Макс Гофман

Битва між російськими і німецькими військами під Таненбергом (23 — 30 серпня 1914) вважається одною з найвдаліших німецьких військових операцій на Східному фронті. Повністю була оточена і знищена російська Наревська армія. Стала сприйматись німецькими консерваторами як символічна відплата за Грюнвальдську битву. На її місці збудовано Таненберзький меморіал, в якому поховано президентаГінденбурга.У післявоєнних мемуарах, опублікованих під назвою Війна втрачених можливостей, Макс Гофман критикував Гінденбурга та Людендорфа за те, що вони приписали собі всі заслуги в перемозі під Таненбергом. Пізніше, разом із Людендорфом ним розпрацьований план битви на Мазурських озерах (9 — 14 вересня 1914), яка завдала важких втрат російським військам і дозволила остаточно витіснити російські війська зі Східної Пруссії.

Портрет Гофмана, Оскар Брюх 1915

Генерал-квартирмейстер штабу 9-ї німецької армії. Генерал-квартирмейстер штабу Головнокомандувача Східним фронт (Oberbefehlshaber Ost (Ober-Ost)). 30 серпня 1916 р. отримав чин полковника і призначений начальником штабу Головнокомандувача Східним фронтом Леопольда Баварського. В жовтні 1917 підвищений до чину генерал-майору.

Зі спогадів Макса Гофмана: «Ще перед початком переговорів зголосилася в Бресті нова група учасників, а саме представники української народної держави. Їх вислала Центральна Рада, щоб укласти окремий мир від імені України, спираючись на заяву петербурзького совітського уряду про право народів на самовизначення свої долі. Державний секретар фон Кюльман і я радо прийняли українців, бо їх виступ уможливлював нам вигравати цю нову делегацію проти делегації петербурзької. Спричинили вони нову журбу графові Черніну, бо слід було сподіватися, що вони виступлять з якимись вимогами у справі політичних прав своїх земляків, що проживають на Буковині й у Східній Галичині».[1]

Разом із Леопольдом Баварським приймав неофіційну делегація Центральної Ради у складі Микола Левитський, Олександр Севрюк, штабс-капітан Юрій Гасенко. В переговорах з українцями Гофман також диктував умови. В розмові з Голубовичем і Севрюком повідомив, що германський бік виключає можливість приєднання до УНР більшої (північної) частини Підляшшя. Він же категорично заявив австріцям про необхідність визнати справедливі права УНР на українську частину Холмщини. Відкидав можливість приєднання до УНР Галичини і Буковини. Український бік звертався з проханням військової допомоги і висилки з Німеччини частин сформованих з полонених українців, на що Макс Гофман відповів, що це питання буде складно вирішити. Вже після виїзду делегації з Берестя, викликав до себе Любинського і дав йому підписати «Звернення до німецького уряду» в якому УНР просило військової підтримки. Оскільки після підписання Берестейського миру німецьке командування не дозволило розмістити українські війська на західних кордонах держави, Макс Гофман виступав основним гарантом стабільності на польсько-українському кордоні. Німецька позиція значно полегшила окупацію польськими військами в 1919 році північно-західних провінцій УНР.

Всупереч позиції німецького Генерального штабу, переконав імператора Вільгельма ІІ не збільшувати територію Німеччина за рахунок Польщі. Це призвело до конфлікту з Людендорфом та Гінденбургом. Людендорф розпочав проти Гофмана інформаційну війну звинувачуючи його у зайвому лібералізмі і зв'язках з «єврейськими колами». Стосунки між ними залишились напруженими й після війни.

Одною з цілей Першої світової війни був контроль над Чорним морем. Гофман казав: «Крим повинен бути постійно німецькою колоніальною державою, як важлива військово-морська база німецького впливу на Кавказі та Близькому Сході».

24 грудня представники Четверного союзу погодились на радянську формулу миру «без анексій і контрибуцій». та Естонію, народи яких уже зробили крок до незалежності. Генерал Гофман заявив голові радянської делегації Адольфу Йоффе, що Польща, Литва і Латвія вже оголосили про свій вихід зі складу Росії і їх території не можуть вважатись анексованими. До Раднаркому займав вкрай агресивну і непоступливу позицію. Генерал Гофман в різкій формі викривав демагогію більшовиків (розгін Установчих Зборів, агресію проти Білорусі та України, червоний терор, замаскований чудовими гаслами про мир і демократію). Оскільки Троцький відмовився продовжувати переговори на німецьких умовах, то німецькі війська розпочали наступ на Східному фронті. Зі спогадів Макса Гофмана: «Ми вели її(війну) практично на потягах і автомобілях. Садиш на потяг купку піхоти з кулеметами і одною гарматою і їдеш до наступної станції. Береш вокзал, арештовуєш більшовиків, садиш на потяг ще солдат і їдеш далі». Позиція Гофмана привела до розриву союзу більшовиків і лівих есерів, переносу столиці Росії з Петрограду в Москву. Після того як Гофман отримав телеграму від Леніна зі згодою на підписання мирного договору, він потребував офіційного листа Раднаркому до уряду Німеччини.

Після підписання миру залишився фактичним командувачем військами Східного фронту. Контролював виконання підписаних угод і вивезення ресурсів з окупованих територій.