Святослав Всеволодович

Святослав III Всеволодович
	Великий князь київський
Правління	1174-1194; (з перервами)
Попередник	Ярослав II Ізяславич
Наступник	Рюрик Ростиславич
Інші титули	Князь чернігівський; Князь новгородський; Князь турівський; Князь володимирський; Князь буський; Князь сновський; Князь стародубський; Князь сіверський
Біографічні дані
Імена	Михайло
Народження	Після 1116; Чернігів, Чернігівське князівство
Смерть	25 липня 1194; Берестя
Дружина	Марія Василівна
Діти	Олег, Мстислав, Всеволод
Династія	Рюриковичі
Рід	Ольговичі
Батько	Всеволод II Ольгович
Мати	Агафія (Марія) Мстиславівна
Медіафайли у Вікісховищі

Святослав Всеволодович (хрещене ім'я Михайло, також відомий як Святослав III) (після 1116 — 25 липня 1194) — руський князь з династії Рюриковичів, гілки Ольговичів. Князь новгородський (1140), турівський (1142, 1154—1155), волинський (1141—1146), буський (1146), сновський (?) (1151—1154), стародубський (?) (1155—1157), сіверський (1157—1164), чернігівський (1164—1177), великий князь київський з короткочасними перервами (1173—1194).

Старший син і спадкоємець великого князя київського Всеволода Ольговича та Марії, доньки Мстислава Великого[1]. Організатор та учасник антиполовецької коаліції руських князів, зокрема Орельської операції (1184). Цілковита ліквідація половецької загрози не вдалася через нескоординовані виступи окремих князів[2]. Також відомий як правитель якому вдалося загальмувати розпад Київської держави і досягти стабілізації під кінець XII ст[3].

Біографія

1141 року батько Святослава, ставши великим князем київським, надав йому Турів, а потім Володимир, де він княжив до 1146 року. З 1146-го року, коли в Києві вокняжився Ізяслав Мстиславич, Святослава вигнано з Волині натомість він отримав 5 міст і Межибіжжя. У війні за Київ між Ізяславом і Юрієм Долгоруким (1148—1152) Святослав підтримував останнього. По смерті Долгорукого (1157) Київ посів Ізяслав Давидович надавши Святославу Всеволодовичу Новгород-Сіверський.

1164-го у Чернігові помер Святослав Ольгович, Святослав посів його місце. Він перевів до Новгорода-Сіверського свого брата Олега Святославича і пообіцяв нагородити його братів Ігоря Святославича і Всеволода Святославича, але обіцянку не виконав. Коли ображені Святославичі у 1166-му спробували силою здобути обіцяне напустив на них половецьку орду. У 1170-х рр. прагнув оволодіти Києвом, і досяг свого влітку 1176, але 1180-го його вигнав Рюрик Ростиславич. Конфлікт із Рюриком був залагоджений компромісом: 1181 Святослав став київським князем, поступившись Ростиславичу Київською землею. У Південній Русі почав правити дуумвірат глав князівських кланів Ольговичів і Ростиславичів смоленських, що дещо послабило міжкнязівські усобиці. Разом із Рюриком Ростиславичем очолював успішні походи на половців у 1184 та 1185 роках.

Князювання в Києві

6 вересня 1173 — 18/19 грудня 1173
березень 1174 — квітень 1174
20 липня 1176 — кінець липня 1176
серепень 1176 — січень 1181
літо 1181 — 25 липня 1194

Сім'я

Печатка Святослава Всеволодовича

Дружина: Марія Васильківна, донька Полоцького князя, померла 1190 року. Діти:

Олег (?—1204) — князь стародубський (1190—1198 рр.), сіверський (1198—1202 рр.) і чернігівський (1202—1204 рр.)
Всеволод Чермний (?—1215) — князь чернігівський, великий князь київський (1206, 1207, 1210—1212)
Володимир (?—1201) — князь вщижський(?) і новгородський (1180—1181).
Гліб (?—1217) — князь чернігівський.
Мстислав (?—1223) — князь чернігівський (1216(?)—1223), загинув у битві на Калці.
дочка — дружина рязанського князя Романа Глібовича.
Болеслава — з 1167 одружена з галицьким княжичем Володимиром Ярославичем. За версією дослідника Юрія Сбітнева, Болеслава була автором «Слова о полку Ігоревім»[4].
дочка — одружена з трипільським князем Мстиславом Володимировичем.

Примітки

Котляр М. Ф. Святослав Всеволодович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 487. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. Львів, 2002. — Розділ: 3.7., 7. Святослав-Михайло Всеволодович.
Автор «Слова о полку Игореве» — женщина. И звали её Болеслава. Архів оригіналу за 24 грудня 2017. Процитовано 20 листопада 2010.

Посилання

Святослав Всеволодович // Шевченківська енциклопедія: — Т.5:Пе—С : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 693.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Святослав Всеволодович

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] Котляр М. Ф. Святослав Всеволодович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 487. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.

[2] Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.

[3] Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. Львів, 2002. — Розділ: 3.7., 7. Святослав-Михайло Всеволодович.

[4] Автор «Слова о полку Игореве» — женщина. И звали её Болеслава. Архів оригіналу за 24 грудня 2017. Процитовано 20 листопада 2010.