Макс де Крініс

Учасник Першої світової війни. З 1927 року — професор в Ґраці. В 1931 році вступив у НСДАП. Після вбивства Енгельберта Дольфуса і невдалої спроби нацистського перевороту втік в Німеччину, де очолив університетську психіатричну клініку в Кельні. Серед іншого займався дослідженням шизофренії. 18 лютого 1936 року вступив у СС (посвідчення №276 171). З 1938 року — професор психіатрії в клініці Шаріте. З 1940 року — також медичний радник в Імперському міністерстві наук.

9 листопада 1939 року за запрошенням Вальтера Шелленберга зіграв роль антинациста «оберста Мартіні» у так званому «інциденті у Венло», під час якого були схоплені 2 британських агента, які мали встановити контакт з німецьким Опором.

Крініс зіграв важливу роль в програмі евтаназії Т-4, а також сприяв прийняттю закону про евтаназію. В 1942 році призначений психіатром-консультантом військ СС. В 1944 році призначений науковим радником Карла Брандта. В жовтні того ж року призначений керівником психіатричного інституту Військово-медичної академії і психіатром-консультантом вермахту.

2 травня 1945 року разом із дружиною отруївся ціаністим калієм.

• Унтерштурмфюрер СС (18 лютого 1936)
• Оберштурмфюрер СС (20 квітня 1937)
• Гауптштурмфюрер СС (11 вересня 1938)
• Оберст-лейтенант медичної служби (1 лютого 1941)
• Оберст медичної служби (1 грудня 1942)
• Штандартенфюрер СС (1942)

• Пам'ятна військова медаль (Австрія)
• Цивільний знак СС (1936)
• Почесний хрест ветерана війни з мечами
• Залізний хрест 2-го і 1-го класу (12 листопада 1939) — отримав 2 нагороди одночасно за заслуги в «інциденті у Венло»; вручені особисто Адольфом Гітлером.
• Медаль «За турботу про німецький народ» (1941)
• Золотий партійний знак НСДАП

• Біографія Макса де Крініса.