Панування над природою

Панува́ння над приро́дою (підкорення природи) — ідеологічна доктрина, підтримувана багатьма помітними економістами і філософами ( А. Сміт, К. Маркс та ін.), виражена в розумінні права людини на використання природи на свій розсуд, без будь-якої моральної оцінки своїх вчинків[1][2][3][4][5][6][7][8].

Природу було включено в проблему матеріального виробництва і їй призначалося бути предметом і об'єктом, страждальною категорією. Людина за допомогою праці дісталася до природи і заявила про панування над нею, кажучи словами І. Тургенєва: «Природа не храм, а майстерня, а людина в цій майстерні її працівник»[6]. Однак використовуючи в своїх цілях природу, людина забула про зворотний зв'язок з природою. Розглядаючи природу з точки зору споживача, людина уявила, що природа є коморою, з якої можна черпати ресурси без всякої міри та обліку. Але вже в епоху Просвітництва таке положення ставиться під сумнів. Так, Ж. Руссо робить висновок про те, що розрив генетичного зв'язку природи і суспільства, перехід людини до соціального стану на шкоду стану природному є джерелом як громадських, так і індивідуальних протиріч і конфліктів[6]. Відомий американський еколог О. Леопольд критикував ідеологію підкорення природи, засновану тільки на матеріальній вигоді для людини, вважаючи, що у своїх відносинах з природою людина повинна керуватися не тільки економічними, а й моральними критеріями[9].

Підкорення природи в Радянському Союзі і в Україні

Пік підкорення природи людиною в СРСР припадає на 1930-1950-ті роки[5][8]. Одним з головних ідеологів підкорення природи був Максим Горький. У грудні 1931 р. у центральній газеті «Правда» він опублікував статтю під характерним заголовком «Про боротьбу з природою», в якій писав «Оголосимо природі бій — прекрасний, справді більшовицький намір і потрібно зробити все для того, щоб він негайно перетворився на роботу»[10].. Відвідавши в 1933 р. будівництво Біломорсько-Балтійського каналу, він заявив: «До того часу, коли ви будете в моєму віці, гадаю, не буде класових ворогів, а єдиним ворогом, проти якого будуть спрямовані всі зусилля людей, буде природа, і ви будете її владиками»[11].

Підкоренню природи сприяло введення в СРСР найжорстокішої екологічної цензури, коли проти найдурніших, нерозважливих і антиекологічних проектів «перетворення» природи неможливо було заперечити[5]. Будь-яка критика антиекологічних проектів не тільки заборонялася, але і оголошувалась «шкідництвом» з подальшою розправою[5]. Зав. відділом Московського міськкому партії Е. Кольман в статті «Шкідництво в науці» писав в 1931 р.: "Ось саме так, "охорона природи"стає охороною від соціалізму"[12]. У результаті непродуманих, науково необґрунтованих і антиекологічних проектів з осушення боліт, масштабних рубок лісів, будівництва ГЕС, створення штучних морів, Сталінському плану перетворення природи, перекидання північних річок, підняття цілини, акліматизації нових видів диких тварин, закриття в 1951 і 1961 рр. близько 120 заповідників тощо природних багатств в СРСР було завдана масштабна екологічна шкода[5]. Так в Україні, через масштабні рубки лісу в Карпатах почастішали повені, осушення боліт в українському Поліссі викликало різке падіння рівня води в колодязях і загибель малих річок, створення штучних водосховищ на Дніпрі призвело до зникнення осетрів, затоплення родючих земель, втрати якості води, погіршення клімату[5].

Ідеологія (панування) підкорення природи сьогодні і її критика

Ідеологія підкорення природи і в даний час має чимало своїх прихильників. О. Єлісєєв пише: «Необхідно висувати наймасштабніші проекти підкорення і перетворення природи. У числі таких проектів можна назвати: прорив до планет Сонячної системи, освоєння морського дна, пом'якшення клімату (останнє вкрай актуально для Росії), суцільну інтернетизацію і т. д. І осмислювати такі проекти потрібно саме в імперських категоріях, прямуючи не до ідеального суспільства гармонії, але до нових просторів боротьби. Тим самим технічна модернізація набуде військово-героїчного характеру, підносиметься людське буття як над утопічними мріями, так і над суто споживчими інтересами»[13].

Екологічні та моральні наслідки таких пропозицій непередбачувані. М. Лайтман вважає, що: «Найбільша помилка — у тому, що людина думає, начебто вона розуміє, що треба робити в житті і в природі. Раз за разом ми приймаємо довільні рішення, замість того щоб учитися у природи, — а в результаті раз за разом руйнуємо себе і своє оточення»[7].

Див. також

Ресурси Інтернету

  • Гайденко П. П. Наука — орудие господства человека над природой
  • «Панування» над природою
  • Нэш Р. Дикая природа и американский разум
  • Французький сад як символ панування людини над природою

Примітки

  1. Панування над природою
  2. Панування людини над природою
  3. Nash R. Wilderness and American mind. — New Hawen — London : Jale Univ. Press, 1982. — 430 p.
  4. Oelshlaeger M. The idea of wilderness. — New Haven — London : Jale Univ. Press, 1991. — Р. 243–281.
  5. Борейко В. Е. Белые пятна природоохраны. — К.: КЭКЦ, 2003. — 292 с.
  6. Панування людини над природою Архівовано 6 січня 2014 у Wayback Machine.
  7. Лайтман М. Покорение природы с последующей капитуляцией
  8. Історія «підкорення» природи людиною
  9. Леопольд О. Календарь песчаного графства. — М.: Мир, 1980. — 216 с.
  10. Горький М. О борьбе с природой // Правда. — 1931, 12 декабря.
  11. Беломорско-Балтийский канал им. Сталина. История строительства. — М.: Госиздат, 1934. — 407 с.
  12. Кольман Э. Вредительство в науке // Большевик. — 1931. — № 2. — С. 73-81.
  13. Елисеев А. Имперская идея и покорение природы
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.