Маціяка Анатолій Дмитрович

Народився 5 січня 1934 р. (за паспортом, а насправді — 5 травня 1932 р.) на станції Григорівка Дмитрівського (тепер частина Бахмацького) району Чернігівської області. Батько був залізничником, мати — домогосподарка. Мав ще трьох братів: старші — Борис і Олекса та молодший — Леонід. «Хоч у сім'ї професійних музикантів не було, батько та брати вміли грати на інструментах, що були вдома: домра, гітара, скрипка. Бандура теж була, але на ній ніхто не грав, а вона просто висіла на стіні». Після війни сім'я переїхала у Бахмач. Про своє перше знайомство з бандурним виконавством Анатолій Дмитрович розповідав, що одного разу його батько запросив додому бандуриста, який настроїв їхню бандуру, показав юнакові як грати та навчив пісні «Ой, за гаєм, гаєм». «Через місяць цей чоловік приїхав знову, а я вже підібрав усі пісні, що він грав…». Ходив до школи за 1 км у с. Зірка, а з третього класу — у село Григорівка.

З 1948 р. навчався у Київському державному музичному училищі ім. Р. М. Глієра (тепер Київський інститут музики імені Рейнгольда Глієра) на двох спеціальностях: хорове диригування — клас Г. Й. Ткаченко та бандура — клас В. А. Кабачка (по сольфеджіо та гармонії навчався у П. І. Майбороди). «Думав учитися на художника, адже вмію непогано малювати. Але вийшло так: поїхали ми з татом до Києва, проходили повз музичне училище, а там якраз вступні екзамени були. Ми зайшли подивитися, а мене покликали наступним здавати. Бандуру ми з собою не взяли, тому я не міг показати, що вмію трохи грати. Мене прослухали й зарахували на хорове диригування. А потім взяв собі ще другу спеціальність — бандуру». Під час навчання брав участь у тріо бандуристів разом з Валерієм Лапшином та Анатолієм Грицаєм, однак цей колектив проіснував недовго через мутаційні зміни голосів.

Після закінчення училища А. Маціяка одразу ж вступив до Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського (тепер Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського) знову на два факультети: диригентсько-хоровий — клас М. А. Прокопенка та оркестровий — клас В. А. Кабачка, а згодом — А. М. Бобиря. Одночасно з навчанням, з 1955 по 1959 роки на прохання свого вчителя Володимира Андрійовича, оскільки сили життя вже покидали славетного педагога, навчав гри на бандурі у Київському державному музичному училищі ім. Р. М. Глієра. Серед вихованців Анатолія Маціяки — Елеонора Пилипенко-Миронюк, Валентина Пархоменко, Л. Ливаковська. Виконавську практику молодий студент здобував в оркестрі самодіяльної капели бандуристів при Київському медичному інституті, де з 1951 по 1959 рр. працював диригентом і зробив чимало інструментувань для цього колективу. У консерваторії провчився усі 5 років, однак, на жаль, не отримав диплому про завершення, адже не склав державного іспиту: «Була тоді декада у Москві. Мене і ще 2 хлопців взяли в оркестр хору Верьовки, і ми мали їхати з ними на концерти. Завкафедри сказав, що державний можна скласти наступного року. Проте, через рік мене запізно допустили до оркестру, ще й мав конфлікт з керівником, от і не склав іспиту… Думав довчитися у Ленінграді, навіть їздив туди на консультацію. Але не склалося…». Колега А. Маціяки Володимир Ілліч Войт згадує, що вже згодом видатний композитор, народний артист УРСР та колега-викладач бандури у кобзарській студії при Київській капелі Віталій Дмитрович Кирейко неодноразово пропонував допомогти розв'язати питання з завершенням Київської консерваторії, однак А. Маціяка, через свою скромність, так і не пристав на це.

Фотографія Анатолія Маціяки, зроблена під час особистої зустрічі з ним у Києві (5 квітня 2017 р.)

Надалі всі роки своєї активної творчої діяльності Анатолій Дмитрович Маціяка присвятив Національній заслуженій капелі бандуристів України ім. Г. Майбороди: диригент, концертмейстер та викладач бандури. «Треба було замінити товариша, що раптом виїхав закордон, задиригувати оркестром капели на гастролях. Я не відмовив… все пройшло вдало, після чого Олександр Міньківський сказав, що, повернувшись, оформить документи й візьме мене на роботу. А я не захотів, бо ще колись, почувши виступ капели у консерваторії, мені не сподобалося як вони „брудно“ грають. Але Міньківському все ж вдалося мене переконати…». Чимало колишніх учасників капели відгукуються про А. Маціяку дуже тепло, згадують його стриманість, доброту, скромність, тактовність, що проявлялися особливо позитивно, коли композитор ставав за пульт диригента. Викладати у Кобзарській студії при капелі А. Маціяка почав від самого її відкриття у 1962 р. і аж до 1989 р. Навчання у студії тривало два роки, готували майбутніх учасників капели бандуристів. Спершу, навчали лише хлопців, а згодом — і дівчат. Саме там познайомився Анатолій Дмитрович зі своєю майбутньою дружиною Оленою, яка, на той час, була його студенткою. Згодом у них народилося двоє синів: Юрій та Сергій, однак сталося лихо — жінці діагностують рак у віці всього близько 40-ка років.

А далі — удар за ударом: смерть дружини, втрата роботи, дуже важке матеріальне становище. Найбільш імовірно, що усі ці фактори рівною мірою вплинули на рішення Анатолія Дмитровича повністю ізолюватися від мистецького світу та припинити писати музику, однак достеменно відомо лише це: «Я вже більше 25-ти років нічим не займаюся. Сам собі так вирішив…» Подальше життя композитора, зможуть яскраво та достатньо зрозуміло описати рядки, написані на форзаці рукопису сонати для бандури самим автором:

Сконав, кобзарики, я поміж вас, Голодний, голий – як собака. Лишив по собі я лиш твори задля вас Зі скромним ім’ям – Маціяка.

Усі останні роки свого життя Анатолій Дмитрович Маціяка мешкав у Києві разом зі своїм старшим сином Юрієм.

Помер Анатолій Маціяка 10 квітня 2019 р. у Києві.

Анатолій Маціяка належить до когорти тих творців, які прагнуть усім своїм життєвим прикладом доводити спроможність бандури представляти українське національне мистецтво на професійному рівні. Анатолій Дмитрович — бандурист-професіонал, який збагатив бандурний репертуар винятково змістовними творами. Твори Маціяки впізнавані, натхненні, надзвичайно проникливі та емоційні. Усі його твори написані дуже професійно, хоча спеціальної композиторської освіти Маціяка не мав.

Про те, як почав писати твори композитор розповідає: «Все почалося ще з училища, адже там треба було писати оркестровки та аранжування». Найімовірніше, одним із найперших стимулів до написання власної музики, як згадує Анатолій Дмитрович, було спостереження за тим, як під час перерв між заняттями по сольфеджіо і гармонії в училищі відомий український композитор Платон Майборода постійно щось на ходу записував на нотному папері. «…Це мене здивувало. Майборода писав, і я собі пісеньки пробував писати».

Спілкуючись з Анатолієм Маціякою стає зрозуміло, що цей митець не писав твори просто для того, щоб писати, і зовсім не для того, аби стати відомим: «…я писав як серце каже, виливав емоції…». Про це свідчить й історія написання першого авторського твору: «…Першим я написав „Експромт“. Тоді, коли мене звільнили з училища, я пішов додому і взяв бандуру до рук… За 3 дні я закінчив». Коли ж композитору ставиш питання чому взагалі був написаний той, чи інший твір, Анатолій Дмитрович відповідає: «…знав, що інші композитори мають цикли для дітей, сонати, романси для голосу і фортепіано, то чому я не можу мати?…». Те саме і з написанням концерту для бандури з оркестром: «Я бачив такі твори у репертуарі для інших інструментів, то й вирішив, що для бандури теж має бути написаний такий твір… Про те, що вже існують певні зразки цього жанру для бандури, я тоді не знав…».

Щодо стилю композитора, то тут не все так однозначно. Враховуючи те, що Маціяка не мав спеціальної професійної освіти, то неможливо бути остаточно упевненим що чи хто був тим основним фактором впливу та зразком для наслідування. Однак деякі чинники все ж можна зрозуміти, уважно дослідивши природу музичної мови та стилістики його творів. Сам композитор згадує, що у свій час захоплювався творчістю таких видатних постатей як Борис Лятошинський, Костянтин Данькевич, Петро Чайковський та Сергій Рахманінов. Деякі характерні риси музичної мови цих видатних композиторів, особливо останнього, можна знайти у творчості Маціяки. А саме це: глибинна емоційність та тематична конфліктність, насичена фактура, що охоплює весь діапазон інструмента, часте використання несподіваних гармоній, велика роль ритму в динамізації музичної тканини та виявленні вольового начала (особлива любов до пунктиру). Більшість творів композитора мають досить непросту та насичену гармонічну фактуру, однак, не зважаючи на це, у кожному з творів провідне місце все ж має мелодія, яка найчастіше тремким щемом вражає у самісіньке серце.

Для бандури:

• Цикл з 12 п'єс «Дитячий альбом» (виданий у 2017 р.);
• Цикл з 12 п'єс «Акварелі» (1960—1965 рр.; виданий у 2008 р.);
• Ряд окремих мініатюр для бандури «Легенда», «Наспів», «Розповідь» (29.05.1999 р.), «Награш»;
• Соната a-moll для бандури solo у 4-ох частинах присвячена дружині (1983 р.; 3 част. - «Скорботне скерцо» - дописана 6.1(2).2000 р.);
• Концерт для бандури з симфонічним оркестром у 2 частинах (1974 р.; у 2015 р. львівський музикознавець та композитор Роман Стельмащук створив оркестрування, і Концерт у повноцінному вигляді (бандура в супроводі оркестру) прозвучав 25 березня 2016 р. у виконанні Олега Созанського в концертному залі імені М.І. Глінки Запорізької обласної філармонії)

Для голосу:

• Збірник «Романси та пісні» для голосу і фортепіано («Пісня буремних літ», «Ранок» (для мішаного хору), «Батькові» (балада), «Пісня про матір» (є також варіант супроводу для бандури), «Плече вітчизни», «Елегія», «Журба» на слова В. Кота; «Чого являєшся мені у сні» на слова І. Франка; «Уж ночь давно...» на слова М. Горького; «В тебе коси - два потоки весняні...» на слова А. Дрогомирецького);
• Цикл зі 7 романсів на вірші Лесі Українки для голосу і фортепіано (1965 р.) («Нічка темна і тиха була», «Не співайте мені», «Горить моє серце», «Знов весна і знов надії», «Дивлюсь я на яснії зорі», «Стояла я і слухала весну», «Хотіла б я піснею стати»);
• Диптих на вірші Л. Костенко для голосу і фортепіано (1994 р.) («Напитись голосу твого», «І як тепер тебе забути»);
• «Три обрядові пісні» для бандурного жіночого тріо («Засвітилася зорина», «Величальна дідусям і бабусям», «Не впади порошино»);
• Обробки українських народних пісень у супроводі бандури («Летить галка через балку», «Не питай, чого в мене заплакані очі», «Ой піду я до млина», «Ой, по горі, по горі», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Ой у полі три криниченьки» та ін.)

Для хору:

• «Поема» на слова Т. Шевченка для мішаного хору;
• «Ранок» на слова В. Кота для мішаного хору

Для оркестру:

• Симфонія №1 (незакінчена; 1 част. та нариси 2 част.);
• Велика кількість обробок та оркестровок, що були написані для оркестру та солістів Національної заслуженої капелі бандуристів України ім. Г. Майбороди (серед них - «Ой ти, дівчино зарученая» (оркестровано у 1973 р., відновлено з пам’яті в 1994 р.); латиська народна пісня «Вій вітерець» 1973 р.; переклади класичних творів: Дж. Россіні Хор «Поговір» з опери «Севільський цирульник», З. Фібіх «Поема»)

Для різних інструментів:

• «Adagio» для скрипки й фортепіано;
• «Фуга» для фортепіано;
• «Полонез» для фортепіано

• Войт В. Особисте інтерв'ю — Львів-Київ, 16 березня 2017 р.
• Жеплинський Б.М., Ковальчук Д.Б. Українські кобзарі, бандуристи, лірники. Енциклопедичний довідник. — Львів : Галицька видавнича спілка, 2011. — С. 158. http://ukrainka.org.ua/files/136-219-ok.pdfPDF
• Мандзюк Л. Методичні рекомендації / Л. Мандзюк. // Маціяка А. Акварелі. П'єси для бандури соло. — Харків : Стиль-Іздат, 2008. — С. 3-15.
• Маціяка А. Особисте інтерв'ю — Київ, 5 квітня 2017 р.
• Чаюк А. Особисте інтерв'ю — Львів-Київ, 16 березня 2017 р.

• "Українські кобзарі, бандуристи, лірники. Енциклопедичний довідник"
• Список українських кобзарів, бандуристів, лірників
• Розповідь на YouTube
• Стояла я і слухала весну на YouTube