Багдадський пакт

Багда́дський пакт (Організація близькосхідного договору (англ. Middle East Treaty Organisation, METO) з 1959 «Організація центрального договору», англ. The Central Treaty Organization, The Baghdad Pact, CENTO; тур. Merkezi Antlaşma Teşkilatı, Bağdat Paktı; перс. سازمان پیمان مرکزی‎; араб. حلف بغداد‎)  — воєнно-політичний блок, створений в 1955 році за ініціативою США і Великої Британії у складі Іраку, Ірану, Туреччини, Пакистану та Великої Британії. Оформлений в Багдаді (Ірак).

Організація центрального договору
прапор Організації центрального договору

Члени Організації центрального договору (CENTO) показані зеленим кольором
Абревіатура СЕНТО (англ. CENTO)
Тип міжурядовий військовий альянс
Засновано 24 лютого 1955
Розпущено 1979
Штаб-квартира Багдад (1955-1958)
Анкара (1958-1979)
Місце діяльності Середній Схід та Європа
Членство
5 держав
Офіційні мови англійська
 Багдадський пакт у Вікісховищі
Три літака військово-повітряних сил США McDonnell Douglas F-4E Phantom II на стоянці в авіабазі Шираз, Іран, під час навчань СЕНТО, 1 серпня 1977 року

Багдадський пакт мав на меті створити стратегічний пояс блоків держав (НАТО — Багдадський пакт — СЕАТО) біля кордонів СРСР та його сателітів щоб запобігти радянській експансії на Близький Схід[1]. Після військового перевороту в Іраку (липень 1958) новостворена Іракська республіка вийшла зі складу Багдадського пакту (офіційно з 24 березня 1959 р.).

В серпні 1959 р. Багдадський пакт перейменовано в СЕНТО («Організація центрального договору»). Вищим органом пакту є рада міністрів країн його учасниць (з 1958 місце перебування — Анкара).

Штаб-квартира організації була в Багдаді, Ірак, з 1955 по 1958 рік, а потім в Анкарі, Туреччина, з 1958 по 1979 рік. Кіпр також був важливим місцем для CENTO завдяки британським військовим базам в Акротирі і Декелія, а також близькості острова до Близького Сходу[2].

Хронологія
  • Лютий 1954: Туреччина підписала пакт про взаємне співробітництво з Пакистаном.
  • 19 травня 1954 року: США та Пакистан підписали угоду про взаємну оборону.
  • 24 лютого 1955: Ірак і Туреччина підписали військову угоду в Багдаді, почалося використання терміну «Багдадський пакт». У тому ж році до Багдадського пакту приєдналися Велика Британія (5 квітня), Пакистан (23 вересня) та Іран (3 листопада).
  • Жовтень 1958: штаб-квартира Багдадського пакту перенесена з Багдада до Анкари.
  • 5 березня 1959 року: США підписують військові угоди з Пакистаном, Іраном та Туреччиною.
  • 24 березня 1959 року: новий республіканський режим Іраку вивів країну з альянсу.
  • 19 серпня 1959: METO перейменована в CENTO[3].
  • 1965: Пакистан намагався отримати допомогу від своїх союзників у війні проти Індії[4]. 20 вересня Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію 211, і Сполучені Штати та Велика Британія підтримали рішення ООН, припинивши постачання зброї обом воюючим сторонам[5].
  • 1971: У новій війні з Індією Пакистан знову безуспішно намагався отримати допомогу союзників. (США надали Пакистану обмежену військову підтримку, але не в рамках CENTO.)
  • 1974: Сполучене Королівство виводить сили з альянсу після турецького вторгнення на Кіпр.
  • 11 березня 1979 року: новий уряд Ісламської Республіки Іран вивів країну з CENTO.
  • 12 березня 1979 року: Пакистан виходить з CENTO.
  • 1979: CENTO офіційно розформована.

Генеральні секретарі

Генеральний секретар, який призначається Радою міністрів на три роки з можливістю поновлення, керував діяльністю CENTO. Генеральними секретарями були[6][7]:

Ім'яДержаваУ посаді
Авні Халіді  Ірак 1955 – 31 грудня 1958
Осман Алі Бег  Пакистан 1 січня 1959 – 31 грудня 1961
Аббас Алі Халатбарі  Іран січень 1962 – січень 1968
Тургут Менеменджіоглу  Туреччина січень 1968 – 1 лютого 1972
Насір Ассар  Іран 1 лютого 1972 – січень 1975
Уміт Халук Баюлкен  Туреччина січень 1975 – 1 серпня 1977
Сідар Хасан Махмуд  Пакистан серпень 1977 – березень 1978
Камуран Гюрюн  Туреччина 31 березня 1978 – 1979

Залізниця CENTO

CENTO спонсорувала залізничну лінію, частину якої було завершено, щоб забезпечити залізничне сполучення між Лондоном і Тегераном через Ван. Ділянка від озера Ван в Туреччині до Шарафхане в Ірані була завершена і профінансована в основному CENTO (в основному Велика Британія). Будівництво було особливо складним через складний рельєф. Частина маршруту включала залізничний пором через озеро Ван з терміналом у Татвані на західній стороні озера. Примітні особливості залізниці на іранській стороні включали 125 мостів, серед них високий проліт Quotor, розміром 1 485 feet (453 m) в довжину, що охоплює ущелину глибиною 396 feet (121 m)[8][9].

Культурно-наукові установи

Як і його партнери НАТО та СЕАТО, CENTO спонсорувала низку культурних та наукових дослідницьких установ:

  • Конференції CENTO з викладання громадського здоров’я та практики громадського здоров’я[10].
  • Програма культурних праць CENTO[11]
  • Інститут ядерної та прикладної науки CENTO
  • Наукова координаційна рада CENTO[12]
  • Наукова рада CENTO
  • Симпозіум CENTO з розвитку сільської місцевості[13][14]

Установи підтримували широкий спектр невійськових заходів, зосереджених на сільському господарстві та розвитку. Наприклад, у 1960 році CENTO профінансував 37 проектів, які охоплювали сільське господарство, освіту, охорону здоров'я, економічний розвиток та транспорт[15]. Також організовано принаймні один симпозіум з проблеми ящуру та чуми великої рогатої худоби[16].

Організація, яка стала Інститутом ядерної науки CENTO, була заснована західними державами в рамках Багдадського пакту, як тоді називали CENTO[17]. Спочатку він був розташований у Багдаді, Ірак, але був переміщений до Тегерана, Іран, у 1958 році після того, як Ірак вийшов із CENTO[18]. В Інституті навчалися студенти з Пакистану та Туреччини, а також з Ірану[19].

Наукова рада CENTO

Наукова рада CENTO організувала низку наукових симпозіумів та інших заходів, у тому числі зустріч у Лахорі, Пакистан, у 1962 році під назвою "The Role of Science in the Development of Natural Resources with Particular Reference to Pakistan, Iran and Turkey"[20].

Примітки
  1. George Lenczowski, American Presidents and the Middle East, 1990, p. 88
  2. Dimitrakis, Panagiotis, The Value to CENTO of UK Bases on Cyprus", Middle Eastern Studies, Volume 45, Issue 4, July 2009, pp 611–624
  3. US National Archives. 333.8 Records of the Central Treaty Organisation (CENTO) 1956-79. https://www.archives.gov/research/guide-fed-records/groups/333.html#333.8.2 Архівовано 2017-08-25 у Wayback Machine.
  4. CENTO nation help sought by Pakistan. Chicago Tribune. September 7, 1965 Архівовано 2015-09-09 у Wayback Machine.
  5. The India-Pakistan War of 1965. Office of the Historian, Bureau of Public Affairs, United States Department of State Архівовано 2015-07-08 у Wayback Machine.
  6. From Encyclopedia Iranica. http://www.iranicaonline.org/articles/central-treaty-organization-cento-a-mutual-defense-and-economic-cooperation-pact-among-persia-turkey-and-pakistan-wi Архівовано 2013-11-17 у Wayback Machine.
  7. Cahoon, Ben. International Organizations A-L. www.worldstatesmen.org.
  8. Geneva Times, 15 April 1971. p9 http://fultonhistory.com/Newspaper%2011/Geneva%20NY%20Daily%20Times/Geneva%20NY%20Daily%20Times%201971%20Mar-Apr%201971%20Grayscale/Geneva%20NY%20Daily%20Times%201971%20Mar-Apr%201971%20Grayscale%20-%201035.pdf
  9. Meklis, Y. Along the Path of a CENTO Railway: A Narrative with Text and Photographs Telling how Iran and Turkey, with the Support of CENTO Associates, are Repeating History by Linking Their Countries with a Modern Railway. CENTO Public Relations Division (1959?). https://books.google.com/books/about/Along_the_Path_of_a_CENTO_Railway.html?id=qEUYAAAAIAAJ&hl=en
  10. Kashani-Sabet, Firoozeh. OUP (2011) Conceiving Citizens: Women and the Politics of Motherhood in Iran. p. 291.
  11. Див, для прикладу, у "Solo exhibitions": http://www.bengalfoundation.org/old/index.php?view=artist/ArtistProfile.php&artistID=100&page=5 Архівовано 2017-03-21 у Wayback Machine.
  12. ASME web page for Mr. Sadik Kakaç. https://www.asme.org/about-asme/get-involved/honors-awards/press-releases/sadik-kakac-awarded-honorary-membership Архівовано 2015-06-18 у Wayback Machine.
  13. Beeman, William O. (1986). Language, Status, and Power in Iran. Indiana University Press. с. 226. ISBN 9780253113184. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 18 листопада 2017.
  14. Amad, Mohammad Javad (2011). Agriculture, Poverty and Reform in Iran. Routledge. с. 172. ISBN 9780415614382. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 18 листопада 2017.
  15. Меморандум ЦРУ, опублікований відповідно до положень про свободу інформації США. "EIGHTH CENTO MINISTERIAL COUNCIL SESSION TEHRAN, APRIL 28-30, 1960 U.S. POSITION ON THE TURKISH- IRANIAN RAILWAY LINK". http://www.foia.cia.gov/document/eighth-cento-ministerial-council-session-tehran-april-28-30-1960-us-position-turkish Архівовано 2015-06-18 у Wayback Machine.
  16. Lawrence, Mary Margaret (21 вересня 1973). CENTO Seminar on the Control and Eradication of Viral Diseases in the CENTO Region: With Special Emphasis on Foot-and-mouth Disease and Rinderpest and Renderpest-like Diseases; [papers. Central Treaty Organization — через Google Books.
  17. Restivo, Sal P. (1982). Science, Technology, and Society. ISBN 9780195141931 — через Google Books.
  18. Orr, Tamra B. (15 серпня 2009). Iran and Nuclear Weapons. The Rosen Publishing Group, Inc. ISBN 9781435852815 — через Google Books.
  19. Entessar, Nader. Middle East Policy Council website. "Iran's Nuclear Decision-Making Calculus". http://www.mepc.org/journal/middle-east-policy-archives/irans-nuclear-decision-making-calculus?print Архівовано 2015-06-18 у Wayback Machine.
  20. Smith, ML. "The Role of Science in the Development of Natural Resources with Particular Reference to Pakistan, Iran and Turkey". Elsevier (2013). https://books.google.com/books?id=g-xsBQAAQBAJ&dq=CENTO+Institute+of+Nuclear+%26+Applied+Science+-centos&source=gbs_navlinks_s

Література

Посилання
  • CENTO on the US State Department's website.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.