Мануїльська Єлізавета Миколаївна

Єлізавета Миколаївна Мануїльська (уроджена — Лебедєва) (псевдоніми Софія, Варвара) (1887–1963) — революціонерка, дружина колишнього керівника УСРР, першого секретаря Комуністичної партії України Дмитра Захаровича Мануїльського[1]. Біолог. Проректор Московського державного університету[2].

Єлізавета Миколаївна Мануїльська
Єлізавета Миколаївна Мануїльська
Дружина керівника УСРР
1921 — 1923
Попередник Кон Христина Григорівна
Наступник Гопнер Серафима Іллівна
Народилася 1887(1887)
Померла 1963(1963)
Похована Новодівичий цвинтар
Відома як політична діячка
Місце роботи Московський державний університет імені М. В. Ломоносова
Політична партія КПРС з 1917 року
У шлюбі з Мануїльський Дмитро Захарович

Життєпис

Народилася 1887 році. За освітою біолог. Займалася революційною діяльністю. У 1907 році брала участь у революційних подіях в Києві[3].

"Ми вирішили провести агітацію проти повстання і перш за все в 21-му батальйоні і Селенгинському полку; якщо ж повстання проте відбудеться, прийняти в ньому участь ...

Частина товаришів була відряджені в саперний табір, частина - в артилерійський, я і Є.М. Мануїльська - в піхотний, Д.З.Мануїльський залишався для зв'язку та іншого в місті, в штабі."

"Близько 9 години вечора ми рушили в дорогу по своїх таборах.

По дорозі в піхотний табір, біля заводу Гретера і Криванека, ми зустріли групу схвильованих есерів, що трималися від табору на пристойній відстані і які повідомили нам, що в таборі щось сталося, а що - невідомо. Далі рухатися, зрозуміло, вони нам не радили. Ми пожартували над ними, і вирішили все ж йти далі.

Ми підійшли вже зовсім близько до табору, як раптом несподівано звідкись із яру вискочив патруль озброєних солдатів під командою офіцера, оточив нас і оголосив заарештованими. Нас відвели в сторону, в цей яр, і ми, звичайно, приготувалися до найгіршого.

Є.М. Мануільська пояснила, що вона - покоївка, проводжала своїх знайомих на вокзал і повертається тепер додому до своїх панів. Мені нічого не залишалося, як оголосити себе її кавалером. Ми назвали, як водиться, якісь прізвища, дали якісь адреси і чекали своєї долі.

Офіцер, пошептавшись про щось з унтер-офіцером, несподівано оголосив нам, що ми можемо йти, але щоб ми більше тут не ходили, інакше нам буде погано.

— Із споминів Олександра Трояновського, посла СРСР до США (1933–1938) та Японії (1927–1933)

Сива, коротко стрижена, з дивовижно красивим, блідим обличчям. У неї була надзвичайно важка форма туберкульозу.[4] Працювала у відділі кадрів Комінтерна, де опікувалася товаришами із Франції[5]

Похована в Москві на Новодівочому цвинтарі 8 ділянка 31 ряд 9 місце[6].

Сім'я
  • Чоловік — Мануїльський Дмитро Захарович (1883—1959), перший секретар ЦК Компартії України (1921), народний комісар закордонних справ УРСР (1944—1952).
  • Син — Володимир Дмитрович Мануїльський
  • Син — Анатолій Дмитрович Мануїльський
  • Донька — Тамара Дмитрівна Мануїльська (1919), піаністка, викладала в Центральній музичній школі при Московській консерваторії.

Примітки
  1. Е. Н.МАНУИЛЬСКАЯ, ЖЕНА Д. З.МАНУИЛЬСКОГО В ПОСЛЕДНИЕ ГОДЫ ЖИЗНИ.
  2. Кипнис С.Е. Новодевий мемориал. М.,1995
  3. Трояновский А. А. Восстание в Киеве в 1907 г. — 2 — е изд. — М.: Всесоюз. о — во политкаторжан и ссыльнопоселенцев, 1928. — 16 с. — (Дешевая б — ка журн. «Каторга и ссылка»; 1927, № 16)
  4. проект Артемия Лебедева
  5. Книга: «Большая игра»
  6. Novodevichiy necropol


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.