Меліна Меркурі

Меліна Меркурі (грец. Μελίνα Μερκούρη), справжнє ім'я Марія Амалія Меркурі (грец. Μαρία Αμαλία Μερκούρη, 18 жовтня 1920(19201018), Афіни — 6 березня 1994, Нью-Йорк) — грецька акторка, співачка та політик. Перша жінка-міністр культури Греції.

Меліна Меркурі
Μελίνα Μερκούρη
грец. Μελίνα Μερκούρη
Стокгольм, 1982 рік
Стокгольм, 1982 рік
Ім'я при народженні Марія Амалія Меркурі
Народилася 18 жовтня 1920(1920-10-18)
Афіни, Греція[1][2]
Померла 6 березня 1994(1994-03-06) (73 роки)
BEDRd, Норвегія[3]
  • злоякісна пухлина[4]
    • Поховання Перше афінське кладовище
    Національність греки
    Громадянство  Королівство Греція
     Друга Грецька Республіка
     Грецька держава
     Греція
    Діяльність акторка, співачка, політична діячка, письменниця, акторка театру, кіноакторка
    Alma mater Театральна школа Національного театру Греції
    Роки діяльності 1945—1994
    Чоловік Панос Харокопос (1941—1962), Жуль Дассен (1966—1994)
    Батьки Stamatis Merkouris, Irene Lappa
    Брати / сестри Spiros Merkourisd
    IMDb nm0580479
    Автограф
    Нагороди та премії
     Меліна Меркурі
    Μελίνα Μερκούρη         у Вікісховищі

    Біографія

    Найбільш значимою людиною в її дитинстві був дід Спірос Меркуріс — багатолітній мер Афін. Її батько був видатним політиком і членом Грецького парламенту, а дядько — Георгіос Меркуріс, лідером Грецької національної соціалістичної партії. Після розлучення батьків Меліна жила із матір'ю.

    Під час Другої світової війни, вона вийшла заміж за Паноса Харокопоса, сина впливових афінян. Їх багатство і вплив допомогло вижити під час окупації Греції. Цей шлюб тривав понад 20 років, незважаючи на те, що був фіктивним.

    Театральну освіту Меркурі здобула у Національній школі драми, після її закінчення працювала у Національному театрі Греції. Її перший грецький фільм «Стелла», знятий Міхалісом Какояннісом, режисером кінокартини «Грек Зорба», привів її в Канни, де вона була номінована на Золоту пальмову гілку. Там Меркурі познайомилась із режисером Жулем Дассеном, який став її другим чоловіком.

    У 1960 році Меліну номінували на «Оскар» за роль у фільмі «Ніколи в неділю», знятому Жулем Дассеном. Хоча премію вона не отримала, це принесло їй світову популярність і нові зоряні ролі в таких фільмах, як «Федра» і «Кинджал Топкапі» Жуля Дассена, а також «Весело, Весело». Наприкінці 1970-х Меліна залишила кіно, знявшись останній раз у фільмі свого чоловіка «Мрія про пристрасть» в 1978 році, в якому разом з нею знімалася актриса-початківець Елен Берстін. У 1971 році Меліна Меркурі написала автобіографію «Я народилася грекинею».

    Перша пісня Меліни Меркурі «Hartino to Fengaraki», написана Маносом Хатзідакісом та Нікосом Гатсосом, була використана для грецької постановки твору Теннессі Вільямса «Трамвай „Бажання“». Деякі її пісні здобули гучної популярності у Франції.

    У період військової диктатури в Греції (1964—1974) Меліна жила у Франції. Коли диктатор Паттакос позбавив її грецького громадянства, вона сказала: «Я народилася грекинею і помру грекинею. А містер Паттакос народився фашистом і помре фашистом». Впродовж тих років, що Меліна жила у Франції, вона записала одну пісню грецькою і три французькою мовами, які були дуже популярні. За рахунок свого незвичайного голосу вона стала відмінним виконавцем знаменитих грецьких пісень.

    Після повалення диктатури в Греції, Меліна повернулася на батьківщину і стала членом Грецького парламенту від партії ПАСОК. У 1981 році вона стала першою жінкою Міністром культури Греції.

    Меліна Меркурі померла 6 березня 1994 у Нью-Йоркській лікарні у віці 73 років від раку легенів. Похована на Першому афінському кладовищі.

    На посаді міністра культури Греції

    Меліна Меркурі очолювала міністерство у період з 1981 по 1989 роки, а пізніше з 1993 по 1994 роки. Протягом цього часу їй вдалось здійснити[5]:

    • започаткувала проєкт «Культурна столиця Європи», зумівши переконати в реальності втілення цієї ідеї Раду міністрів Європейського Союзу. Ідея полягала в тому, щоб щорічно в одному з європейських міст демонструвати всі прояви сучасної європейської культури. Метою програми було зближення європейців на основі співпраці в сфері культури, полегшення економічного, політичного та культурного об'єднання країн.
    • замовила дослідження з інтеграції всіх археологічних розкопок в Афінах, тобто з інтеграції історичного центру Афін, а саме Священного шляху в Елефсін, Плаки та храму Зевса Олімпійського. За її сприяння їх територія утворила археологічний парк, вільний від автомобільного руху;
    • представила безкоштовний доступ в музеї та археологічні пам'ятки для громадян Греції;
    • організувала серію вражаючих виставок грецької культурної спадщини і сучасного грецького мистецтва на всіх п'яти континентах;
    • 1989 року підтримала проєкт Музею візантійської культури в Салоніках, найбільшого музею, заснованого в Греції в 20 столітті.
    • заснувала щорічні літературні премії; створила муніципальні театри в регіонах; підтримувала і сприяла розвитку грецького кіно.

    Присвяти, пам'ять
    • Ще за життя Меліни Меркурі 1968 року російський поет Євген Євтушенко написав «Оду Меліні Меркурі»[6].
    • На честь 16 роковин з дня смерті актриси 2010 року грецький канал ΕΤ1 та режисер Ставрос Стратігакіс завершили зйомки документальної стрічки «Меліна»[7].
    • На початку березня 2015 року в бельгійському місті Монс відбулося офіційне відкриття проспекту Меліни Меркурі, приурочене до святкування 30-річчя програми Культурна столиця Європи[8],[9].

    Премії імені Меліни Меркурі
    • 1997 року ЮНЕСКО заснувало премію імені Меліни Меркурі, яка вручається щодва роки за досягненння з охорони і управління культурними ландшафтами[10].
    • 2007 року засновану щорічну театральну премію імені Меліни Меркурі[11]. Поряд із премією Дімітріса Хорна премія імені Меліни Меркурі — найпрестижніші відзнаки грецького театрального мистецтва.
    • 23 березня 2010 року Жозе Мануел Баррозу повідомив про засновання премії імені Меліни Меркурі із грошовим фондом у 1,5 млн. євро. Вона вручатиметься щорічно місту, яке визнаватиметься культурною столицею Європи[12].

    Примітки
    1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118581031 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
    2. http://www.britannica.com/EBchecked/topic/375774/Melina-Mercouri
    3. The New York Times / D. Baquet — Manhattan, NYC: The New York Times Company, A. G. Sulzberger, 1851. — ISSN 0362-4331; 1553-8095; 1542-667X
    4. https://elpais.com/diario/1994/03/06/cultura/762908402_850215.html
    5. Біографія на сайті фонду Меліни Меркурі
    6. Ода Мелине Меркури. Евгений Евтушенко (1968). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 1 березня 2011.
    7. Μεγάλο αφιέρωμα για τα 16 χρόνια από το θάνατο της Μελίνας
    8. Εγκαινιάστηκε η Λεωφόρος «Μελίνα Μερκούρη» στο Βέλγιο. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 16 березня 2015.
    9. Λεωφόρος «Μελίνα Μερκούρη» στο Βέλγιο
    10. Melina Mercouri International Prize for the Safeguarding and Management of Cultural Landscapes — Офіційний сайт ЮНЕСКО
    11. Melina Mercouri Theater Award
    12. Melina Mercouri award — ana-mpa

    Посилання
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.