Макс Шмелінг

Макс Шмелінг народився у невеликому північнонімецькому місті Кляйн-Лукков 28 вересня 1905 в сім'ї керманича човна. У ранньому дитинстві разом з родиною переїхав до Гамбургу. З юних років почав цікавитися боксом, у 1924 завоював перші титули спочатку в любительському, а потім і в професійному боксі. У 1926 переїхав до Берліна, у 1928 завоював перше місце в німецькому важкому дивізіоні. 18 червня 1936 на стадіоні «Янкі», що в Нью-Йорку, тоді вже колишній чемпіон світу Макс Шмелінг вперше зустрівся на рингу з американським боксером Джо Луїсом на прізвисько «Коричневий Бомбардувальник». Цей поєдинок став помітною подією того часу. Джо Луїс вважався беззаперечним фаворитом, однак, незважаючи на всі прогнози, Шмелінг здобув переконливу перемогу над своїм суперником, відправивши його в нокаут. Джо Луїс болісно сприйняв свою поразку, так само болісно її сприйняли його співвітчизники, оскільки в США та Німеччині цей двобій уособлював також протистояння двох політичних систем — демократії та нацистського режиму. Міністр пропаганди Німеччини Йозеф Геббельс трактував перемогу Шмелінга над Луїсом як загальну перевагу європеоїдної раси над негроїдною, а сам Шмелінг після цього став кумиром своїх співвітчизників. 22 червня 1938 на тому самому стадіоні «Янкі» відбувся поєдинок-реванш між Максом Шмелінгом та Джо Луїсом, який, на відміну від двобою 1936 року, завершився блискавичною перемогою останнього. В результаті цієї поразки Шмелінг втратив свою популярність.

Ще за часів Веймарської республіки Макс Шмелінг почав підтримувати таємні відносини з американцем єврейського походження Джо Якобсом, який згодом став його промоутером. Саме Якобс посприяв проведенню всіх важливих боксерських поєдинків з участю Шмелінга у США. Однак після приходу до влади нацистів міністр спорту Німеччини почав вимагати, щоб Шмелінг більше часу проводив у себе на батьківщині, проте боксер ігнорував його вимоги. За словами Шмелінга, саме Джо Якобс допоміг йому знову стати чемпіоном світу у важкій вазі.

Після початку Другої світової війни, у 1940 року Шмелінг був призваний до парашутно-десантного полку. Однак вже навесні 1941 року, під час висадки десанту на території острова Крит, він був важко поранений, після чого його звільнили з армії. У січні 1947 року отримав дозвіл від американської окупаційної адміністрації в Німеччині на участь у професійних боксерських поєдинках. У жовтні 1948 року Шмелінг провів свій останній двобій, після цього його боксерська кар'єра завершилася. З 1952 року вів успішну підприємницьку діяльність.

У 1971 році був нагороджений вищим орденом Німеччини — Великим федеральним хрестом «За заслуги». У 1977 році видана книга спогадів Макса Шмелінга, у якій головною подією в житті він називає той самий програшний двобій з Джо Луїсом 1938 року. Був також пожиттєво оголошений Спілкою німецьких спортивних журналістів «спортсменом номер один у Німеччині».

Макс Шмелінг помер 2 лютого 2005, на сотому році життя.

З 1933 по 1987 був одружений з кіноакторкою Анною Ондра, уродженкою міста Тарнів. Вона продовжувала зніматися в кіно й після їхнього одруження. Остання кінострічка з її участю датована 1951 роком.

Незважаючи на прихильність з боку Адольфа Гітлера та Йозефа Геббельса, Макс Шмелінг був противником політики націонал-соціалізму, в тому числі стосовно євреїв. Хоча в 1930-х роках у США боксер твердо асоціювався з нацистською Німеччиною, сам він не був членом НСДАП та жодного разу не брав участі у злочинах нацистів. Під час «Кришталевої ночі» врятував від загибелі дітей свого друга, єврея за національністю Давида Левіна, однак цей факт біографії Шмелінга тривалий час залишався невідомим.

У 2002 році було знято спільний американо-німецький драматичний фільм «Джо і Макс», який базується на історії реальних поєдинків і взаємовідносин Макса Шмелінга і Джо Луїса.

У 2010 році було знято спільний німецько-хорватський фільм «Макс Шмелінг: Боєць Рейху» (нім. Max Schmeling), який базується на фактах з біографії боксера. Бюджет кінострічки склав 7 мільйонів доларів. Прем'єрний показ її відбувся 30 червня 2010 року.

• Золота стрічка Спортивної преси (1929)
• Почесний громадянин міст Лос-Анджелес, Лас-Вегас, Беннекенштайн (1936) і громади Кляйн-Лукков (28 вересня 2004)
• Знак парашутиста Німеччини
• Залізний хрест 2-го класу
• Орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина», командорський хрест (1971)
• Бамбі — нагороджений двічі (1990, 1999)
• Занесений в Міжнародний боксерський зал слави (1992)
• Почесний член Австрійської федерації боксу
• Почесна медаль Німецької пожежної служби
• Золота спортивна піраміда (2005; посмертно)
• Занесений до Залу слави німецького спорту (2006; посмертно)

• У 1936 році на Імперському спортивному полі (сьогодні — Олімпійський парк) в Берліні була встановлена статуя «Кулачний боєць», прообразом якої став Шмелінг.
• У 2005 році вийшла серія поштових марок із зображенням Шмелінга з нагоди 100-річчя з дня його народження.
• У 2005 році сенат Гамбурга заснував Медаль Макса Шмелінга, котра вручається підприємствам, які підтримують волонтерську діяльність.

• Mein Leben — meine Kämpfe. Grethlein, Leipzig, Zürich 1930
• 8–9–aus. Ullstein, Berlin 1957
• Ich boxte mich durchs Leben. Franckh, Stuttgart 1967
• Erinnerungen. Ullstein, Berlin 1982, ISBN 3-550-07473-5
• Erinnerungen. Hörbuch. Mattscheibe Media, 2008

• Prominente ohne Maske — Drittes Reich, FZ-Verlag 1998, ISBN 3924309396
• Walter Mixa / Reinhold Michels: Selbstverständlich katholisch!, Sankt Ulrich, Augsburg 2005, ISBN 3-936484-50-3

• Евгений Беркович (Германия). Парадоксы Макса Шмелинга (рос.)
• Макс Шмелінг — біографія (англ.)
• Макс Шмелинг: Боец Рейха — сайт Кинопоиск (рос.)
• Max Schmeling (2010) — сайт IMDb (англ.)
• Max Schmeling — сайт BoxRec (англ.)