Ліванська криза (1958)

Ліванська криза (1958) — політична криза в 1958, викликана політичною і релігійною напруженістю в країні. Супроводжувалась введенням американських військ, результатом якого стало ослаблення напруженості.

Ліванська криза (1958)
Американський морський піхотинець сидить в окопах за межами Бейрут, 1958
Дата 15 липня - 25 жовтня 1958
Місце Ліван
Причина політична і релігійна напруженість в країні
Результат президент Каміль Шамун подав у відставку
Противники
Ліванська влада
США
Ліванська опозиція


Командувачі
Каміль Німр Шамун
Дуайт Ейзенхауер
Роберт Мерфі
Рашид Караме
Ібрагім Кулайлат
Камаль Джумблат


Військові втрати
4 загиблих 1,300-2,000 загиблих


Передумови

Під час Суецької кризи загострилися ізраїльсько-єгипетські відносини. Це було пов'язано з тим, що прозахідний президент Каміль Шамун (мароніт за віросповіданням) не став розривати дипломатичних відносин з західними державами, які напали на Єгипет, і тим самим розлютив президента Єгипту Гамаля Абделя Насера. Напруженість між двома країнами зросла, коли Ліван почав зближуватися з учасниками Багдадського пакту. Насер вважав, що прозахідний Багдадський пакт представляє загрозу для арабського націоналізму.

Політичний устрій Лівану, згідно з яким президент повинен бути християнином-маронітом, а прем'єр-міністр мусульманином, і протилежна зовнішньополітична орієнтація цих фігур призвели до наростання не тільки політичної, але і релігійної напруженості. У 1957 мусульманська опозиція утворила Національний фронт, вимагаючи проведення політики «позитивного нейтралітету» і дружби з арабськими країнами. У травні-червні в країні пройшли масові антиурядові демонстрації.

Громадянська війна

У 1958 президент Шамун зробив спробу змінити конституцію, щоб залишитися при владі на новий термін. У відповідь у травні спалахнуло мусульманське повстання, очолене колишніми прем'єр-міністрами Рашидом Караме і Абдаллахом Яфі і головою парламенту Хамаде. Воно швидко переросло в громадянську війну, і через деякий час повстанці заволоділи чвертю території країни. Незабаром президент Шамун звернувся в Раду Безпеки ООН, звинувативши Об'єднану Арабську Республіку в постачанні зброї бунтівникам через територію Сирії. Організація Об'єднаних Націй направила групу інспекторів, яка не знайшла жодних доказів активного втручання з боку ОАР.

Революція 14 липня в Іраку, повалила прозахідний уряд країни, поряд з внутрішньою нестабільністю, змусила президента Шамуна в той же день звернутись за воєнною допомогою до Сполучених Штатів.

Операція «Блакитний кажан»

Патруль морської піхоти США в Бейруті, літо 1958

Президент США Дуайт Ейзенхауер відповів негайною згодою, призначивши операцію «Блакитний кажан» на наступний день 15 липня. Це було перше застосування доктрини Ейзенхауера, яка проголосила право США на втручання у випадку, якщо якій-небудь з країн загрожує «комуністична загроза». Згідно з планом операції, в день висадки американськими військами були зайняті міжнародний аеропорт Бейрута в декількох кілометрах на південь від міста, бейрутський порт і підступи до міста. В операції взяли участь близько 14000 чоловік, включаючи 8509 військовослужбовців 1-ї повітряно-десантної оперативної групи, 187-го піхотного полку, контингенту з 24-ї повітряно-десантної бригади 24-ї піхотної дивізії, що базувалася у ФРН, а також 5670 солдатів і офіцерів морської піхоти. Підтримку з моря їм надавав флот у складі 70 кораблів і 40000 моряків[1].

Наслідки

Американські війська змогли швидко взяти ситуацію під свій контроль, після чого Ейзенхауер послав до Лівану дипломата Роберта Д. Мерфі як свого особистого представника. Мерфі переконав президента Шамуна подати у відставку, а також відіграв значну роль у виборі на зміну Шамуну помірного християнина Фуада Шехаба. Один з лідерів бунтівників, Рашид Караме, став прем'єр-міністром.

США вивели свої війська 25 жовтня. Втрати серед американців були дивно невеликими: 3 солдата померли в результаті нещасних випадків, і один був убитий снайпером.

Література

Книги

  • Agwani, Mohammed Shafi. The Lebanese Crisis, 1958: A Documentary Study, 1965.
  • Alin, Erika G. The United States and the 1958 Lebanon Crisis, American Intervention in the Middle East, 1994.
  • Gammal, Pierrick el. Politique intérieure et politique extérieure au Liban de 1958 à 1961 de Camille Chamoun à Fouad Chehab. — Paris: Sorbonne University, 1991.
  • Gendzier, Irene L. Notes from the Minefield: United States Intervention in Lebanon and the Middle East 1945–1958, 1997.
  • Korbani, Agnes G. U.S. Intervention in Lebanon, 1958–1982: presidential decisionmaking, 1991.
  • Murr Nehme, Lina. Le Liban Assassiné. — Aleph Et Taw, 2008.
  • Murr Nehme, Lina. Les Otages Libanais Dans les Prisons Syriennes. — Aleph Et Taw, 2008.
  • Salam, Nawaf. L'insurrection de 1958 au Liban. — Paris: Sorbonne University, 1979.
  • Schulimson, Jack. Marines in Lebanon 1958. — Historical Branch, G-3 Division, Headquarters, U.S. Marine Corps, Washington, Department of the Navy, United States Marine Corps, 1966. — 60 p.
  • Yagub, Salim. Containing Arab Nationalism, The Eisenhower Doctrine and the Middle East, 2003.
  • The Lebanon Operation. — U.S. Army Center for Military History. — (Contingency Operations). — Historical Manuscript Collection 2-3.7 AC.F Tab D.

Статті

  • Gerges, Fawaz A. The Lebanese Crisis of 1958: The Risks of Inflated Self-Importance. // Beirut Review. — 1993. — P. 83-113.
  • Lesch, David W. Prelude to the 1958 American Intervention in Lebanon. // Mediterranean Quarterly. — 1996. — Vol. 3 (7). — P. 87-108.
  • Little, Douglas. His Finest Hour? Eisenhower, Lebanon, and the 1958 Middle East Crisis. // Diplomatic History. — 1996. — Vol. 1 (20). — P. 27-54.
  • Ovendale, Ritchie. Great Britain and the Anglo-American Invasion of Jordan and Lebanon in 1958. // The International History Review. — 1994. — Vol. 2 (16). — P. 284–304.
  • Tinguy, Edouard de. The Lebanese crisis of 1958 and the U.S military intervention. // Revue d'Histoire Diplomatique. — Paris: A. Pédone. — 2007. — Vol. 4.

Примітки

Посилання

Rapid Deployment Logistics: Lebanon, 1958

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.