Мандрика Микита Іванович

Микита Іванович Мандрика (28 вересня 1886, Київ 20 серпня 1979) — український літературознавець, публіцист, учений, дипломат, поет, громадський діяч. Доктор права (1925).

Біографічні відомості

Вищу освіту, яку розпочав у ранніх 1900-х роках у Києві, продовжив у Софійському університеті в Болгарському царстві (1922—1925). В Українському вільному університеті в Празі (Чехословацька республіка) отримав науковий ступінь доктора права (1925. Викладав міжнародне право, історію дипломатії.

З 1914 по 1917 служив у царській армії. З 1917 член Української Центральної Ради. Після приходу до влади Павла Скоропадського Микита Мандрика жив у Херсоні бо на Київщині його посилено розшукувала гетьманська влада і німецьке командування. Після того, як у газеті «Киевская мысль» був розміщений наказ німецького коменданта про його затримання, Микита Мандрика змушений був під чужим ім'ям тікати на Кубань. Там він деякий час завідував кооперативним видавництвом і редагував щотижневий журнал. На початку 1919 року, коли на Кубані закріпилася Добровольча армія, денікінці почали переслідувати українців і Микита Іванович змушений був переїхати до Ростова.[1]

З 1919 по 1921 виконував дипломатичні доручення уряду Української Народної Республіки на Далекому Сході, в Республіці Китай, Японській імперії, Грузинській Демократичній Республіці, Османській імперії.

Працював науковим секретарем Українського соціологічного інституту, за дорученням якого 1928 переїхав до США, 1929 згодом до Канади. Один з організаторів товариства «Українське трудове об'єднання», редактор часопису «Правда і воля», член редакції і президент (1970—1973) Осередку української культури і освіти у Вінніпезі.

Брав активну участь у створенні і діяльності Комітету українців Канади і Української вільної академії наук у Канаді. З 1970 по 1973 президент Української вільної академії наук у Канаді. Був редактором серій УВАН у Канаді «Література» та «Українські вчені».

Помер у місті Вінніпег (1979).

Наукові праці

Поезія

Примітки

  1. Розстріл Денікінцями представника України на Кубані, Барона Ф.Боржинського. Русскій Заграничный Историческій Архивъ. ПРАГА, No 5115.

Джерела та література

Література

  • Зорівчак Р. П., Лисенко І. М. Мандрика Микита Іванович // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1995. –Т. 3. — С. 286.
  • Мандрика Микита // Енциклопедія Українознавства: Словникова частина / Голов. ред. В. Кубійович. Репринт. відтворення. — К.,1996. — Т. 4. — С. 1481.
  • Микита Іванович Мандрика: Ювілейний збірник у відзначення 85-річчя його життя та 65-річчя його поетичної діяльності. –Вінніпег, 1973. — 149 с.
  • Славутич Яр. Метафора у поезії Микити Мандрики // Хрестоматія з української літератури в Канаді. — Едмонтон, 2000. — С. 545—547.
  • Славутич Яр. Новий осяг М. — Мандрики // Українська література в Канаді: Вибрані дослідження, статті й рецензії. — Едмонтон: Славута, 1992. — С. 164—165.

Посилання

  • Мандрика Микита Іванович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 61.
  • Мандрика Микита Іванович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М.М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.290-291
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.