Маріуполь (футбольний клуб)

• 1936–1937: Завод ім. Ілліча
• 1938–1948: «Сталь»
• 1949–1958: «Металург»
• 1959–1960: «Авангард»
• 1961–1964: «Азовсталь»
• 1966–1970: «Азовець»
• 1971–1973: «Металург»
• 1974–1975: «Локомотив»
• 1976–1992: «Новатор»
• 1992–1996: «Азовець»
• 1996–2002: «Металург»
• 17 грудня 2002 — 14 червня 2017: «Іллічівець»
• З 14 червня 2017 – «Маріуполь»[1]

• Чемпіонат України
  • Бронзовий призер — 1963

В 1936 році на маріупольському заводі ім. Ілліча була створена футбольна команда, яка 18 липня 1936 року провела свій перший офіційний матч у 1/64 фіналі Кубка СРСР (програла 0:5 криворізькому «Динамо»). У 1938 році клуб отримав назву «Сталь».

У розіграші Кубка УРСР 1944 року завдяки неявці іншої команди, «ВЧ» (Ворошиловград), пройшла в друге коло, але там 17 вересня поступилася харківському «Локомотиву» — 1:7.

У 1945 році «Сталь» пройшла до четвертого кола (аналог 1/8), де завдяки неявці однойменного клубу з Дніпропетровська на матч 21 жовтня вийшла в 1/4. Там маріупольців знову зупинив харківський «Локомотив» (майбутній володар тогорічного кубка) — розгромом з рахунком 0:15.

У 1946 році «Сталь» вилетіла вже в першому колі, 29 вересня, від ворошиловградського «Динамо» — 1:2.

У кубковому розіграші 1947 року в першому колі «Сталь» 21 вересня пройшла ворошиловградського «Дзержинця» — 4:0. А в другому, 28 вересня, програла «Сталі» з Дніпродзержинська — 2:3.

У 1960 році команда «Авангард» (Жданов) об'єдналася з командою «Шахтар» (Рутченкове — зараз район міста Донецька), створивши команду «Азовсталь» (Жданов).

Протягом 1960-х років клуб виступав в класі «Б» і другій групі класу «А», а в наступні десятиліття в українській зоні другої ліги.

Перший чемпіонат незалежної України «Азовець» провів у першій лізі, але зайняв 11 місце і вилетів у другу лігу, де впродовж наступних двох сезонів був її середняком.

Влітку 1995 року «Азовець» об'єднався з одним із лідерів другої ліги — командою «Динамо» (Луганськ). 3 квітня 1996 року команда змінила назву на «Металург» і вже під цією назвою в першому ж сезоні об'єднаній команді вдалося зайняти перше місце і вийти до першої ліги.

В першій лізі команда несподівано легко зайняла третє місце і вперше у своїй історії вийшла до еліти українського футболу.

Перший сезон в вищій лізі команда провела не дуже вдало, посівши 12 місце і відірвавшись від зони вильоту лише на одне очко, проте після цього команда стала незмінно займати місця в верхній половині таблиці, а сезон 2000—01 взагалі став найкращим в історії клубу — «Металург» зайняв четверте місце в чемпіонаті і дійшов до півфіналу кубка України.

17 грудня 2002 року команда змінила назву на «Іллічівець» в честь генерального спонсора — ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча». Незважаючи на зміну назви, команда трохи погіршила результати, знову перемістившись в середину таблиці.

У сезоні 2004—05 команда знову нагадала про себе, посівши п'яте місце і за рейтингом Fair Play УЄФА вперше в своїй історії потрапила в єврокубки, зігравши у Кубку УЄФА. Там в першому кваліфікаційному раунді маріупольці обіграли вірменський «Бананц» (2-0, 2-0), але в другому поступилися австрійській «Аустрії» (0-0, 0-3).

Наступного сезону команда продовжила вдалі виступи, повторивши свій найкращий результат у сезоні — четверте місце в чемпіонаті і півфінал кубка України.

База «Маріуполя» в Приморському районі міста

У сезоні 2006—07, після двох сезонів вдалих виступів, команда несподівано вилетіла до першої ліги, але наступного сезону посіла там перше місце і повернулась в елітний дивізіон.

З того часу команда в Прем'єр-лізі стала займати місця в нижній частині таблиці, кожного сезону борючись за виживання. Так в першому сезоні після повернення команда змогла забезпечити прописку лише після 30-го туру чемпіонату, у якому доля «Іллічівця» повинна була вирішитись на стадіоні «Україна» у львівському дербі «Карпат» і ФК «Львів». Маріупольцям була необхідна лише поразка «городян». У драматичному протистоянні (Григорій Баранець не забив пенальті) «синьо-золоті» поступились 1:2 і за результатами сезону саме вони повернулися до першої ліги, адже «Іллічівець» випередив львів'ян за кількістю перемог (якби кращого визначили за різницею м'ячів, то маріупольці покинули б Прем'єр-лігу).

Через рік доля «Іллічівця» знову вирішувалась в останньому турі — маріупольська команда посідала 15-те місце, відстаючи від ПФК «Севастополь», що знаходився на рятівному 14 місці на одне очко. «Севастополь» приймав «Таврію», а «Іллічівець» — «Динамо». «Іллічівець», поступаючись по ходу гри 0:2, здобув вольову перемогу з рахунком, в той час як «Севастополь» поступився 0:1. Таким чином «Іллічівець» знову зберіг прописку в еліті на наступний сезон[2].

У сезоні 2011/12 команда виступила трохи краще і в підсумку зайняла 11 місце, після чого до команди на посаду головного тренера повернувся її багаторічний тренер Микола Павлов[3].

14 червня 2017 року клуб було перейменовано на ФК «Маріуполь» в рамках виконання закону про декомунізацію.[1] Після двох сезонів у першій лізі, клуб цього ж року повернувся у прем'єр-лігу.

У лютому 2018 року ФК «Маріуполь» перейменував свій стадіон на честь колишнього президента меткомбінату В. Бойка[4]

Станом на 15 жовтня 2021 року відповідно до офіційної заявки на сайті ПЛ

№ Позиція Гравець ВР Денис Бібіков 25 ВР Максим Жук ВР Олександр Костюченко ЗХ Данило Дудолад ЗХ Ігор Жидков ЗХ Владислав Макарчук 26 ЗХ Паоло Недес 28 ЗХ Богдан Поталов ЗХ Олександр Саєнко ЗХ Микита Фурсенко 24 ЗХ Ілля Царюк ЗХ Даниїл Чечер ПЗ Владислав Балакай

№ Позиція Гравець ПЗ Ілля Бриганцев ПЗ Микита Дробот 39 ПЗ Микита Козицький 27 ПЗ Олег Козішкурт ПЗ Антон Нікітенко ПЗ Максим Радченко ПЗ Богдан Сербул 36 ПЗ Олег Степаненко 29 ПЗ Олег Філонов ПЗ Микита Хімічев НП Олег Касьянов 38 НП Микита Махиня 37 НП Данііл Савін

• 10 — Степан Молокуцько (посмертно)