Любанська операція

Любанська операція (7 січня — 30 квітня 1942) — наступальна операція радянських військ на північному фланзі Східного фронту Другої світової війни, проведена військами Ленінградського (генерал-полковник Хозін М. С.) й Волховського (генерал армії Мерецков К. П.) фронтів з метою деблокади Ленінграду, частина битви за Ленінград в 1941—1944 роках.

Любанська операція
Блокада Ленінграда
Карта бойових дій в ході Любанської операції Карта бойових дій в ході Любанської операції
Дата: 7 січня — 30 квітня 1942 Місце: Ленінградська область Результат: розгром військ Червоної армії, що наступали перемога німецьких військ
Сторони
СРСР	Третій Рейх
Командувачі
Мерецков К. П. Хозін М. С. Федюнінський І. І. Власов А. А.	Ернст Буш Георг фон Кюхлер Георг Ліндеман
Військові сили
325 700 о/с[1]
Втрати
308 367 о/с[1]

Задум операції полягав у тому, щоб ударом військ Волховського фронту з рубежу р. Волхов в північно-західному напрямку у взаємодії з 54-ю армією Ленінградського фронту оточити і знищити угрупування противника в районі Любань, Чудово і в подальшому вийти в тил німецьким військам, що блокували Ленінград з півдня.

Любанська операція розпочалася 7 січня 1942 року на фоні загального радянського контрнаступу взимку 1941—1942 року з початком активного, порівняно масованого наступу з форсуванням Волхова та з плацдармів, що вже були захоплені на західному березі річки. При цьому, 54-та армія перейшла в наступ ще 4 січня 1942 року. Тому для неї Тихвинська операція перейшла в Любанську операцію без будь-яких перегрупувань. Датою завершення операції вважається момент віддачі наказу про перехід військ 2-ї ударної армії до оборони (30 квітня 1942 року), затвердженого Ставкою ВГК 2 травня 1942.

Любанська операція закінчилася повним провалом й розгромом радянського угруповання. 2-га ударна армія була майже повністю знищена, а її командувач генерал-лейтенанта А. А. Власов здався в полон.

Основним чинником, що призвів операцію до провалу став очевидний авантюризм планування та управління ходом всієї операції. Війська розпочали загальний наступ без попередньої підготовки, 59-та і 2-га ударна армії, які повинні були через два тижні проривати міцну оборону Вермахту, знаходилися у дорозі до місця зосередження на момент початку наступу. У військах не вистачало автоматичної зброї, транспорту, засобів зв'язку та продовольства. В артилерії на період проведення операції було відпущено всього по три боєкомплекту на гармату. Особовий склад частин прибував на фронт без підготовки, погано володів особистою зброєю.

Відсутність єдиноначальності призвела до сперечань і взаємної неприязні командувачів обох фронтів, взаємодія на різних ділянках фронту виявилися непідготовленою. Війська вводилися в бій з ходу, по мірі їх прибуття. Наступ не мав успіху і 10 січня наказом Ставки ВГК був призупинений.

13 січня 1942 війська Волховського фронту, створивши на обраних для прориву ділянках ударні угруповання, відновили наступ. Головного удару завдавала 2-га ударна армія на Любань, з флангів її підтримували 59-та і 52-га армії. Наступ велося в складних умовах лісисто-болотистій місцевості, в умовах бездоріжжя, по глибокому снігу. Війська були позбавлені свободи маневру, було ускладнено постачання. Противник чинив запеклий опір. З'єднання 2-ї ударної армії, розвиваючи наступ, до кінця січня вузьким клином просунулося до 70-75 км і глибоко охопили з південного заходу любансько-чудовське угруповання противника. Однак розвинути наступ і завершити оточення противника радянським військам не вдалося.

19 березня 1942, зосередивши на флангах 2-ї ударної армії свіжі сили, німецьким військам вдалося відрізати її від решти фронту. 27 березня ціною великих втрат війська 52-ї і 59-ї армій пробили 3-5 км горловину, що з'єднала 2-гу ударну армію з фронтом, однак становище армії залишалося складним. Порушилися постачання, зв'язок та управління військами. Операція була практичні провалена, але Ставка, не зважаючи на реальну обстановку, продовжувала наполягати на продовженні наступу.

30 квітня наступ в районі Любані було припинено. Тим не менш, 2-га ударна армія до літа вела важкі оборонні бої, утримуючи захоплений виступ, і тільки в кінці травня отримала наказ почати відхід.

Вирватися з оточення дрібними групами спромоглися, за різними даними від 6 до 16 тисяч осіб. При прориві Загинули і зниклі безвісти від 14 до 20 тисяч осіб. Сам генерал Власов опинився в німецькому полоні.