Любов до природи

Любов до природи (потяг, пристрасть) — складна суміш непідвладних вольовому регулюванню етичних, естетичних, релігійних почувань, які мають зацікавлений характер і засновані на захопленні і насолоді красою природи, симпатії, схилянні і благоговіння перед нею тощо[1][2][3][4][5][6][7][8][9][10][11][12][13][14][15][16][17][18][12] Любов до природи може бути складовою частиною любові до Бога, а також до батьківщини, малої батьківщини, будучи мотивацією патріотизму і природоохорони[10]. Любов до природи викликає альтруїстичні і одночасно егоїстичні мотивації бути поруч з об'єктом любові, дивитися на нього, володіти ним, захищати його[9][12]. Любов до природи відрізняється від любовного ставлення до природи, під яким розуміється виховання в людині симпатії, співчуття, поваги до природи, вміння нею милуватися і захищати її[1].

Одну з найбільш серйозних робіт обговоренню такого складного і таємничого поняття як любов до природи присвятив відомий російський педагог і діяч охорони природи Б. Є. Райков ще в 1915 р. На його думку, любов до природи є «абстрактним відчуванням збірного характеру»[4]. У нього входять різноманітні і складні переживання, як то:

1. Насолода гарними формами, фарбами, звуками та пов'язані з цим сприйняття і уявлення ;
2. Подив перед розмаїттям форм і явищ у природі, інтерес перед новим, незнайомим, прагнення, що випливає звідси, дізнатися, можливо, зрозуміти, пояснити насолоду від успіху самостійних спроб і досягнень у цій галузі;
3. Схиляння перед величчю природи, її піднесеною красою, неосяжністю, що переходить у почуття розчулення, свідомості власної нікчемності, швидкоплинності нашого буття перед лицем вічності, священний трепет перед нескінченністю[4].

Крім цього, Б. Є. Райков вважав, що любов до природи, звичайно, складається з трьох груп почувань: по-перше, естетичних, по-друге, етичних, по-третє, інтелектуальних[4].

З ним частково не згоден автор легендарної «Рози світу» Данило Андрєєв: любов до природи може бути явищем фізіологічного порядку, може бути явищем порядку естетичного, нарешті — порядку етичного і релігійного. Явищем тільки одного порядку вона не може бути — інтелектуального[19].

На думку відомого англійського культуролога і екофілософа Джона Раскіна, любов до природи — безумовно, саме здорове почуття, несумісне зі злими пристрастями: «Відсутність любові до природи не є безсумнівним недоліком, але наявність цього почуття — обов'язкова ознака доброго серця й справедливого морального відчуття…, ступінь глибини цього почуття, ймовірно, визначає і ступінь шляхетності й краси характеру»[7].