Марія Луїза Бурбон-Пармська

Марія Луїза з'явилась на світ 17 січня 1870 року у Римі. Вона стала первістком у родині колишнього герцога Парми Роберта I та його першої дружини Марії Пії Бурбон-Сицилійської, народившись за дев'ять місяців після їхнього весілля. Хрещеним батьком новонародженої став Папа Римський Пій IX.

Її батько успадкував герцогство Парма в дитячому віці та правив за допомогою регентів. Ще до його повноліття в країні спалахнуло повстання, і землі були захоплені сусідніми країнами. У 1861 році вони, в свою чергу, увійшли до складу об'єднаного Королівства Італія. Роберт, тим не менш, продовжував користуватися титулом.

Герцогська родина залишалась заможною та володіла нерухомістю як в Італії, так і за кордоном. Їй належала вілла Піаноре на півночі Італії. У 1883 році Роберт Пармський успадкував замок Шамбор від свого дядька, а у 1889 році — придбав замок Шварцау-ам-Штайнфельде поблизу Відня в Австрії.[1]

Виховувалася Марія Луїза у Швейцарії та Біарриці під наглядом англійських гувернанток. Вона вільно володіла п'ятьма мовами, полюбляла малювати та була музично обдарованою. Її талант у грі на фортепіано та гітарі оцінювався набагато вище середнього. Багато часу принцеса присвячувала читанню, була знайома з творами Данте Аліг'єрі та Джакомо Леопарді.

У родині, окрім Марії Луїзи, народилося ще одинадцятеро дітей, з яких восьмеро досягли дорослого віку, але душевно здоровими були лише сестра Беатріса та брат Еліас. У 1882 році матір померла, і за два роки батько оженився вдруге із Марією Антонією Португальською, донькою короля-вигнанця Мігеля I. До одруження та від'їзду Марії Луїзи у них народилося п'ятеро спільних дітей, наймолодшою з яких була принцеса Зіта.[2]

На початку 1890-х років батько провів перемовини із матір'ю князя Болгарії Фердинанда I Клементиною Орлеанською щодо їхнього шлюбу із Марією Луїзою. Про заручини молодої пари було оголошено у австрійській резиденції Пармських Бурбонів — замку Шварцау у серпні 1892 року. До того дня наречені ніколи не бачили одне одного. Матір нареченого у листі до королеви Вікторії так описувала майбутню невістку: «На жаль, вона не дуже красива, однак, це її єдиний недолік, оскільки вона приваблива, добра, дуже дотепна, розумна та приємна дівчина».

Шлюб князя мав стати першим у Болгарії після звільнення з-під влади Османської імперії та здобуття країною незалежності.[3] Народ з радістю зустрів новину. З нагоди цього весілля дружина прем'єр-міністра почала активну діяльність зі збору коштів на подарунок майбутній княгині — тіару. Коштів було зібрано достатньо, й австрійським придворним ювеліром Кохертом була виготовлена чудова тіара з рубінами, діамантами і смарагдами, яка також могла бути розібрана на окремі браслети, брошки та кольє. Прикраса стала презентом від болгарських Національних зборів.[4]

Весілля 23-річної Марії Луїзи та 32-річного князя Фердинанда відбулося об 11-й годині ранку 20 квітня 1893 року[5] на віллі Піаноре в Камайоре. Вінчання пройшло у місцевій капличці, до якої спеціально з цієї нагоди збудували дерев'яний фасад.[6][7] Церемонію провів архієпископ Лукки.

На честь цієї події була випущена пам'ятна медаль, яку вручали на весіллі гостям з боку князя Фердинанда.[8] Святкування відвідали члени Орлеанського дому, династії Кобургів, Дон Карлос, який залишив свято відразу після церемонії, та болгарські міністри. Як весільний подарунок Фердинанд підніс дружині корону з діамантами.[9] Чимало прикрас також подарували молодій княгині родичі.[4]

Марія Луїза із чоловіком, 1893

Подружжя оселилося в князівському палаці в Софії.[10] Літньою резиденцією став Евксиноград на північ від Варни на березі Чорного моря.[11] У 1898 році для герцогської родини почав зводитися мисливський будинок Царська Бистриця поблизу Боровця.

До свити княгині входили: обер-гофмейстеріна Ана Александрова де Сен-Крістоф, придворні дами Марія Петрова-Чомакова та Роза Пападопова, баронеса Пауліна Боксберг та секретар граф де Кела. Болгарської мови її навчав Добрі Ганчев.[12]

Чоловік не знаходив Марію Луїзу привабливою, але прагнув продовжити династію. За шість років у подружжя народилося четверо дітей:

• Борис (1894—1943) — наступний цар Болгарії у 1918—1943 роках, був одруженим із Джованною Савойською, мав сина та доньку;
• Кирило (1895—1945) — князь Преславський, одружений не був, дітей не мав;
• Євдокія (1898—1985) — принцеса Болгарії, одружена не була, дітей не мала;
• Надєжда (1899—1958) — принцеса Болгарії, дружина герцога Вюртемберзького Альбрехта Ойгена, мала п'ятеро дітей.

Відомо, що Фердинанд був бісексуальним, однак сучасники стверджували, що ближче до середини життя він більшу увагу приділяв жіночій статі.[13]

Евксиноград

За наполяганням своїх підданих та з метою домогтися свого визнання як болгарського правителя від російського імператора, влітку 1895 Фердинанд вирішив охрестити старшого сина у православній вірі.[14][15] Марія Луїза, яка була ревною католичкою, марно протестувала проти цього рішення. Після перехрещення первістка у православ'я у лютому 1896, залишила Болгарію на три місяці, переїхавши до Больє-сюр-Мер на Лазурному березі у Франції.

Влітку 1897 року князівська пара здійснила подорож до Лондона, де була присутньою на Діамантовому ювілеї королеви Вікторії. Наступного року вони із старшим сином відвідала Росію, де у Санкт-Петербурзі зустрілися із царем Миколою II. Марія Луїза мала великий успіх під час цього візиту.

Політичною діяльністю княгиня не займалася. Була почесним шефом 8-го приморського піхотного полку, 2-го кінного полку та 5-го Дунайського піхотного полку Його Величності герцога Пармського.

Розчарування в особистому житті та часті пологи послабили здоров'я княгині. Страждаючи від пневмонії, Марія Луїза померла за двадцять чотири години після народження молодшої дитини 31 січня 1899 року. Її поховали у крипті собору Святого Людовіка в Пловдиві.