Марта Грем

Хоча сім'я Грем була релігійною і вважала танці гріхом, одного разу Марті було дозволено відвідати концерт відомої танцівниці Рут Сен-Дені, після котрого вона захотіла стати танцівницею. Крім цього, попри консервативність поглядів, батьки Марти були не проти її навчання в коледжі. Вассар-коледж, обраний сім'єю, славився не тільки якістю освіти, але й спортивними секціями та суфражистськими симпатіями. В 1913 році їй дозволили вступити до Школи експресії в Лос-Анджелесі; після чого Марта навчалася в школі Денішоун, заснованій самою Сен-Дені з партнером Тедом Шоуном в Іспанії.

В роки навчання Грем до танцю ставилися в основному як до розваги — він був складником водевілів, костюмованих вистав, балів. Статус мистецтва мав лише один вид танцю — балет, що вважався в Америці європейською штучкою. В американських же танцювальних школах учениць готували до участі в шоу і кабаре — з відповідним відношенням до них. Але Грем хотіла бути не дівчиною з кабаре, а справжньою артисткою. Вона з гордістю згадувала пізніше в мемуарах, що єдина в школі була звільнена від пильного нагляду, котрому підлягали всі інші дівчата, на тій підставі, що «Грем — це мистецтво». І після всі її чоловіки дивилися на неї знизу вгору, як на художницю і генія.

В епоху Марти Грем побутували жорсткі гендерні стереотипи, наприклад, про те, що чоловіки церебральні, а жінки емоційні; чоловіки в танці виражають себе в штовхальних прямолінійних рухах, а жінки — в плавних рухах з траєкторіями кривих; Грем заявила, що вона «не хоче бути ні деревом, ні квіткою, ні хвилею». У своїх танцях вона відмовилась від стандартного погляду на жіночність і прагнула зробити своїх персонажок безликими, умовно-формальними, сильними і навіть маскулінними. В тілі танцівника, за переконанням Грем, аудиторія повинна бачити людину загалом — дисципліновану, здатну до високої концентрації, сильну. Багато коментаторів її творчості відмічали зв'язок Грем з фемінізмом. На суперобкладинці однієї з її біографій розміщено цитату зі статті «Нью-Йорк Таймс»: «Найбільш войовнича і найбільш талановита феміністка, Марта Грем звільнила і жінку, і танець!». Хоч сама вона вважала, що не брала участі в русі за емансипацію, своїм танцем Грем ламала стереотип «жінка — слабка істота».

• 1981 — премія Семюела Скріпса / ADF за досягнення в галузі сучасного танцю (перша отримувачка).
• В 1987 році в Нью-Йорку відбувся гала-концерт на честь Марти Грем за участі зірок балету Рудольфа Нурєєва і Михайла Баришникова, котрі виконали її «Весну в Апалачах» (1944), та Майї Плісецької, що виступила в номері Рут Сент-Дені «Фіміам» (1906)[3].

• Blood Memory: An autobiography. New York: Doubleday, 1991
• Грэм, Марта. Память крови. — М : Garage, 2017. — 240 с. — 1500 прим. — ISBN 9785905110788.

• McDonagh D. Martha Graham, A Biography. New York: Praeger, 1973
• Morgan B. Martha Graham: Sixteen Dances in Photographs. Dobbs Ferry: Morgan & Morgan, 1980
• Mille A. de. Martha: The Life and Work of Martha Graham. New York: Random House, 1991
• Tracy R. Goddess — Martha Graham's Dancers Remember. Pompton Plains: Limelight Editions, 1997
• Freedman R. Martha Graham: A Dancer's Life. New York: Clarion Books, 1998
• Bird D. Bird's Eye View: Dancing With Martha Graham and on Broadway Pittsburgh: Univ. of Pittsburgh Press, 2002
• Horosko M. Martha Graham: The Evolution of Her Dance Theory and Training. Gainesville: Univ. Press of Florida, 2002 

• Ґреєм // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• И.Сироткина. Свободный танец и освобождение женщины
• Martha Graham на IMDB