Матвій Талалаєвський

Народився 28 грудня 1908 року у селі Мохначка на Житомирщині, ріс у багатодітній (8 дітей) небагатій сім’ї, тому з раннього віку був вимушений підпрацьовувати. Після закінчення сільської школи у 1919 році з родиною переїжджає до Києва, сподіваючись там заробити собі на життя. У Києві він спершу, у 1927 році, вступає на робітфак в єврейському Педагогічному технікумі, а потім у 1932 році продовжує навчання в Київському інституті профосвіти[1].

У Києві знайомиться з відомими єврейськими поетами того часу: Давидом Гофштейном, Левом Квітком та Іциком Фефером. Його захоплення поезією походить ще з дитинства, але сам Матвій віршувати починає в студентські роки. Пише вірші їдишем та українською мовами. До початку Другої світової війни Талалаєвський має вже 14 опублікованих поетичних збірок та більше десятка п’єс для дитячих театрів[2].

На початку німецько-радянської війни Талалаєвський вирушає добровольцем на фронт разом з іншими київськими письменниками. На фронті перебуває разом із поетом Зельманом Кацом - обидва були військовими кореспондентами у газеті «Сталинское знамя» (укр. — «Сталінський прапор»)[3]. Під час війни літератор листується з дружиною та надсилає матеріали для газети “Ейнікайт” (“Єднання”). Зокрема, нарис “Євреї на фронті”[4].

У 1951 році Талалаєвського заарештовують за сфабрикованим звинуваченням у космополітизмі та відправляють на 10 років заслання в табір особливого режиму, в казахстанський Степлаг. На момент арешту працював секретарем секції єврейських письменників України. Із 10 присуджених років він відбуває в місцях несвободи тільки 3 роки, його відпускають внаслідок перегляду справи та висновку про відсутність у ній складу злочину. Про перебування Мотла Талалаєвського під час повстання в Кенгірі згадує Алєксандр Солженіцин у своїй праці “Архіпелаг ГУЛАГ”[5]. Письменник та журналіст Валерій Могильницький пише, що Талалаєвського звільнили завдяки заступництву Максима Рильського, який після зустрічі з дружиною поета Кларою і дочкою Іриною 19 березня 1954 р. як депутат Верховної Ради СРСР надіслав листа до МВС СРСР з проханням звільнити його та Григорія Полянкера.[6]

Після звільнення Талалаєвський повертається до Києва і мешкає у РОЛІТі (кв. 57)[7].

Після повернення із заслання Талалаєвський має можливість знову писати українською мовою. Він встигає видати збірку "Закоханий у життя". Значним успіхом користувалися його україномовні п'єси "Перші конвалії" (1957) та "На світанні" (1964)[8].

За словами його онука Ігоря, Талалаєвський близько 30 років пропрацював завідуючим літературною частиною у Київському театрі юного глядача.[9]

Мотл Талалаєвський вільно володів українською, їдишем та російською мовами. Він багато писав: вірші, нариси, п’єси для дитячої та дорослої аудиторій театрів. Дві його вистави “Серце матері” та “Честь” у довоєнний час перемогли на республіканських театральних конкурсах. Він займався перекладом творів з їдишу на українську (твори Йосипа Бухбіндера).

До творчої спадщини літератора, окрім прозових творів та віршів, належать унікальні матеріали – сценарії свят, які Матвій Талалаєвський писав під час перебування у засланні, у радянському таборі. Ірина, донька Матвія Талалаєвського, передала архівний спадок свого батька Леоніду Фінбергу, директору Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства (Київ, Києво-Могилянська академія), де він нині і зберігається[10]. Цей архів є найбільшим у колекції Центру – він містить понад 7000 одиниць зберігання: листування, фотографії, документи, рукописи творів та інші матеріали, які збирав Матвій Талалаєвський[11]^{[відсутнє в джерелі]}.

• Гарячі серця (1955–1973)
• Книга матері (1966–1967)[12]
• На колінах і зв’язані (1971)
• Перевесла (1975)
• Сповідь (1977)
• Нащадки (1978)

• Талалаєвський Матвій Аронович // Шевченківська енциклопедія: — Т. 6: Т—Я : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 20.