Фердинанд I Кобург

Фердинанд (у західній літературі Ferdinand von Sachsen-Coburg-Gotha) народився в палаці Кобург, у місті Відень. Син австрійського генерала, принца Августа фон Саксен-Кобург-Гота (1818—1881) і французької принцеси Клементини Бурбон-Орлеанської (1817—1907), доньки останнього французького короля Луї-Філіпа.

Закінчив кадетське училище, після якого отримав чин лейтенанта 11-го полку Австрійських гусарів, а також старшого лейтенанта гонвед-гусарів Угорської королівської кінноти 1 листопада 1886 року. На думку болгарських біографів Фердинанда, саме угорський чин гарантував йому обрання на болгарський княжий трон.

Разом із братом Августом 1879 року мандрував Бразилією, де став пристрасним ботаніком та ентомологом.

Болгарська Медаль за заслуги, 1-ї емісії Фердинанда. Експонат Регіонального історичного музею — Враца

У серпні 1886 року в Софії проросійські офіцери здійснили державний переворот і князь Болгарії Олександр Баттенберг був змушений залишити країну. Та невдовзі болгарські націоналісти завдали зустрічного удару, повернувши князя на престол. Але під тиском російського імператора Олександра III у вересні 1886 року Баттенберг остаточно зрікся престолу.

Повну фактичну владу отримав голова уряду Стефан Стамболов. Той тримався на відстані від імперської Росії, тож справа дійшла до розриву дипломатичних відносин. Це сприяло пронімецькій орієнтації безкняжої Болгарії. Стамболов сформував комісію, яка зайнялась пошуком нового монарха, однак більшість кандидатів із монарших родин відмовлялися від такої честі — зважаючи на позицію Петербурга.

На контакт із парламентською комісією пішла принцеса Клементина, донька французького короля Луї-Філіпа, яка жила у Відні. Вона прагнула аби її син Фердинанд став монархом, а її родина набула впливовості. Зрештою, болгарський парламент 7 липня 1887 року проголосував за кандидатуру Фердинанда, якого було обрано князем Болгарії.

У внутрішньополітичному житті Болгарії домінував в перші роки царювання Фердинанда лідер ліберальної партії Стефан Стамболов, чия зовнішня політика побачила помітне охолодження у відносинах з Росією, яку раніше бачили як захисника Болгарії. Падіння Стамболова у травні 1894 році і подальше вбивство у липні 1895 року проклало шлях для примирення Болгарії з Росією, здійсненому в лютому 1896 року з переходом князя Бориса від римського католицизму в Східне православне християнство. Тим не менш, цей крок став початком ворожості його католицьких австрійських родичів, особливо з боку його дядька, імператора Франца Йосифа I в Австрії.

Маніфест про незалежність

Проголошення незалежності Болгарії від Туреччини

22 вересня 1908 року Фердинанд у Великотирново оголосив про незалежність від Туреччини і оголосив себе царем Болгарії.

Маніфест про початок Першої балканської війни від 1912 року

У 1911 році провів через Велике народне зібрання скасування 17-ї статті Тирновської конституції, згідно якої укладення міжнародних договорів могло відбуватися виключно зі схвалення Зборів. Як і багато інших правителів до нього, Фердинанд бажав створити «нову Візантію», землі від моря до моря. Тому прапором був триколор із синього (Адріатичне море), чорного (Чорне море), білого (Егейське море).

У 1912 році Фердинанд об’єднав інші балканські країни в нападі на Османську імперію, щоб звільнити окуповані території. У 1912 році болгарська армія разом із сербською, грецькою і чорногорською напали на Туреччину. Перша балканська війна принесла великий успіх болгарській армії, яка вступила в Стамбул і змусила турків укласти мир в 1913 році, спричинивши велику популярність Фердинанда у всій Європі. Він бачив цю війну як новий хрестовий похід, оголосивши його «просто, великою і священною боротьбою Хреста проти півмісяця». Згідно Лондонського мирного договору у травні 1913 Болгарія отримала значні території, разом із частиною узбережжя Егейського моря.

Але після перемоги почався розбрат серед союзників. Всі хотіли отримати якомога більшу частину території. Фердинанд вирішив діяти першим. Наприкінці червня 1913 року він наказав атакувати сербські та грецькі війська в Македонії, почавши Другу Балканську війну. Болгарська операція не дала очікуваних результатів: Греція і Сербія перейшли в контрнаступ, за підтримки Османської імперії і Румунії. У липні Болгарії довелося капітулювати і відмовитися навіть від частини території, що належала їй до війни. У результаті Болгарія втратила: Південна Добруджа (що відійшла до Румунії), решту Македонії (поділеної Грецією і Сербією) і Східну Фракію, що відійшла до Туреччини. Фердинанд зберіг корону, тому що йому вдалося перекласти відповідальність за поразку на болгарський Генеральний штаб і зраду Румунії. Рік по тому він приєднався до країн Троїстого союзу, в першу чергу для помсти тих, хто переміг його в 1913 році.

Після початку світової війни Фердинанд займав нейтральну позицію, намагаючись виторгувати у протиборчих блоків найбільшу компенсацію за вступ Болгарії у війну. 9 вересня 1915 року підписав військову конвенцію, договір про союз і дружбу і угоду про допомогу фінансовими і матеріальними засобами з країнами Троїстого союзу. Після того як восени 1915 року визначився успіх Центральних держав, Фердинанд прийняв у жовтні 1915 року остаточне рішення на вступ Болгарії у війну на боці Німеччини. 21 жовтня 1915 року в Болгарії оголошена загальна мобілізація. Він за Конституцією був Верховним головнокомандувачем, проте вся повнота влади зосередилася в руках генералів. 14 жовтня болгарські війська атакували Сербію. Фердинанд фактично не втручався у справи керівництва збройними силами. 15 лютого 1916 року отримав звання фельдмаршала австро-угорської армії. У вересні 1918 року болгарські війська зазнали нищівної поразки від військ союзників на Салонікському фронті. Одночасно в країні почалося повстання. 29 вересня 1918 року було підписано перемир'я. По ньому болгарські війська негайно очищали захоплені території Греції та Сербії, армія повинна демобілізуватись (крім 3 Піхотної Дивізій і 4 Кавалерійського Полків), вся зброя і боєприпаси передавалися під контроль союзників, ряд населених пунктів був зайнятий військами Антанти, порти відкривалися для союзних судів. 3 жовтня 1918 року Фердинанд зрікся на користь сина Бориса, князя Тирновського і виїхав до Західної Угорщини (Бургенланд), потім до Кобурга (Баварія). Активною політичною діяльністю не займався і Болгарію не відвідував. Підтримував зв'язки з нацистами і намагався впливати на політику сина, виступаючи на їх підтримку. З 1941 до 1944 року поселився у Словаччині. помер у Кобурзі у 1948 році.

Маніфест царя про оголошення війни Сербії від 1 жовтня 1915 року