Марш пінгвінів

Імператорські пінгвіни використовують певне місце для розмноження, яке знаходиться на льоду та залишається твердим цілий рік для уникнення небезпеки, що лід стане занадто м'яким і не зможе витримати колонію, яка існує. Наприкінці антарктичного літа місце розмноження знаходиться всього в кількох сотнях метрів від відкритої води, де пінгвіни можуть харчуватися. Однак до кінця зими місце розмноження віддаляється на відстань понад 100 кілометрів (62 милі) від найближчої відкритої води. Щоб дістатися до неї, всі пінгвіни, здатні до розмноження, повинні подолати цю величезну відстань.

Пінгвіни практикують періодичну моногамію протягом кожного сезону розмноження. Самиця відкладає одне яйце, щоб пташеня вижило необхідна участь обох батьків. Після того як самиця відкладає яйце, вона переносить його на ноги самця, уникаючи будь-якого впливу, оскільки сильний холод може вбити ембріон, який розвивається. Самець піклується про нього, щоб нагодувати себе та отримати надлишок їжі для годування пташеня самиця повертається до моря, яке тепер ще далі. До цього самиця не їсть два місяці, коли покидає місце висиджування її маса тіла зменшується втричі.

Протягом двох місяців самці збираються разом, щоб зігрітися та висиджувати яйця. Вони переносять температуру, що наближається до -62 °C (-80 °F), і єдиним джерелом води є сніг, який падає на гніздо. З появою пташенят самці мають лише невелику кількість їжі, щоб годувати їх. Якщо самиця не повертається, вони повинні залишити своє пташеня та повернутися до моря, щоб прогодувати себе. До часу повернення вони не їдять протягом чотирьох місяців, тому втрачають половину своєї ваги. Пташенятам загрожує небезпека від хижих птахів, зокрема буревісника велетенського[6].

Матері-пінгвіни повертаються та годують своїх пташенят, водночас самці йдуть до моря (70 миль), щоб прогодувати себе. Це дає час матерям, щоб годувати дитинчат і підтримувати з ними зв'язок. На жаль, з приходом лютого шторму деякі пташенята гинуть.

Загибель пташеня трагічна, але вона дозволяє батькам повернутися до моря, щоб прогодуватися до кінця сезону розмноження. Коли мати-пінгвін втрачає своє пташеня під час сильного шторму, іноді вона намагається вкрасти пташеня іншої матері. Іноді один з батьків кидає пташеня, тоді вони розраховують на повернення іншого, який зможе розпізнати своє дитинча за його унікальним покликом. Багато батьків гинуть у подорожі від виснаження або хижаків (наприклад, морського леопарда), прирікаючи своїх пташенят у місці розмноження.

Геніальна боротьба проти голоду — це тема, що повторюється у всьому документальному фільмі. В одній сцені пташенята, які майже вмирають від голоду, отримують їжу з горлових мішечків свого батька, 11-годинне харчування у вигляді багатою білком молочної речовини, яка виділяється у разі потреби.

Потім батьки повинні доглядати пташеня ще чотири місяці, курсуючи від гнізда до моря, щоб забезпечити їжею своїх дитинчат. З настанням весни подорож стає легшою, оскільки з таненням криги відстань до моря зменшується, поки нарешті батьки не зможуть залишити пташенят самостійно піклуватися про себе.

Версія DVD включає 54-хвилинний фільм «Пінгвіни та люди», знятий групою Лорана Шале та Жерома Мейсона про фільмування «Маршу пінгвінів»[7].

Режисер та знімальна група провели понад 13 місяців на станції Дюмон-Дюрвіль, де базується Французький полярний інститут. Було відомо про одне з чотирьох місць зустрічі пінгвінів в Антарктиді, але день появи — ні, тому вони повинні були бути готовими кожен день. На щастя, того року збір був величезний — понад 1200 пінгвінів, у порівнянні з нормою в кілька сотень.

Щоб камери працювали при температурі -40°, їм довелося використовувати плівку та завантажувати зняте протягом дня, оскільки перезавантажити її зовні було неможливо. Через ізоляцію від будь-яких кіностудій для забезпечення безперервності та закінчення серійності кадрів було необхідно запам'ятовувати відзнятий матеріал[8][9].

Основним викликом для документування була погода з температурою від −50 до −60 °C (−58 і −76 °F). На світанку знімальна група проводила пів години, одягаючи шість шарів одягу, а в деякі дні вона не могла провести на вулиці понад три години. Вони працювали під час поривів вітру до 125 миль на годину, за словами режисера Жаке: «Що в деяких випадках гірше холодних температур»[10].

Документальний фільм отримав політичні та соціальні коментарі, в яких пінгвіни розглядалися антропоморфно як такі, що мають схожість з людським суспільством і навіть можуть давати уроки для нього. Майкл Медвед похвалив документальну стрічку за пропагування консервативних сімейних цінностей, показавши значення стабільного батьківства[16]. Слова Медведа викликали відгуки інших, зокрема Ендрю Саллівана[17], який вказував, що пінгвіни насправді є моногамними протягом лише одного року, та насправді практикують періодичну моногамію. Метт Вокер з «New Scientist» зауважив, що «усиновлення» пташенят імператорськими пінгвінами насправді є викраденнями, поведінка, яка також спостерігається серед інших видів пінгвінів: жорстоке поводження зі слабкими пташенятами, проституція і остракізм рідкісних пінгвінів-альбіносів[18]. «Наприклад, хоча правда, що імператорські пінгвіни часто приймають пташенят один одного, вони не завжди роблять це з метою, яку б схвалили моралісти»[19]. Салліван і Вокер зробили висновок, що спроби наводити поведінку тварин як приклад для поведінки людини є помилкою.

Режисер Люк Жаке засудив подібні порівняння між пінгвінами та людьми. На запитання «Сан-Дієго юніон триб'юн» прокоментувати використання документального фільму як «метафору сімейних цінностей такі як відданість партнеру, відданість потомству, моногамія, самозречення», Жаке відповів: «Я засуджую цю позицію. Я вважаю нечесним інтелектуально нав'язувати цю точку зору на щось, що є частиною природи. Кумедно, але якщо ви візьмете моногамію як аргумент — від одного сезону до іншого, рівень розлучень, якщо хочете, становить від 80 до 90 відсотків … моногамія триває лише протягом одного репродуктивного циклу. Ви повинні дозволити пінгвінам бути пінгвінами, а людям — людьми»[20].

Деякі суперечки з цього приводу можуть бути викликані засобами масової інформації. Річ Лоурі, редактор «Нешнл рів'ю», повідомив у своєму блозі журналу, що BBC "днями турбували мене за «Марш пінгвінів» … для чого саме, я не впевнений. Я думаю, хотіли побачити, що я сказав в ефірі, що пінгвіни — це Божі інструменти, щоб відтягнути Америку від пекельного вогню або щось подібне. Як можна ввічливіше я сказав їй: «Леді, вони просто птахи»[21].

Ще одна суперечка стосується тих, хто вважає, що поведінку імператорського пінгвіна можна розглядати як ознаку розумного задуму, і тих, хто вважає це прикладом еволюційного шляху природного добору в дії. Стів Джонс, професор генетики Університетського коледжу Лондона, цитується так: «Прихильники розумного задуму думають, що якщо вони бачать щось, чого вони не розуміють, то це, мабуть, Бог; вони не усвідомлюють, що вони самі є частиною еволюції. Це становить інтерес для невігластва, ось чому в даний час його багато в американській політиці»[22]. Автор Сьюзен Джекобі у своїй книзі 2008 року «Епоха американської безрозсудливості» (стор. 26) стверджує, що розповсюджувачі фільму навмисно уникали використання слова «еволюція», щоб уникнути реакції на американських релігійних організацій, і продовжує: «Так вже вийшло, що імператорський пінгвін — це буквально хрестоматійний приклад, який наводиться на курсах біології на рівні коледжу, еволюції шляхом природного добору та випадкової мутації. …Фінансова мудрість уникати будь-якої згадки про еволюцію була підтверджена касовими зборами…».

1. March of the Penguins на сайті IMDb (англ.) (станом на 28.01.2020)
2. March of the Penguins на сайті Rotten Tomatoes (англ.) (станом на 28.01.2020)
3. March of the Penguins на сайті Metacritic (англ.) (станом на 28.01.2020)