Мюзидора мала прекрасні драматичні дані, у фільмах демонструвала здатність до трансформації й перевтілення, з успіхом грала як трагедійні, так і комічні ролі.[6]

Мюзидора в образі Ірми Вап в серії фільмів 1915—1916 рр. «Вампіри»

Найбільшого успіху Мюзидора здобула у багатосерійних фільмах Луї Фейяда — Ірма Вап (анаграма французького слова «Вампіри»[6]) у «Вампірах» (10 серій, 1915) і подвійна роль Діана Монті та мадемуазель Вердьє в «Жюдексі» (24 серії, 1916). Після приголомшливого успіху у фільмах Фейяда Мюзидора покинула кінофірму «Гомон», маючи намір зіграти на хвилі успіху серйозні драматичні ролі в кіно і згодом стати режисером.

З 1917 року Мюзидора знімалася у Франції й Італії. Виконала головну роль в екранізації роману Колетт «Блукачка» (1917, реж. Еудженіо Перрего і Уго Фалена), що отримала високі оцінки кінокритиків, у тому числі Луї Деллюка, який писав, що це був «справжній кінематографічний тріумф»[7]. З 1918 року Мюзидора виступала як кінорежисер, сценарист і продюсер власних фільмів, які стали помітним явищем в кіно 1920-х років, проте серйозного комерційного успіху акторці не принесли: «Віцента» (1918), «Приховане полум'я» (1919), екранізація роману П'єра Бенуа «За дона Карлоса» (1921), «Земля биків» (1922), «Сонце і тінь» (1923). Останні три фільми Мюзидора знімала в Іспанії.

У 1926 році Мюзидора повернулася у Францію, де знялася у своєму останньому фільмі «Колиска бога» (1926, реж. Фред Леруа-Гранвілль). Слава Мюзидори поступово стала згасати. Акторка продовжувала деякий час грати в театрі та виступати в мюзик-холі.

У 1927 році Мюзидора вийшла заміж та пішла з кінематографа. Вона писала статті про кіно, романи, п'єси, видала біографію Жорж Санд, написала мемуари «Дивовижна юність».

У 1940-х-50-х роках Мюзидора працювала науковим співробітником з історичних досліджень Французької сінематеки. У 1951 році вона знялася в документальному фільмі «Магічний образ», присвяченому історії кінематографу.[8]

Мюзидора померла 11 грудня 1957 в Парижі та похована на цвинтарі в Буа-ле-Руа.[9]

20 квітня 1927 року Мюзидора вийшла заміж за доктора Клемана Маро (розлучилися в 1944 р.), від якого народила сина — Клемана Маро-молодшого.

Акторка

Мюзидора у фільмі «Жюдекс», 2016

Режисерка, сценаристка, продюсер

Рік	Назва українською	Оригінальна назва	Режисер	Сценарист	Продюсер
1918	Бродяга	La vagabonda
1918	Приховане полум'я	La flamme cachée
1919	Віцента	Vincenta
1920	За дона Карлоса	Pour don Carlos

• Кино: Энциклопедический словарь / Гл. ред. С. И. Юткевич; Редкол.: Ю. С. Афанасьев, В. Е. Баскаков, И. В. Вайсфельд и др. — М. : Сов. энциклопедия, 1987. — С. 285.(рос.)
• Мюзидора // Звёзды немого кино. Сборник / В. Головской (составитель). — М. : Искусство, 1968. — С. 170—179.

• Мюзидора на Women Film Pioneers Project(англ.)