Марко Девич

Народився у Белграді. Батько Марка - колишній футболіст, тому син рано зацікавився спортом. У футбольну секцію хлопця прийняли у віці 10-12 років. Першою командою стала белградська «Звездара», дебют в основі якої відбувся у чемпіонаті 2000/01 першої ліги Югославії. Команда вийшла до вищої ліги, але після вбивства президента «Звездари» Бранислава Трояновича, фінансовий стан у клубі погіршився. Наступними клубами у кар'єрі стали столичні «Железник», «Раднички» і «Вождовац», проте особливих бомбардирських успіхів там не досягнув (не більше 1-го забитого гола за сезон).

Взимку протягом сезону 2004/05 правий півзахисник прийняв умови вищолігової луцької «Волині», яку тренував Віталій Кварцяний і перебрався до України. У ті роки Девич не забивав багато, бо грав на правому фланзі півзахисту і не так часто підключався до наступальних дій. Після першості України 2005/06 «Волинь» опинилася у «зоні вильоту» і мала покинути вищу лігу. Марко Девич не бажав грати у першій лізі, тому міг би повернутися до Сербії, але з'явилася пропозиція від харківського «Металіста».

Так він переїхав до Харкова.

Девіч у складі «Металіста»

Протягом тижневих оглядин Девич добре себе показав, забивши єдиний гол у товариській грі з «Іллічівцем», яку «Металіст» виграв 1:0. Мирон Маркевич взяв футболіста до своєї команди. У чемпіонаті 2006/07 він був постійним гравцем основи, забив 4 голи у 27 іграх і долучився до величезного успіху харківського клубу — «бронзи» чемпіонату і виходу до Кубка УЄФА. У першості 2007/08 Маркевич поставив Девича на позицію атакувального півзахисника (або форварда другого плану) і ігрові таланти серба проявилися ще яскравіше — забивши 19 голів, Марко став кращим бомбардиром чемпіонату України 2007/08. На початку 2008 року через відсутність зацікавленості до гравця з боку збірної Сербії, балканський футболіст висловив бажання виступати за збірну України.[1]. 25 червня 2008 року гравець отримав громадянство України.[2] 11 лютого 2011 року подовжив свій контракт із «Металістом», що завершувався 2011 року, до 30 червня 2015 року[3]. А тим часом гравці харківського клубу продовжували просуватися у єврокубках. У 1/8 фіналу Ліги Європи була дуже запекла гра проти Олімпіакосу. Спочатку Девич не забив «паненкою» з пенальті, але потім забив гол з гри, що став вирішальним.

25 травня 2012 року уклав угоду з чемпіоном України, донецьким «Шахтарем», на термін 4 роки[4]. Там він провів кілька вдалих і невдалих ігор. Розкритися у Донецьку йому не вдалося. І він покидає клуб достроково.

28 лютого 2013 року, після дев'яти місяців у «Шахтарі», повертається в свій попередній клуб, харківський «Металіст»[5]. Але клуб став вже іншим. Змінився президент і куплених раніше гравців було важко утримувати. Один за одним всі покидали харків'ян. У тому числі і Девич, якому «Металіст» заборгував велику суму грошей. Але згодом, перебуваючи вже в іншому клубі, Марко пробачив борги. А сам залишився у серцях уболівальників як найкращий бомбардир в історії клубу і його легенда.

Переїзд у російський вищоліговий Рубін з Казані став одним з ключових моментів у кар'єрі футболіста, що пішла поступово на спад. Він не зміг стати ключовим гравцем команди, тому почергово виникали варіанти з орендою в катарські, азербайджанські та ліхтенштейнські клуби, що значно поступались за класом попереднім. Це також привело до втрати місця у збірній України.

Прихід у клуб

2014 року перейшов до російського «Рубіну». Перший матч у Чемпіонаті Росії зіграв проти «Волги». Але не зміг закріпитися в основі.

Оренда в «Аль-Райян»

2015 року відправився в оренду до катарського клубу «Аль-Райян», де він відзначився дуже хорошими результатами. Зіграв 18 матчів і забив 11 голів.

Після оренди

Після оренди Девич закріпився у складі клубу. Згодом почав багато забивати. Але 1 січня 2017 офіційно покинув «Рубін».

17 січня 2017 року було оголошено про перехід до «Ростова» [6]. Контракт сторони підписали на півтора року.[7]

7 серпня 2017 року Девіч став гравцем клубу «Вадуц» з Ліхтенштейну, який виступає в другому дивізіоні Швейцарії. Контракт був розрахований на один сезон.[8] Дебютний гол за команду забив у ворота «Раперсвіля» зробивши рахунок 2:1 на користь «Вадуца» (матч завершився з рахунком 2:2). За один сезон у складі команди став володарем Кубка Ліхтенштейну.

5 серпня 2018 року Девіч став гравцем азербайджанського «Сабаха». Виступи за нову команду почав дуже активно, забивши 2 м'ячі в 2 стартових іграх.

У серпні 2019 року перейшов до футбольного клубу «Вождовац»[9], на правах вільного агента, покинувши раніше азербайджанський «Сабах».

24 квітня 2020 року оголосив про завершення кар’єри футболіста[10].

На рахунку Марко Девича 35 матчі та 7 голів у складі національної команди України. Натуралізований серб захищав кольори української збірної на Євро-2012, але після переходу з харківського «Металіста» до російського клубу "Рубін" та низки оренд, викликався до національної команди лише одного разу - у травні 2014 року на товариський матч з Нігером.

Станом на 13 березня 2016 року

М'яч у сітці воріт збірної Англії після удару Девича на 62-й хвилині матчу Чемпіонату Європи 2012 19 червня 2012 на стадіоні «Донбас Арена» в Донецьку, «непоміченний» асистентом арбітра на лінії воріт Іштваном Вадом та арбітром матчу Віктором Кашшаї — сколихнув футбольний світ та спортивну пресу. Світові часописи назвали цю подію «вкраденим голом», «крадіжкою донецького голу», «шахрайством» та «скандалом ЧЄ-2012».[11][12][13][14] Він виявився останнім прецедентом, який підштовхнув IFAB і FIFA до рішення впровадити Автоматичну систему визначення голу.[15]