Медовичка червоноголова

Медови́чка червоноголова[4] (Myzomela erythrocephala) — вид горобцеподібних птахів родини медолюбових (Meliphagidae)[5][6][7]. Мешкає в Індонезії, Папуа Новій Гвінеї і Австралії[8][9].

?
Медовичка червоноголова

Самець червоноголової медовички

Самичка червоноголової медовички
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Медолюбові (Meliphagidae)
Рід: Медовичка (Myzomela)
Вид: Медовичка червоноголова
Myzomela erythrocephala
Gould, 1840[2][3]

Ареал поширення виду
Підвиди

(Див. текст)

Посилання
Вікісховище: Myzomela erythrocephala
Віківиди: Myzomela erythrocephala
ITIS: 561446
МСОП: 22703845
NCBI: 266322

Опис

Довжина птаха становить 12 см, розмах крил 17–19 см, вага 8 г. Виду притаманний статевий диморфізм: самці більші і яскравіші за самичок. У дорослих самців номінативного підвиду голова яскраво-червона, блискуча. Верхня частина тіла бура, нижня частина тіла світло-коричнево-сіра. Від дзьоба до очей ідуть чорні смуги, навколо очей чорні кільця. Очі темно-карі, дзьоб чорний. У самичок голова і шия сірувато-коричневі, деякі пера на лобі і підборідді рожевувато-червоні. Решта тіла сірувато-коричнева, крила темніші, груди і нижня частина тіла світліші. Молоді птахи подібні до самичок, края дзьоба у них жовті. У місячному віці у пташенят на обличчі з'являються червоні пера. Самці починають набувати доросле забарвлення у віці 3 місяців. і повністю набувають його ще через 3 місяці. Представники підвиду M. e. infuscata вирізняються більшими розмірами, червоною смугою на нижній частині спини, живіт у них темно-сірий[10].

солодий самець червоноголової медовички

Підвиди

Виділяють два підвиди:[11]

Поширення і екологія

Червоноголові медовички живуть переважно в мангрових лісах, а також в тропічних лісах, на болотах, в чагарникових заростях, на плантаціях і в парках. Віддають перевагу манграм Rhizophora stylosa, Bruguiera parviflora, Avicennia marina і Ceriops australis, а також заростям мелалеуки плакучої[13]. Вони живляться нектаром і комахами, яких ловлять в польоті[14]. В північно-західній Австралії червоноголові медовички є основними запилювачами мангрів Bruguiera exaristata[15].

Червоноголові медовички зустрічаються поодинці або парами. Іноді вони приєднуються до змішаних зграй птахів, разом з бурими медовцями, північними віялохвістками і мангровими окулярниками. Під час сезону посухи демонструють територіальну поведінку. Гнізда невеликі, чашоподібні, розміщується в мангрових заростях на висоті 6-10 м над землею або водою. Вони будуються з кори, листя, рослинних волокон, іноді водоростей і скріплюються павутинням. Діаметр гнізда становить 5,4 см. глибина 3,7 см. Яйця гладенькі, білі, на тупому кінці поцятковані червоними плямками. Вони мають розміри 16×12 мм. В кладці 2-3 яйця, насиджують їх лише самички[16].

Збереження

МСОП класифікує цей вид як такий, що не потребує особливих заходів зі збереження. Однак в Австралії стан збереження підвиду M. e. infuscata класифікується як такий, що перебуває під загрозою зникнення, оскільки він обмежений трьома невеликими островами в Торресовій протоці загальною площею 100 км²[17].

Примітки

  1. BirdLife International (2016). Myzomela erythrocephala.
  2. Gould, John (1840). Letter to Chairman of the Scientific Committee, Zoological Society of London, read before meeting of the Society of Oct. 8, 1839. Proceedings of the Zoological Society of London 7: 139–45 [144].
  3. Australian Biological Resources Study (30 серпня 2011). Subspecies Myzomela (Myzomela) erythrocephala erythrocephala Gould, 1840. Australian Faunal Directory. Canberra, Australian Capital Territory: Department of the Environment, Water, Heritage and the Arts, Australian Government. Процитовано 23 січня 2017.
  4. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  5. Christidis, Les; Boles, Walter (2008). Systematics and Taxonomy of Australian Birds. Collingwood, Victoria: Csiro Publishing. с. 187. ISBN 978-0-643-06511-6.
  6. Driskell, Amy C.; Christidis, Les (2004). Phylogeny and evolution of the Australo-Papuan honeyeaters (Passeriformes, Meliphagidae). Molecular Phylogenetics and Evolution 31 (3): 943–60. PMID 15120392. doi:10.1016/j.ympev.2003.10.017.
  7. Marki, Petter Z.; Jønsson, Knud A.; Irestedt, Martin; Nguyen, Jacqueline M.T.; Rahbek, Carsten; Fjeldså, Jon (2017). Supermatrix phylogeny and biogeography of the Australasian Meliphagides radiation (Aves: Passeriformes). Molecular Phylogenetics and Evolution 107: 516–29. PMID 28017855. doi:10.1016/j.ympev.2016.12.021.
  8. Beehler, Bruce M.; Pratt, Thane K. (2016). Birds of New Guinea: Distribution, Taxonomy, and Systematics. Princeton University Press. с. 292–93. ISBN 978-1-4008-8071-3.
  9. Australian Bird & Bat Banding Scheme (ABBBS) (2017). ABBBS Database Search: Myzomela erythrocephala (Red-headed Honeyeater). Bird and bat banding database. Australian Government Department of the Environment, Water, Heritage and the Arts. Процитовано 25 лютого 2017.
  10. Lewis, Jan (2010). Notes on the moult and biology of the Red-headed Honeyeater (Myzomela erythrocephala) in the west Kimberley, Western Australia. Amytornis: Western Australian Journal of Ornithology (Perth, Western Australia: Birds Australia) 2: 15–24. ISSN 1836-3482.
  11. Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2021). Honeyeaters. IOC World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 19 грудня 2021.
  12. Forbes, William Alexander (1879). A synopsis of the Meliphaginae, genus Myzomela, with descriptions of two new species. Proceedings of the Zoological Society of London: 256–278 [263].
  13. Noske, Richard A. (1996). Abundance, zonation and foraging ecology of birds in mangroves of Darwin Harbour, Northern Territory. Wildlife Research 23 (4): 443–74. ISSN 1035-3712. doi:10.1071/WR9960443.
  14. Morcombe, Michael (2003). Field Guide to Australian Birds. Archerfield, Queensland: Steve Parrish Publishing. с. 272. ISBN 1-74021-417-X.
  15. Noske, Richard A. (1993). Bruguiera hainesii: another bird-pollinated mangrove?. Biotropica 25 (4): 481–483. JSTOR 2388873. doi:10.2307/2388873.
  16. Beruldsen, Gordon R. (2003). A Field Guide to Nests and Eggs of Australian Birds. Kenmore Hills, Queensland: self. с. 329. ISBN 0-646-42798-9.
  17. Garnett, Stephen; Szabo, Judith; Dutson, Guy (2010). The Action Plan for Australian Birds 2010. Melbourne, Australia: CSIRO. ISBN 978-0-643-10368-9.

Джерела

  • Higgins, Peter J.; Peter, Jeffrey M.; Steele, W. K., ред. (2001). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds. Volume 5: Tyrant-flycatchers to Chats. Melbourne, Victoria: Oxford University Press. ISBN 0-19-553258-9.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.