Ліза Гарроу

Ліза Гарроу (25 квітня 1943(19430425)) — новозеландська акторка, що здобула популярність за свої ролі в британському театрі, кіно і телебаченні.

Ліза Гарроу
Народилася 25 серпня 1943(1943-08-25)[1] (78 років)
Окленд, Нова Зеландія
Громадянство  Нова Зеландія
Діяльність акторка, акторка театру, кіноакторка
Alma mater Університет Оклендуd і Королівська академія драматичного мистецтва (1968)[2]
У шлюбі з Сем Нілл
IMDb nm0366027
Нагороди та премії

Кар'єра

Народилася 25 квітня 1943 року в місті Окленд, передмісті Маунт-Едена в сім'ї Кеннета Мейо Гарроу і Елеонор Джоан Гарроу (уродж. Стекпул)[3]. Навчалася в Оклендському університеті, пізніше, 1968 року закінчила Королівську академію драматичного мистецтва в Лондоні і вступила на роботу в театральну трупу BBC Radio.

Театральна кар'єра Лізи Гарроу розпочалася в трупі Королівської шекспірівської компанії, зігравши ролі Олівії в комедії «Дванадцята ніч» режисера Джона Бартона разом з Джуді Денч і Порції в п'єсі «Венеційський купець» разом з Патріком Стюартом. Вона грала такі провідні ролі в британських театрах як Джульєтта (разом з Джоном Гертом, який виконав роль Ромео) на сцені Бєлградського театру міста Ковентрі і Енн Вітфілд у п'єсі «Людина і надлюдина» разом з Пітером О'Тулом на сцені Королівського театру на вулиці Геймаркет у Лондоні.

Гарроу виступала на сцені по всій Америці. Вона зіграла центральну роль Вівіан Беарінг у п'єсі Wit, (що отримала Пулітцерівську премію) яка йшла довгий час на сценах Офф-Бродвею в Нью-Йорк-Сіті. Вона була названа виконавцем 2001 року у Піттсбурзі за роль Медеї. Також вона виконувала ролі Раневської у «Вишневому саду» в Єльському репертуарному театрі і роль Каті Келлер у п'єсі «Всі мої сини» на сцені Чаттанукського театру (Chautauqua Theatre Company). Від 3 жовтня до 4 грудня 2009 року вона грала роль Креуси в п'єсі «Іон» Евріпіда на сцені Вашингтонського театру Шекспіра[4].

Гарроу відома за роллю Ненсі Астор (першої жінки-депутата Палати громад) у драмі 1982 року каналу ВВС «Nancy Astor». Фільм був показаний і в США в рамках серіалу Masterpiece Theatre компанії PBS.

Першою її роллю в кіно стала роль Гленди Джексон в італійському фільмі The Devil Is a Woman (1974). 1975 року Гарроу зіграла роль Гелен Андерсон в екранізації книги «Про всіх створінь, великих і малих» (All Creatures Great and Small) Джеймса Герріота, у фільмі також взяли участь Симон Вард і Ентоні Гопкінс. Наступного року вона зіграла ту ж роль у сиквелі «It Should not Happen to a Vet», разом з Джоном Алдертоном і Коліном Блеклі.

1978 року Гарроу стала запрошеною акторкою в серії «The Rack» другого сезону серіалу The Professionals, за сценарієм Брайана Клеменса, виконавши роль адвокатеси, яка виступає в суді з розслідування про розформування CI5. Також цього року вона зіграла роль помічника контролера Лінн Блейк у телесеріалі «1990» каналу ВВС2.

Гарроу зіграла роль журналістки Кейт Рейнольдс у фільмі жахів «Омен-3: Остання битва» (1981) зігравши разом з Семом Ніллом. Також вони працювали разом у фільмі Кшиштофа Зануссі «З далекого краю». 1985 року Гарроу знялася в новозеландському фільмі «Shaker Run». 1987 року виконала роль Ліззі Дікінсон в серіалі каналу ВВС «Картинки Ліззі» (Lizzie's Pictures). 1990 року Гарроу зіграла роль гострої на язик дружини-інтриганки в родині багатих пивоварів у 13 серії «Sins of the Father» телесеріалу «Інспектор Морс» каналу ITV разом з актором Джоном Тоу. У цьому році вона також зіграла в міні-серіалі телеканалу ABC «Come In Spinner» і зіграла роль Імоґен Донаг'ю у фільмі про Пуаро «Викрадення прем'єр-міністра» (The Kidnapped Prime Minister) за твором Агати Крісті. 1992 року Гарроу виграла Премію Австралійського кіноінституту за кращу головну жіночу роль за роботу у фільмі «Наші останні дні» (The Last Days of Chez Nous) (1992). Вона зіграла роль Ліззі дружини Кавагха у британському телесеріалі «Kavanagh QC», де також грав Тоу. Після знімання у третій серії (показаній 1997 року) вона залишила роботу над програмою, щоб переїхати в Америку.

2014 року Гарроу зіграла Маріон у новозеландському телесеріалі «Step Dave».

2015 року за заслуги в галузі драматичного мистецтва вона отримала нагороду Орден Заслуг[5] .

Особисте життя

У 1980-х роках була одружена з актором Семом Ніллом[6]. Їхній син Тім народився 1983 року.

В даний час[коли?] замужем за біологом, фахівцем з китів Роджером Пейном і проживає в штаті Вермонт, США. Пейн є засновником і президентом організації Ocean Alliance. Він і вчений Скотт Маквей відкрили, що горбаті кити видають тривалі складні і, очевидно, безладні сигнали, які вони назвали «піснями китів». Вчені написали цикл лекцій/вистав під назвою «SeaChange: Reversing the Tide» (Зміна моря. Ослаблення припливу)[7].

Ліза Гарроу — автор книги про навколишнє середовище «What Can I Do?» (Що я можу зробити?), опублікованої окремими виданнями в Австралії, Новій Зеландії, Великій Британії і США. У неї є вебсайт для просування книги[8]. Назва видання в США зазначена нижче.

Література

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #139174656 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. https://www.rada.ac.uk/profiles?aos=acting&yr=1968&fn=lisa&sn=harrow
  3. Births. New Zealand Herald. 27 серпня 1943. с. 1. Процитовано 14 січня 2018.
  4. Ion - 2008-2009 Season - Cast Biographies (Lisa Harrow). Washington, D.C.: The Shakespeare Theatre Company. с. 20. Архів оригіналу за 1 травня 2009. Процитовано 8 квітня 2009. «She is the author of the environmental handbook What can I Do? with her husband, whale biologist Roger Payne.»
  5. New Year honours list 2015. Department of the Prime Minister and Cabinet. 31 грудня 2014. Процитовано 14 січня 2018.
  6. Catherall, Sarah (28 березня 2018). Lisa Harrow reflects on the pivotal moments in her colourful career. The New Zealand Listener.
  7. Сайт SeaChange
  8. What Can I Do? | Hosted by Lisa Harrow (website)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.