Марш полонених німців по Москві

В ході операції «Багратіон» влітку 1944 року було розгромлено німецьку групу армій «Центр». Були знищені або потрапили у полон 400.000 солдатів і офіцерів— ці втрати сталои набагато вищими за сталінградські. З 47 генералів Вермахту, що воювали як командири корпусів і дивізій, 21 був узятий у полон. Союзники засумнівалися в настільки грандіозній поразці німців у Білорусі. Випала чудова нагода продемонструвати успіхи СРСР у війні, підняти дух москвичів і мешканців інших міст. Було вирішено провести полонених німців на чолі з їх генералами вулицями Москви і Києва. Операцію проводив НКВС, її назвали іменем музичної комедії «Великий вальс». Про неї було оголошено по радіо вранці 17 липня, а також надруковано на першій шпальті «Правди».

Полонені були зібрані на московському іподромі та стадіоні «Динамо». Ще до етапу кожен німецький полонений пройшов ретельний огляд. В Москву взяли тільки здорових і здібних пересуватися самостійно. Пожежні привезли військовополоненим воду. Її було достатньо для того, щоб вгамувати спрагу, але не вистачало, щоб вмитися. Йти по столиці Радянського Союзу їм довелося саме у такому вигляді — немитими, деколи в одних кальсонах і без взуття. Зате полоненим був розданий посилений пайок — каша і хліб з салом. За чутками, у кашу було спеціально додано проносне, або сало було несвіжим, так що багато полонених «осоромлювалися» прямо під час «параду».

До 11 години ранку 17 липня полонених розділили на дві групи і шикували у відповідності зі званням по 600 чоловік (20 осіб по фронту). Керував проходженням колон командувач військами МВО генерал-полковник Павло Артем'єв.

Перша група (42.000 осіб) Пройшла за 2 години 25 хвилин Ленінградським шосе і вулицею Горького (нині Тверська) до площі Маяковського, потім за годинниковою стрілкою по Садовому кільцю до Курського вокзалу. Серед цієї групи були 1227 полонених з офіцерськими і генеральськими званнями, у тому числі 19 генералів, які йшли у залишених їм орденах і формі, 6 полковників і підполковників.

Друга група (15.000 осіб) пройшла по Садовому кільцю проти годинникової стрілки, починаючи від площі Маяковського, за 4 години 20 хвилин дійшовши до станції Канатчиково Окружної залізниці (тоді околиця Москви, нині район метро «Ленінський проспект»).

Колони супроводжували вершники з оголеними шашками і конвоїри з гвинтівками наперевагу. За полоненими прямували поливні машини, символічно відмиваючи землю від «гітлерівської нечисті». «Парад» закінчився до семи годин вечора, коли всі полонених розмістилися по вагонах і були відправлені до місць ув'язнення. Чотирьом полоненим, що відстали від колони, було надано медичну допомогу.

У числі полонених була і колона французів-колабораціоністів. "Всі вони прикріпили до курток якусь подібність до триколірних кокард, а коли порівнялися з нами і побачили генерала Петі, що стояв у кузові вантажівки з відкинутими бортами, прийнялися кричати: «Вів ля Франс, мій генерал! Ми не були добровольцями! Нас призвали насильно. Хай живе Франція!» Ернест Петі не виявив до них ані найменшого співчуття. Навпаки, зло сплюнув і сказав крізь зуби: «Мерзотники! Хто не хотів, той з нами»[1].

В рапорті до Державного комітету оборони Берія доповідав, що під час ходи «з боку населення була велика кількість антифашистських вигуків: „Смерть Гітлеру!“ і „Смерть фашизму!“». Однак у цілому, за словами свідків, агресивних або антинімецьких нападок було дуже мало.

Деякі зарубіжні видання того часу ставили під сумнів реальний масштаб радянських перемог влітку 1944 року. Широко висвітлюваний марш десятків тисяч полонених справив незабутнє враження на москвичів і всіх союзників, продемонструвавши радянські військові успіхи у другій світовій війні і неминучість швидкої перемоги.

• Марш полонених німців по Москві пройшов на наступний день після Партизанського параду, що відбувся у звільненому Мінську в неділю 16 липня 1944 року.
• У Києві марш полонених німців відбувся через місяць — у середу, 16 серпня 1944 року. Колона військовополонених у складі 36 918 осіб, у тому числі 549 офіцерів, йшла по місту з 10:00 протягом 5 годин.

• Парад перемоги
• Військовополонені в СРСР під час Другої світової війни

• Спеціальний випуск Центральної Ордена Червоного Прапора студії документальних фільмів, 1944 рік