Герд Мюллер

Народився 3 листопада 1945 року у Нердлінгені, у Баварії. Кумиром юного Герда був таранний нападник «Нюрнберга» і збірної Німеччини, чемпіон світу 1954 Макс Морлок. В 1964 до 18-річного Мюллера зверталися з пропозиціями представники «Мюнхена-1860» та «Баварії». Перші радили ще рік пограти у команді любителів, другі ж відразу бажали підписати професіональний контракт. Важливим чинником була й велика кількість зірок у складі «Мюнхена-1860», тому молодому гравцеві було б непросто пробитися до головної команди.

У сезоні 1964/65 Мюллер забив 22 м'ячі за 32 гри. «Баварія» вийшла у бундеслігу. Мюллер став лідером атак команди. Перший сезон у всенімецькій лізі баварці завершили на 3 позиції, але виграли Кубок Німеччини. Цей успіх дозволив клубу боротися у Кубку володарів кубків сезону 1966/67. Німецький клуб здобув трофей, перемігши у фіналі шотландський «Рейнджерс» — 1:0. З 16 голів у тому турнірі 8 забив Мюллер. У чемпіонаті нападник забив 28 голів (у 32 іграх) та поділив звання найкращого снайпера ліги з Лотаром Емеріхом з «Боруссії» (Дортмунд). «Ротгозе» вдруге поспіль беруть Кубок країни — Мюллер забив 2 м'ячі у фінальному розгромі «Гамбурга» (4:0). За підсумками 1967 року Герда визнали найкращим футболістом бундесліги.

У сезоні 1967/68 він забив «тільки» 19 голів, а від чемпіонату 1968/69 до 77/78 Мюллер кожного сезону забиватиме понад 20 голів.

1969-го року «Баварія» робить перший в історії «дубль» — перемігши і в бундеслізі і в Кубку. «Бомбер» відзначився 30 разів і став найкращим бомбардиром чемпіонату.

На чемпіонаті світу 1970 він діяв у нападі разом з Уве Зеелером. Одним з найцікавіших матчів кубка світу став півфінал з італійцями — 2 голи Мюллера не допомогли команді ФРН пробитися до фіналу і німці посіли 3-є місце. Герд став найкращим бомбардиром турніру, вразивши ворота суперників 10 разів (у 6 матчах).

Того ж 1970 року він забив 38 голів у німецькій лізі і отримав «Золотий бутс» найкращого бомбардира європейських національних чемпіонатів та «Золотий м'яч» найкращого футболіста континенту.

Сезон 1971/72 став дуже вдалим для мюнхенців: команда виграла чемпіонат ФРН, провівши у ворота суперників 101 гол (досі непобитий рекорд), а Герд Мюллер забив 40 м'ячів (теж не перевершений і досі показник). Це дозволило йому вдруге отримати «Золотий бутс». А влітку 1972 на бельгійських стадіонах пройшли ігри чемпіонату Європи. У півфіналі ФРН перемогла Бельгію — 2:1 (два голи Мюллера), а в фіналі СРСР пропустив 3 сухих м'ячі. Герд Мюллер знову зробив дубль.

Німецьку першість 1972/73 знову здомінувала «Баварія» (перемога у чемпіонаті, забила 93 голи, 36 — «мюллерових»). «Бомбер» вп'яте став найкращим бомбардиром бундесліги і отримав «Срібний бутс» («золотий» дістав португалець Еусебіу).

У складі збірної Німеччини під час матчу проти Нідерландів на Чемпіонаті світу 1974 року

Наступного року «баварці» втретє поспіль виграли чемпіонат, а 6 гравців команди були у складі збірної ФРН, яка грала у чемпіонаті світу, що відбувався саме у Західній Німеччині. Груповий етап був не важким — перемоги від Австралії та Чилі і поразка від «ідейного ворога» — Східної Німеччини. Регламент того турніру передбачав ще й другий груповий етап, переможець якого виходив у фінал, а 2-а команда грала за третє місце. У новій групи фаворитами були Польща та господарі — Німеччина. Розклад ігор звів їх у очному двобої тільки у вирішальному матчі. Обидві команди по 2 рази виграли (від Югославії і Швеції) і 3 липня 1974 грали між собою. Поляки, які мали у складі прекрасних швидкісних футболістів: Казімєж Дейна, Гжегож Лято, Роберт Гадоха і воротаря Яна Томашевські (який увійшов до символічної збірної турніру), були тоді одною з найсильніших збірних світу. Злива, яка пройшла напередодні, знівелювала переваги Польщі у техніці та швидкості. Перший тайм пройшов з перевагою «кадри», але у другій половині гри «манншафт» таки забив — на 53 хв. Томашевскі взяв пенальті від Генесса, а на 76-й хв. гол забив Герд Мюллер. Таким чином у німецького нападника до фіналу було 3 голи (австралійцям, югославам і полякам) плюс ще 10 на попередньому ЧС і він побив рекорд Пеле (12 голів) й зрівнявся з французом Жюстом Фонтеном (13).

У фіналі німці зустрілися із Голландією, яка демонструвала т. зв. «тотальний» футбол зі швидкими переміщеннями та взаємозамінами позицій між гравцями. Рахунок був нічийним — 1:1. На 43-й хвилині з правого флангу м'яч послали в центр штрафного майданчика, де було 2 голландців і Мюллер. «Мале грубе» розвернулося і проштовхнуло шкіряного повз воротаря у сітку воріт. Німеччина стала чемпіоном світу, а гравець «Баварії» довів кількість своїх голів чемпіонатах світу до 14. Той рекорд тримався 32 роки — протягом чемпіонату світу 2006 його побив бразилець Рональду.

У 1974—1976 роках «Баварія» тричі поспіль вигравала Кубок європейських чемпіонів, а «Бомбер» провів 66 єврокубкових голів — рекорд, який не побито й досі.[7]

Закінчував ігрову кар'єру у NASL — Північно-Американській Футбольній Лізі. Три сезони нападник провів у «Форт Лодердейл Страйкерс» з Флориди. В Сполучених Штатах у 1970-х, 80-х роках закінчували виступи чимало футбольних «зірок». Там у одній команді змогли вийти на поле Джордж Бест («Золотий м'яч» 1968), найкращий перуанський футболіст у історії Теофіло Кубільяс і Герд Мюллер («Золотий м'яч» 1970). Згодом разом з Мюллером також грав колишній збірник Голландії, воротар Ян ван Беверен. У сезонах 1979 і 1980 «Бомбардир» ставав найкращим голеадором команди і зумів увійти до символічної збірної «Страйкерс» за всі роки . Всього в Америці він зіграв 71 матч і забив 38 голів у регулярній першості NASL.

Згодом почалися серйозні проблеми з алкоголем, сімейні негаразди і госпіталізація. Колишні товариші з «Баварії» допомогли і ті негаразди залишились у минулому, згодом Мюллер тренував юнаків[8].

Статистика клубних виступів:[9][10][11]

Вольфганг Оверат і Герд Мюллер

Статистика виступів у національній збірній:[12]