Матвієнко Анатолій Сергійович

З 1977 — на комсомольській роботі. З грудня 1977 року — перший секретар Бершадського райкому ЛКСМУ. З вересня 1980 — другий секретар, з 1983 — перший секретар Вінницького обкому ЛКСМУ. З березня 1985 — секретар ЦК ЛКСМУ. Жовтень 1988–1989 — аспірант кафедри економіки Вищої партійної школи при при ЦК КПУ. 1989–1991 — перший секретар ЦК ЛКСМУ, член ЦК КПУ.

Народний депутат України 12(1)-го скликання від Бершадського виборчого округу № 30 Вінницької області. Переміг вже в першому турі (з'явилося 97.6 %, «за» 75.6 %. 1 суперник (Сидоренко М. Ф., колгосп, бригадир трактористів, 1-й тур — 21.7 %). У парламенті очолив Комісію у справах молоді (з червня 1990). У 1991 році став Президентом Фонду міжнародного молодіжного співробітництва.

Квітень 1993 — лютий 1996 — голова Політради партії Трудовий Конгрес України. В березні 1994 року балотувався у народні депутати України у Бершадському виборчому окрузі № 54 (Вінницька область). 1-й тур — 36.32 %, 1 місце з 10 претендентів; 2-й тур — 47.44 %, 1 місце з 2 претендентів, проте депутат так і не був обраний. З липня 1994 — голова Фонду сприяння розвитку мистецтв України.

З липня 1995 — заступник голови об'єднання «Нова Україна». На установчому з'їзді Народно-демократичної партії у лютому 1996 році обраний її головою.

З 18 червня 1996 — виконувач обов'язків голови, 31 серпня 1996 призначений керівником Вінницької облдержадміністрації. Призначення Матвієнка губернатором Вінниччини, на перший погляд, важко з'ясовний крок Президента. З регіоном його пов'язувало тільки місце народження, а до економіки Анатолій Сергійович взагалі не мав ніякого відношення. Попередні тридцять років життя Матвієнко провів на комсомольській роботі і доріс до першого секретаря ЦК ЛКСМ України. До 1996 року очолював Фонд підтримки розвитку мистецтв, був лідером Трудового конгресу України, а в лютому 1996 року став головою Народно-демократичної партії, що тільки що сформувалася. Очевидно тільки те, що не останню роль в цьому зіграв той факт, що Анатолій Сергійович подавав усіляку підтримку всім ідеям Президента Л. Кучми щодо Конституції (затвердження якої мало ось-ось відбутися).

Очоливши виконавчу владу в регіоні, Матвієнко енергійно почав розвивати і укріплювати «тили» новонародженої НДП. До кінця 1996 року партія вже повновладно правила бал на Вінниччині. А з початку 1997 року в структурі виконавчої влади регіону вдень з вогнем потрібно було шукати керівника — не члена НДП. Після двох місяців роботи в статусі виконуючого обов'язки, Матвієнко став повноправним керівником виконавчої влади в регіоні. Росла і розвивалася також і НДП — дітище Матвієнка, визначивши собі метою «партизацію вітчизняної бюрократії». З часом НДП вже мала своїх людей на ключових посадах в державі (Євген Кушнарьов — голова Адміністрації Президента України, Роман Безсмертний — представник Президента у Верховній Раді України, Валерій Пустовойтенко — міністр Кабінету Міністрів України і інші).

Підсиливши свої позиції, Матвієнко рішається на відкриту і вельми серйозну конфронтацію з Прем'єр-міністром України П. Лазаренком. Він неодноразово відзначає не тільки нездатність уряду вивести країну з кризи, але і зловживання як самого Прем'єра, так і деяких міністрів. При цьому Матвієнко ніколи не забував виразити повну підтримку курсу президента Л. Кучми (за винятком кадрової політики). У червні 1997 року Анатолій Сергійович заявив, що у випадку, якщо президент не ухвалить рішення про відставку прем'єра, він сам піде у відставку з посади голови Вінницької обладміністрації. Врешті-решт, НДП в серпні 1997 року змогла побачити в прем'єрському кріслі свого члена В. Пустовойтенка.

На тлі такої бурхливої політичної діяльності в масштабах країни успіхи Матвієнка в рідній вінницькій вотчині в господарській сфері виглядали куди скромніше. Промисловість регіону простоювала. Збирання цукрового буряка зривалося (цукрова промисловість — основа економіки регіону). Отже, побудувавши могутню партійну структуру, Матвієнко, по суті, добився того, що свої численні біди населення Вінничини пов'язувало саме з НДП. Це не могло не відбитися на популярності партії в регіоні. На виборах 1998 року за НДП проголосувало лише 12,4 % вінничан (для порівняння: за комуністів свої голоси віддали 24,9 %, за блок селянської і соціалістичної партій — 19,7 % виборців).

У березні 1998 року знову обраний народним депутатом від виборчого округу № 17 (Вінницька область, з'явилося 77.7 %, за 27.6 %, 13 суперників), одночасно балотуючись за списками НДП (№ 2 в списку). Очолив фракцію НДП в Верховній Раді, працював в комітеті з питань охорони здоров'я, материнства та дитинства.

У квітні 1998 року склав повноваження голови НДП, у липні — вийшов з партії і фракції, залишившись безпартійним депутатом.

Створив і в грудні 1999 р. очолив Українську народну партію «Собор». Був членом ради "Громадської ініціативи «Форум національного порятунку» (з лютого 2001); представником Громадянського комітету захисту Конституції «Україна без Кучми» для ведення переговорів з представниками режиму.

Народний депутат України 4-го скликання з 14 травня 2002 до 19 травня 2005 від «Блоку Юлії Тимошенко», № 2 в списку. На час виборів: народний депутат України, член УНП «Собор». Уповноважений представник фракції «Блок Юлії Тимошенко» (з травня 2002). Голова Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (з червня 2002). Склав депутатські повноваження 19 травня 2005.

20 квітня — 21 вересня 2005 — голова Ради Міністрів Автономної Республіки Крим. Відставка Матвієнка з посади прем'єра Криму стала одним з наслідків кризи, спричиненої падінням уряду Юлії Тимошенко, відтоді Анатолій Матвієнко відійшов від БЮТ і став послідовним критиком цієї політичної сили. Листопад 2005 — травень 2006 — заступник глави Секретаріату Президента України.

Народний депутат України 5-го скликання з 25 травня 2006 до 14 червня 2007 від Блоку «Наша Україна», № 12 в списку. На час виборів: заступник Глави Секретаріату Президента України, член УРП «Собор». Член фракції Блоку «Наша Україна» (з травня 2006). Перший заступник голови Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування (з липня 2006). 14 червня 2007 достроково припинив свої повноваження під час масового складення мандатів депутатами-опозиціонерами з метою проведення позачергових виборів до Верховної Ради.

Народний депутат України 6-го скликання з 23 листопада 2007 від Блоку «Наша Україна — Народна самооборона», № 22 в списку. На час виборів: президент Інституту відкритої політики, голова УРП «Собор». Член Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (грудень 2007 — вересень 2010), член Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин (з вересня 2010).

Захоплення: футбол, поезія.