Маркаров Едуард Артемович

Едуард Маркаров народився в родині футболіста Артема Агаларовича Маркарова, майстра спорту СРСР, який і став його першим тренером. За прикладом батька, Едуард захопився футболом і з хлопцями часто ганяв м'яч у дворі. У 14 років став тренуватися в бакинському «Локомотиві».

У 1961 році Маркарова помітив Борис Аркадьєв і запросив грати за бакинський «Нафтовик». Його партнерами по клубу були Юрій Кузнєцов, Алекпер Мамедов, Адамас Голодець і звичайно Анатолій Банішевський, з яким вони складали пару нападників бакинського клубу. Незважаючи на зіграність цієї пари, в збірну команду їх запрошували рідко, а коли запрошували, то майже не давали грати разом.

Наприкінці 1960-х років Маркарова почали переслідувати травми, і вирішивши змінити обстановку, він у 1971 році перейшов в єреванський «Арарат». З цим клубом у Маркарова пов'язаний найвдаліший період кар'єри. Спочатку як гравець він став дворазовим володарем Кубка СРСР, золотих і срібних медалей чемпіонату, а потім в 1976 році, вже як тренер срібним призером чемпіонату і фіналістом Кубка. У 1975 році поряд з Гердом Мюллером став найкращим бомбардиром Кубка європейських чемпіонів.[1] Завершив професійну кар'єру футболіста виступами за команду «Арарат» (Єреван) у 1975 році.

1966 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної СРСР.

У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1966 року в Англії, де зіграв у матчі проти Чилі.

Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала усього 3 роки, провів у формі головної команди країни лише 3 матчі.

На тренерську роботу потрапив Маркаров несподівано. З команди «Арарат», за яку грав Едуард, пішов старший тренер Віктор Маслов, і йому, як гравцю, що мав найбільший авторитет в команді, у 33 роки було запропоновано спробувати себе в новій якості. З ним весняний чемпіонат 1976 року «Арарат» закінчив на другому місці, завоювавши срібні медалі. У кубку під керівництвом Маркарова «Арарат» дійшов до фіналу. Після вдалого дебюту Маркаров все-таки пішов з команди і став тренувати дітей у республіканській школі Вірменської РСР.

У 1979 році поїхав у Алжир, викладати в Інституті науки і спорту.

Після повернення знову працював в «Арараті», помічником Микити Симоняна. До розпаду СРСР працював асистентом тренера юнацької збірної СРСР. Потім знову працював з місцевими командами.

В період з 1995 по 1999 рік пропрацював у Лівані з командою «Оменмен», яка стала срібним призером чемпіонату Лівану і фіналістом національного кубка.

У 2001-2002 роках був віце-президентом аштаракської «Міки», в якій також і працював у статусі головного тренера.

У сезоні 2008 року Маркаров був головним тренером єреванської «Кілікії»[2]. З приходом Маркарова команда покращила свої результати, проте з останнього місця так і не вибралася. В кінці року Маркаров за власним бажанням залишив посаду і перейшов на посаду тренера-селекціонера клубу[3].

З 2010 року працював віце-президентом з тренерським питань і директором школи клубу «Міка». Згодом в зв'язку із звільненням головного тренера «Міки» від займаної посади, дана вакансія була запропонована Маркарову[4] і з червня по липень 2011 року він був виконуючим обов'язки головного тренера клубу[5].

• Почесний громадянин м. Фресно (США)[7]
• Почесний громадянин м. Єрусалим (Ізраїль)[7]

• Медаль «За заслуги перед Вітчизною» 1-го ступеня (2011)[9]

• Винокуров В. Научится тот, кто хочет. — «Футбол-Хоккей», 1971 г.
• Григорян А. Г. Эдуард Маркаров: В мое время технари не были в фаворе. Еженедельник «Аргументы и факты», 03.10.1997.
• Григорян А. Г. Эдуард Маркаров: легенда двух республик. Газета «Спорт», Тбилиси, № 8, 1997 г.
• Григорян А. Г. К 100-летию армянского футбола. Маркаровы. Журнал «Мужчины». Ереван, № 1-2 — 1997 г., № 3-6 — 1998 г.
• Григорян А. Г. Маркаровы — «Бразильцы» армянского футбола. — Ереван: Амарас, 2002. ISBN 99930-1-032-4
• Григорян А. Г. Где Вы, Эдуард Маркаров? — Газета Ноев Ковчег, август 2005 г.
• Григорян А. Г. Золотые голы как в чемпионате, так и в Кубке приближали «Арарат» к заветной цели. — Газета Ноев Ковчег, август 2013 г.
• Григорян А. Г. Гол имеет национальность. — Газета «Урарту» — № 23, 2000 г.
• Григорян А. Г. Первый «бразилец» армянского футбола. — Газета «Урарту» — № 38, 2001 г.
• Григорян А. Г. Берегись, вратарь, ударов — надвигается Маркаров. — Газета «Урарту» — № 44, 2001 г.
• Григорян А. Г. «Классные мужики» советского футбола против Маркарова. — Газета «Собеседник Армении» — № 5, 2007 г.

• Маркаров Едуард Артемович на сайті National-Football-Teams.com (англ.)
• Профіль на сайті «Збірна Росії з футболу»