Парфенон

Реконструкція акрополя у золоту добу Афін Лео фон Кленце (над акрополем височіє статуя Афіни Промахос)

Парфенон побудовано на найвищому пункті Афінського акрополя, на місці давнього святилища, закладеного ще до навали персів, імовірно, в добу правління Пісістрата. Він слугував храмом ще давнішого палацу мікенського періоду і в історіографії отримав назву гекатомпедона. Руїни його відкрив і дослідив в 1930-х роках німецький архітектор та дослідник класики Вільгельм Дерпфельд[4].

Дерпфельд також встановив, що близько 490-488 до н. е. на місці гекатомпедону почали споруджувати новий храм, аби віддячити Афіні за перемогу над персами під Марафоном. Існування цього Прадавнього Парфенона відоме також завдяки свідченням Геродота. Якщо довжина гекатомпедону становила 32 м, то розміри Прадавнього Парфенона в плані були близькими до нинішнього храму. Тому посеред південного схилу звели підпірну стіну, а в основу пагорба уклали вапняні блоки, аби підняти будівельний майданчик над скелею приблизно на 7 м. Цей храм являв собою периптер і мав по 6 та 16 колон по ширині та довжині. Відомо, що його стилобат та сходи виконали з мармуру. Проте 480 до н. е., коли будівельникам вдалось звести колони тільки до висоти другого барабану, місто спустошило перське військо Ксеркса. Будівництво припинилось на майбутні 30 років.

Після закінчення вже на підготовленому майданчику вирішено спорудити новий, більш величний і розкішний храм. У будівництві задіяли найкращих з тодішніх художників і витратили величезні кошти. Будівельниками Парфенона називають давньогрецьких архітекторів Іктіна і Каллікрата. Дослідники класики вважають, що першому належав проект будівлі, а другий керував ходом будівельних робіт. Великий скульптор Фідій виконав оздоблення і разом з Периклом спостерігав за будівництвом.

Дату початку будівництва науковцям вдалось точно встановити завдяки фрагментам мармурових дощечок, на яких афінська влада представляла громадянам полісу офіційні постанови та фінансові звіти. Для афінян такі написи були засобом контролю за витратами та боротьби із казнокрадством. Парфенон споруджували з 446-447 до н. е. (у Стародавніх Афінах рік починався від дня літнього сонцестояння) впродовж десяти років. В перший рік кошти виділені на видобуток та доставку пентелійського мармуру в місто[5]. Витрати, передбачені на 444—443 роки до н. е. на деревину, пов'язані зі зведенням будівельних риштувань. Про те, що до 438—437 року до н. е. статуя Афіни Парфенос вже була завершена Фідієм, свідчить продаж золота, що залишилось після закінчення робіт[6]. Освячення храму відбулося на святі Панафіней в 438 до н. е., проте обробка (головним чином, скульптурні роботи) тривала до 432 до н. е.

Гіперболізована схема кривини Парфенона

Схема конструкції та скульптурного оздоблення античного Парфенону

Парфенон являє собою мармуровий доричний периптер шириною 30,89 м та довжиною 69,54 м із числом колон — відповідно по 8 та 17, висота колон становить 10,43 м. Відмінна риса Парфенона — те, що внутрішнє приміщення поділялось на дві частини. Головний вхід був облаштований на сході і вів у велику залу — наос, оточену з трьох сторін двоярусною колонадою, де встановили хрисоелефантинну статую Афіни Парфенос роботи Фідія.

Архітектори Парфенона Іктін і Каллікрат не тільки відмінно знали про існування проблем оптичних ефектів, але й використали систему прийомів, аби їх компенсувати. Так, ще в середині 19 століття англійський архітектор Чарльз Роберт Кокерелл, який побував в Афінах, щоб придбати скульптури із Храму Аполлона в Бассах в Пелопоннесі, помітив, що при швидкому огляді колон здається, ніби вони звужуються від основи до верхньої частини. Насправді, як показали вимірювання, колони товщі в середній частині. Цей прийом сучасній архітектурі відомий як ентазис. Дослідники також виявили, що колони не стоять перпендикулярно основі, а нахилені під незначним кутом до внутрішньої частини. Сучасні підрахунки довели: колони східного і західного фасадів Парфенона, якщо їх висоту продовжити, поєдналися б на висоті близько 5 000 метрів від рівня підлоги храму. Крім того, платформа, на якій стоять колони — стилобат — при спогляданні здається горизонтальною, але насправді вона дещо піднята всередині. Цей прийом також міг служити і суто практичним цілям. Наприклад, під час сильної зливи форма стилобату дозволяла воді швидко витікати з храму. Звичайному спостерігачу здається, що і колони мають однакову товщину, проте колони, розташовані в кутах будівлі, товщі за інші.

У певний момент історії Парфенона (до 2 століття нашої ери — часу подорожі Павсанія) перед статуєю Афіни створили неглибокий басейн. Зупиняючи свою увагу на цій деталі, Павсаній пояснює, що басейн слугував для збільшення вологості всередині храму, аби слонова кістка в умовах афінського клімату не висихала. Сучасні дослідники вважають, що басейн міг слугувати і для відбиття світла, яке попадало в храм зі сходу та через два вікна, розташованих високо на східній стіні. З цього ж кінця будівлі сходами, облаштованими у товстій стіні храму, піднімались на дах храму. Більше двох століть історики сперечаються, якою була конструкція даху Парфенона, від якої після вибуху 1687 року на лишилось жодного фрагменту. У 19 столітті ще не було відомо про існування двох вікон, тому науковці припускали, що над центральною частиною храму взагалі не існувало даху. Сучасні дослідники вважають: дах, який підтримувався дерев'яними кроквами, повністю накривав храм і був виготовлений із мармурової плитки.

Модель Парфенону

В античності між східною і західною залами дверей не було. Їх облаштували вже християни. В античну добу у західній залі існували власні двері, увійти до неї можна було тільки через них. Характерна риса західної прибудови — чотири колони в центрі, а також густа темрява, оскільки вікон не було. Вважається, що саме тут розміщувалась скарбниця Афінського морського союзу, перенесена в Афіни 454 до н. е. Збереглось кілька фрагментів опису скарбів Парфенону, викарбуваних на кам'яних табличках його скарбничими. Датуються вони кінцем 4 століття до н. е. Згідно з цими документами, в Парфеноні зберігались священні культові предмети, багаті і скромні підношення громадян. Так, за фрагментом перепису 434—433 років до н. е., тільки в передньому портику зберігалось 113 срібних чаш для жертвопринесень, три срібних ритони, три срібні кубки, срібна лампа; у східній залі поруч зі статуєю Афіни зберігались три золоті чаші, золота жіноча статуетка і одна срібна чаша; найбільше предметів зберігалось в західній залі: 6 перських кинджалів, позолочена ліра, срібна маска, 6 тронів, 10 кушеток із Мілета, 2 цвяхи із позолоченого срібла і понад 70 щитів. Деякі дари приносились богині Афіні і належали безпосередньо їй: зокрема, золота статуетка корови, принесена 370 до н. е. деякою Смікіфою, або золотий перстень «Доркаса, чужоземця, що мешкає в Піреї», або золотий ритон, принесений богині Афіні Роксаною, дружиною Александра Македонського[7]. На стінах Парфенона були облаштовані полиці, а на підлозі стояли скрині. Для захисту скарбів використовували перегородки та решітки, встановлені між внутрішнім рядом колон у східній і західній частині храму. Сліди від решіток помітні і нині.

Розташування метоп та скульптурного фризу Парфенона, східний фронтон

Парфенон відрізнявся винятковою співмірністю частин, синтезом доричного та іонічного ордерів, величчям і людяністю архітектурних та скульптурних образів. Внутрішній фриз та метопи на фронтоні прикрашали зображення міфологічних сцен: 14 метоп східного фронтону зображували битву героїв і гігантів, 14 метоп західного фронтону — битву греків та амазонок, 32 метопи південної сторони храму — битву греків з кентаврами та 32 метопи північної сторони — битву греків з троянцями. Внутрішній фриз (або зофор), який йшов навколо целли, оздоблений безперервною сценою урочистої процесії із колісницями, вершниками на конях, фігурами богів та людей. Дослідники і досі сперечаються щодо значення цієї процесії. Найпоширеніші версії припускають, що це може бути хода під час свята Панафіней із центральною сценою принесення нового пеплоса статуї Афіни, яка і слугувала вінцем Панафіней[8]; або ж це поховальна хода, а центральна композиція зображує приготування дитини до жертвоприношення. Скульптури східного фронтону об'єднані у цілісну композицію Народження Афіни, західного фронтону — Суперечки між Афіною та Посейдоном за покровительство над Аттикою.

Деталь реконструкції поліхромного фронтону Парфенона, виконаної Готфрідом Земпером

Подібно до інших давньогрецьких сакральних споруд, Парфенон був поліхромним. Існують кілька реконструкцій поліхромного вигляду Парфенона, одна з найвідоміших та найближчих до оригіналу виконана німецьким архітектором Готфрідом Земпером. 2009 року реставратор Британського музею Джованні Веррі оприлюднив результати дослідження поліхромії Парфенона, базуючись на вивченні залишків фарб мармурів Елгіна. Він вважає, що у пам'ятниках Парфенона використовувалися, перш за все, червона і синя фарби, через які просвічувався природний відтінок мармуру, а також позолота[9]. Основний принцип грецької античної поліхромії полягав в тому, що всі великі частини будівлі, всі широкі площини (щаблі, колони, стіни целли) залишали нерозфарбованими, тобто нижня частина храму залишалась білою. Одночасно всі ефекти поліхромії зосереджували на дрібних елементах будівлі, а також його верхній частині. Всі горизонтальні деталі підкреслювали червоним кольором — виїмки на капітелі, верхню смужку архітраву і нижню поверхню карнизу. Вертикальні елементи виділяли темно-синім або чорним кольором, зокрема тригліфи[10].

З античних часів до нас дійшов тільки один короткий опис Парфенона, який становить один абзац в «Описі Еллади» Павсанія, вихідця із Малої Азії, що подорожував Грецією у 2 столітті нашої ери, через 6 століть після спорудження храму. Павсаній мандрував грецькими містами тоді, коли Греція стала римською провінцією і не мала навіть власної армії. Втім Афіни все ще славились як місто філософів і поетів, а афінські пам'ятники залишались настільки ж привабливими для мандрівників, як і нині.

Реконструкція скульптурної композиції східного фронтону Парфенона: Народження Афіни

Прибувши в Афіни, Павсаній одразу ж відправився до Акрополя. У першій книзі своєї десятитомної праці він оповідає, як діставався до грецького узбережжя поблизу Афін, як плив на кораблі повз святилище на мисі Суніон. В Афінах перед мандрівником постала безліч пам'яток: статуї, створених найвідомішими грецькими скульпторами, гробниці знатних афінян у зовнішньому Керамікосі, урядові будівлі, святилища, фрески, мозаїки, що зображували великі перемоги афінян в добу розквіту, до римського завоювання. Однак з середини першого тому Павсаній оповідає тільки про Акрополь. В ті часи Афінський акрополь був не тільки головним святилищем в місті, але й пам'ятником громадянської слави. Саме тому на ньому було стільки статуй, усипальниць тощо. Про найзначніші пам'ятки Павсаній оповідає в усіх подробицях, навіть із легендами, які оточували описувані об'єкти. Проте коли наступає черга «храму, який називається Парфенон», розповідь Павсанія стає відносно невиразною[11]. Спочатку він описує сцени, зображені на двох фронтонах храму:

Коли Ви роздивляєтесь так званий передній фронтон, можна побачити, що його скульптури зображують народження Афіни. Сюжет заднього фронтону складає суперечку Афіни та Посейдона за панування в Аттиці[12].

Реконструкція скульптурної композиції західного фронтону Парфенона: «Суперечка між Афіною та Посейдоном»

Завершує оповідь Павсаній описом скульптурних портретів римського імператора Адріана та афінського стратега Іфікрата, що розміщувались всередині храму, а також розповіддю про розпис Парфенона із зображенням афінського полководця Фемістокла та про портрет деякого Геліодора, чию могилу Павсаній бачив під час подорожі в Елефсин.

Головна увага Павсанія прикута до назавжди втраченої статуї Афіни Парфенос, яка займала в Парфеноні центральне місце. Він описує, що скульптура виготовлена із золота та слонової кістки, одягнена в пеплос. На голові Афіни виблискує на сонячному промінні майстерно виконаний шолом, в центрі якого зображений сфінкс, а по боках — грифони. Груди богині закриває егіда із головою Медузи Горгони в центрі — одного з чудовиськ, переможених Афіною. П'єдестал також прикрашали скульптури, які змальовували сцени із міфа про Пандору — першу смертну жінку. Афіна тримає в руці спис, а поряд із богинею щит, обвитий змієм. Павсаній припускає, що цей змій — образ Ерихтонія, сина Афіни[13].

Те, що залишилось поза описом Павсанія викликає нині найбільший інтерес дослідників. Досі не існує одностайної думки, чому він не згадав про скульптурний фриз Парфенона, чому не назвав навіть архітекторів храму. Враховуючи значну висоту, на якій за зовнішньою колонадою розміщувались метопи фризу (це майже унеможливлювало їх споглядання), серед найпоширеніших припущень висувається те, що Павсаній, вірогідно, оцінив скульптури фризу набагато нижче, аніж статую Афіни Парфенос.

Грецька політика різко змінилась після вивищення Македонії за царя Філіппа ІІ. Остаточного удару могутності Афін завдав Александр Великий, коли 323 до н. е. надіслав у місто військовий гарнізон і покінчив із демократією. Відомо, що навіть Александр не зміг встояти перед спокусою слави за благовоління до Парфенона. Він наказав розмістити на східному фронтоні 14 щитів, а також приніс в дар Афіні обладунки 300 переможених перських воїнів. По смерті Александра Парфенон неодноразово ставав жертвою нерозсудливих тиранів. Так, наприкінці 4 століття до н. е. у Парфеноні оселився разом зі своїми коханками Деметрій I Поліоркет, відомий своєю жорстокістю. На початку 3 століття до н. е. афінський тиран Лахар зняв золотий одяг зі статуї Афіни Парфенос, аби сплатити борг своїм солдатам, а також щити Александра. На початку 2 століття до н. е. заможний представник пергамської династії Атталідів встановив у Парфеноні пам'ятник на честь одного зі своїх пращурів, який розташовувався майже впритул до стіни, праворуч від парадного входу в храм. Цей монумент мав форму величезного п'єдесталу, висота його трохи не сягала даху Парфенона. В 31 до н. е., коли слава Атталідів відійшла у минуле, монумент перейменували на честь римського імператора Августа.

Жодне з античних джерел не згадує про пожежу у Парфеноні, проте археологічні розкопки довели, що вона сталась в середині 3 століття до н. е., найбільш вірогідно, під час нашестя варварського племені герулів, які розграбували Афіни 267 до н. е. Внаслідок пожежі зруйнувався дах Парфенона, а також майже вся внутрішня арматура та перекриття. Мармур потріскався. У східній прибудові зруйнувалась колонада, обидві основні двері храму та другий фриз. Якщо в храмі зберігались присвячувальні написи, вони безповоротно втрачені. Реконструкція після пожежі не ставила своїм завданням повністю відновити вигляд храму. Теракотовий дах навели тільки над внутрішніми приміщеннями, а зовнішня колонада опинилась незахищеною. Колони двох рядів у східній залі замінили на подібні. Виходячи з архітектурного стилю відновлених елементів, вдалось встановити, що блоки у більш ранній період належали різним спорудам Афінського акрополя. Зокрема 6 блоків західних дверей становили основу масивної скульптурної групи, що зображувала колісницю, запряжену кіньми (на цих блоках і нині помітні подряпини в місцях, де кріпились копита коней та колеса колісниці), а також групи бронзових статуй воїнів, які описав Павсаній. Три інші блоки західних дверей — мармурові таблички фінансової звітності, за якими встановлено основні етапи будівництва Парфенона.

Реконструкція Маноліса Корреса: Парфенон як християнський собор у XII столітті. Східний фронтон. У внутрішньої колонади демонтовані центральні метопи

Парфенон залишався храмом богині Афіни впродовж тисячі років. Точно невідомо, коли саме він став християнською церквою. В 4 столітті Афіни занепали та перетворились на провінційне місто Римської імперії. У 5 столітті храм пограбовано одним з імператорів, а всі його скарби перевезли до Константинополя. Існують відомості, що за патріарха Павла III Константинопольського Парфенон було перебудовано на храм Св. Софії.

На початку 13 століття понівечено та зруйновано статую Афіни Промахос в період Четвертого хрестового походу. Статуя Афіни Парфенос, вірогідно, зникла ще у 3 столітті до н. е. під час пожежі або й раніше. Римські і візантійські імператори неодноразово видавали укази про заборону язичницького культу, однак язичницька традиція в Елладі була надто сильною. На сучасному етапі прийнято вважати, що Парфенон став християнським храмом приблизно в 6 столітті нашої ери.

За часів Візантії він слугував православним кафедральним Собором Пресвятої Богородиці і четвертим за значимістю паломницьким центром Східної Римської імперії після Константинополя, Ефеса та Салонік. В 1018 році імператор Василій II Болгаробійця прибув до Афін після блискучої перемоги над болгарами з єдиною метою — вклонитися Парфенону[14].

На початку 13 століття в добу Латинської імперії до влади в Афінах прийшов бургундський воєначальник Отон де ла Рош, а в соборі розпоряджався французький архієпископ. Нетривалий час Парфенон використовувався як католицька церква під назвою Notre Dame d'Athenes — Собор Афінської Богоматері. У наступні два з половиною століття в результаті нападів найманців, військових переворотів і дипломатичних інтриг контроль над Афінами перейшов від французів до каталонців. Афіни та прилеглі території — Герцогство Афінське — включили до Арагонського королівства в 1311 році. Афіни залишалися під управлінням Каталонської компанії до 1386 року. Офіційною мовою Афін у цей час слугувала каталанська, а офіційною релігією — католицизм. 1387 року влада перейшла до родини флорентійських банкірів Аччаюолі, тоді грецька мова знову стала офіційною, грецька православна церква отримала заступництво з боку нових правителів. Одночасно на Афіни претендували венеціанці та османи, тому за можливість правління та протекторат Аччаюолі платили турецькому султану данину. Хоча в цей час Пропілеї перетворили на добре укріплений, пишний ренесансний палац, часта зміна правителів майже не позначилась на зовнішньому вигляді Парфенона. Змінювалась тільки назва: каталонська Санта-Марія-де-Сетінас на італійську Санта-Марія-ді-Атене.

Схема конструкції Парфенону християнської доби його історії

В цілому античні храми легко перетворювались на християнські. Оздоблення їх було стриманим, тому християни могли пристосовувати його для потреб власного культу. Завдяки тому, що християнські церкви розташовувались в античних храмах, зберігалась первісна конструкція останніх. Якщо ж язичницький храм залишався покинутим, його розбирали на будівельні матеріали. Втім перехід від язичницького храму до церкви позначився на архітектурі Парфенона. В античну добу вхід до Парфенона розташовувався у східній частині під фронтоном, скульптури якого зображували Народження Афіни. Однак саме у східній частині християнського храму має розташовуватись вівтар. Тому на місці колишнього входу побудували апсиду, для зведення якої використали фрагменти античних пам'ятників Акрополя неподалік від Парфенона. З цього часу для головного західного входу облаштували невеликі двері, праворуч від великих західних дверей античного Парфенону, які християни принципово вирішили не використовувати.

В результаті перепланування прибрано внутрішні колони та деякі стіни целли, через що демонтували центральну плиту фризу. Зовнішня колонада перетворилась на зовнішню стіну християнського храму: прорізи заповнили рівно на половину від їх висоти. У східній частині храму, де раніше стояла Афіна Парфенос роботи Фідія, побудували наву нового собору з кафедрою, перегородкою та троном митрополита. Цей митрополичий трон зберігся донині. Він створений із мармуру і прикрашений скульптурою, що зображує крилату фігуру — імовірно, янгола. Три нові двері дозволяли пройти у колишню задню, західну частину храму, яка тепер виконувала роль нартекса із баптистерієм та купіллю. Аби зробити храм світлішим, з кожної сторони високо від підлоги додали кілька вікон. Деякі з них прорубували просто у скульптурному фризі.

Хоча у внутрішньому оздобленні храму знадобились менші зміни, більшість скульптур античного Парфенону втрачені: ті з них, що можна було пристосувати до християнських богослужінь залишали, але більшість знищена. Священну східну частину християнського храму не могла прикрашати сцена народження богині Афіни. Ці барельєфи зняли з фронтону. Ще складнішою проблемою поставали плити метоп. Зняти метопи, розташовані з трьох боків Парфенону, не пошкодивши при цьому самої споруди, було неможливо. Тому зображені на метопах сцени затирали до тих пір, поки вони ставали невпізнаваними. На думку дослідників, скульптурний фриз із зображенням процесії залишився майже неушкодженим тільки тому, що був малодоступним для споглядання з головної вулиці Акрополя, та й сама процесія не мала чітко вираженого язичницького характеру. Тільки одна метопа північного фасаду (за № 1) виявилась недоторканою: композиція її нагадувала християнам сцену Благовіщення[15]. Насправді ж вона зображувала фігуру богині Афіни та богині Гери, в яких тепер впізнавали Діву Марію та архангела Гавриїла. Імовірно, з подібної причини повністю зберігся західний фронтон, який змальовував суперечку між Афіною та Посейдоном за панування в Аттиці.

Не зважаючи на те, що середньовічні Афіни були провінційним, бідним містом, афіняни всіляко підтримували пишність оздоблення храму. 1018 року візантійський імператор Василій II Болгаробійця спеціально відвідав Афіни, аби помилуватись Собором Пресвятої Афінської Богоматері. Він передав у дарунок собору коштовності, захоплені під час воєн, серед яких золотий голуб. Його описав візантійський священик і науковець Михайло Хоніат, який у 1175 році залишив свою паству в Константинополі і повернувся до Афін, де прийняв сан митрополита Афінського. Хоніат писав про дивовижну лампаду в соборі, яка горіла день і ніч, а над вівтарем розміщувався символ Святого Духа — золотий голуб із золотою короною, він постійно обертався навколо хреста[16].

Вірогідно, за попередника Хоніата будівля собору Пресвятої Афінської Богоматері зазнала значніших змін. Апсида у східній частині зруйнована і відбудована наново. Нова апсида впритул примикала до античних колон, тому центральну плиту фризу демонтували. Цю плиту із зображенням «сцени з пеплосом», пізніше використану для побудови украплень на Акрополі, знайшли агенти лорда Елгіна, нині вона експонується в Британському музеї. За самого Михайла Хоніата внутрішнє оздоблення храму відновлювали, в тому числі розпис Судний день на стіні портика, де розташовувався вхід, розписи із зображенням Страстей Христових у нартексі, низку розписів, які змальовували святих та попередніх афінських митрополитів. Усі розписи Парфенона християнської доби в 1880-х роках вкрили товстим шаром білил, проте на початку 19 століття маркіз Бьютський замовив з них акварелі. Саме за цими акварелями дослідники встановили сюжетні мотиви розписів та приблизний час створення — кінець 12 століття. Приблизно в той же час стелю апсиди прикрасили мозаїкою, яка за кілька десятиліть обвалилась. Скляні фрагменти її також експонуються у Британському музеї[17].

24 і 25 лютого 1395 року в Афінах побував італійський мандрівник Ніколо де Мартоні, який залишив у своїй «Книзі паломника» (нині у Національній бібліотеці Франції, Париж) перший після Павсанія систематичний опис Парфенона. Мартоні представляє Парфенон пам'ят ою виключно християнської історії, проте головним багатством вважає не численні реліквії та шановану ікону Богородиці, написану євангелістом Лукою та прикрашену перлинами й коштовними каменями, а копію Євангелія, написану грецькою мовою на тонкому золоченому пергаменті святою рівноапостольною Оленою, матір'ю Костянтина Великого, першого візантійського імператора, що офіційно прийняв християнство. Також Мартоні оповідає про хрест, видряпаний на одній з колон Парфенона святим Діонісієм Ареопагітом[18].

Малюнок Кіріако Анконського, який відвідав Парфенон у 1436 та 1444 роках. В примітках коротко описує собор та називає його «божественним творінням Фідія»

Подорож Мартоні збіглася із початком правління родини Аччаюолі, представники якої виявили себе щедрими доброчинцями. Неріо I Аччаюолі наказав інкрустувати двері собору сріблом, крім того він заповів собору усе місто, віддаючи Афіни у володіння Парфенона. Найзначніше доповнення до собору доби латинократії — вежа біля правої частини портика, побудована після захоплення міста хрестоносцями. Для її будівництва використали блоки, зняті з задньої частини усипальниці римського вельможі на пагорбі Філопаппу. Вежа мала слугувати дзвіницею собору, крім того її оснастили гвинтовими сходами, які піднімались до самого даху. Оскільки вежа загородила маленькі двері до нартекса, знову почали користуватись центральним західним входом Парфенона античної доби.

Під час правління в Афінах Аччаюолі створений перший, найбільш ранній з тих, що збереглись донині, малюнок Парфенона. Його виконав Чіріако ді Піцциколі, італійський купець, папський легат, мандрівник та поціновувач класики, відомішим як Кіріако Анконський. Він відвідав Афіни в 1436 та 1444 роках і зупинився в розкішному палаці, на який були перетворені Пропілеї, аби засвідчити свою повагу до Аччаюолі. Кіріако залишив детальні замітки та цілу низку малюнків, проте вони знищені пожежею 1514 року в бібліотеці міста Пезаро. Одне із зображень Парфенона вціліло. Воно змальовує храм із 8 доричними колонами, точно вказане розташування метоп — epistilia, вірно зображений фриз із відсутньою центральною метопою — listae parietum. Проте будівля сильно витягнута, а скульптури на фронтоні зображують сцену не схожу на суперечку Афіни та Посейдона. Це дама 15 століття із парою коней, що встали на диби, в оточенні ренесансних янголів. Сам опис Парфенона доволі точний: кількість колон — 58, а на метопах, що збереглись найкраще, вірно припускає Кіріако, зображена сцена боротьби кентаврів із лапітами. Кіріако Анконському належить і найперший опис скульптурного фризу Парфенона, на якому, як він вважав, зображені афінські перемоги доби Перикла[19].

Парфенон після прибуття в Афіни Франческо Морозіні, Малюнок 1672—1676 років. Невідомий венеціанський автор подає Парфенон мечеттю із мінаретом, проте з невірною кількістю колон — 4 на 5.

В 1458 року Афіни завойовані Османською імперією під проводом султана Мехмета ІІ — безжалісного завойовника та водночас ерудита, поціновувача мистецтв. До кінця свого правління Мехмет ІІ Фатіх заволодів всією Грецією і Балканами, планував підкорення Родоса, Південної Італії. З іншого боку, він збирав бібліотеки, замовляв картини та скульптури у провідних італійських майстрів. Як свідчить переказ, коли Мехмет ІІ вступив в Афіни, його приголомшила велич та витонченість Акрополя. Менш з тим, на пагорбі розмістився турецький гарнізон, а у флорентійському палаццо, на який перетворили Пропілеї, оселився дісдар — військовий комендант. У невеличкому храмі Ерехтейоні облаштували султанський гарем. Парфенон майже одразу перетворили на мечеть. На мінарет перетворили дзвіницю, замінили християнське оздоблення храму та забілили найхарактерніші християнські символи розпису.

На початку турецького правління Афіни і Акрополь зникли із маршрутів західно-європейських мандрівників: серйозною перешкодою стали періодично поновлювані у 16 та 17 століттях військові дії між венеційцями та османами. Якщо ж хтось і наважувався подорожувати Східним Середземномор'ям, то відвідати пам'ятки Афін було практично неможливо, турецький гарнізон припиняв вхід сторонніх на Акрополь. 1632 року французький мандрівник писав, що Парфенон перетворений на мечеть і стверджував, що храм має овальну форму, вірогідно, через те, що оглядав його зі значної відстані. В 1675 року лондонці Жакоб Спон та його друг Джордж Велер, аби подивитись Акрополь, підкупили охоронця-турка, запропонувавши йому кавові зерна. Велер писав:[20]

Старий вояка, що охороняв замок, товариш і повірена особа дісдара, все-таки пропустив нас за три міри кави, дві з яких він віддав дісдару, а одну залишив собі.

Найдетальніший опис Парфенона османського періоду належить Евлії Челебі, турецькому дипломату та мандрівнику. Він відвідав Афіни кілька разів впродовж 1630—1640-х років[21] Евлія Челебі відзначав, що перетворення християнського Парфенону на мечеть не надто відобразилось на його внутрішньому вигляді. Основною особливістю храму залишався балдахін над вівтарем. Також він описував, що чотири колони із червоного мармуру, які підтримували балдахін, відполіровані до блиску. Підлога Парфенона викладена відполірованими мармуровими плитами до 3 м кожна. Кожний з блоків, які прикрашали стіни, майстерно поєднаний з іншим таким чином, що межа між ними непомітна оку. Челебі відзначив, що панелі на східній стіні храму настільки тонкі, що здатні пропускати сонячне світло. Цю особливість згадували також Ж. Спон та Дж. Велер, припустивши, що насправді цей камінь — фенгіт, прозорий мармур, який за свідченням Плінія, був улюбленим каменем імператора Нерона. Евлія згадує, що срібна інкрустація головних дверей християнського храму знята, а античні скульптури та розписи вкриті білилами, втім шар білил нетовстий і можна розгледіти сюжет розпису. Далі Евлія Челебі наводить список персонажів, перераховуючи персонажів язичницької, християнської і мусульманської релігій: демони, сатана, дикі звірі, дияволи, чарівниці, янголи, дракони, антихристи, циклопи, страховиська, крокодили, слони, носороги, а також Херувім,архангели Гавриїл, Серафім, Азраїл, Михаїл, дев'яте небо, на якому перебуває престол Господа, чаші ваг, які зважують гріхи та чесноти тощо.

Евлія не наводить опис мозаїк, виконаних із золотих шматочків та шматочків різнокольорового скла, які пізніше знайдуть в ході розкопок на Афінському акрополі. Проте мозаїки побіжно згадують Ж. Спон та Дж. Велер, більш детально описуючи зображення Діви Марії в апсиді за вівтарем, яке збереглось від попередньої християнської епохи. Вони розповідають і про переказ, за яким у турка, що вистрілив у фреску Марії, відсохла рука, тому османи вирішили більше не шкодити храму.

Хоча турки і не мали бажання захищати Парфенон від руйнування, не мали вони на меті й повне спотворення чи руйнування храму. Оскільки неможливо точно встановити час затирання метоп Парфенону, турки могли продовжувати цей процес. Однак в цілому вони здійснили менше руйнувань будівлі, аніж християни за тисячу років до османського правління, які перетворили величний античний храм на християнський собор. Увесь час, поки Парфенон слугував мечеттю, мусульманське богослужіння відбувалось в оточенні християнських розписів та зображень християнських святих. В подальшому Парфенон не перебудовувався і теперішній його вигляд зберігся незмінним з 17 століття.

Починаючи з 1660 року настав період миру між венеціанцями та османами, Афіни знову почали відвідувати мандрівники. Розповсюдженими стали не тільки подорожні записки, але й дослідження грецької античної спадщини. Втім поряд із оригінальними творами траплялись підробки. Так, Андре-Жорж Гійе де ла Гієтьєр ніколи не бував у Греції, проте 1669 року написав книгу, базуючись на документах та оповідях інших авторів[22]. 1674 року Афіни відвідав Шарль Олів'є, маркіз де Нуантель, французький посол в Османській імперії, який мав при собі серед пошту художника — Жака Каррея, який створив серію малюнків вцілілих скульптур Парфенона. Хоча вони ідеалізовані та створені під впливом естетики доби Відродження, все ж відповідають сучасному уявленню археологічної точності[23].

Зруйнований Парфенон із залишками собору-мечеті. Джеймс Скін, 1838

Парфенон. Ілюстрація до енциклопедії "Подорожі та мандрівки, або Сцени в багатьох країнах..." під редакцією Лео де Коланжа, 1887

Мир між туркам та венеційцями виявився нетривалим. У вересні 1687 року Парфенон зазнав найстрашнішого удару: венеційці під проводом дожа Франческо Морозіні захопили укріплений турками Акрополь. 28 вересня шведський генерал Кенігсмарк, який стояв на чолі Венеційської армії, віддав наказ обстрілювали Акрополь із гармат на пагорбі Філопапу. Коли гармати поцілили у Парфенон, що слугував османам пороховим складом, той вибухнув і частина храму вмить перетворилась на руїни. У попередні десятиліття турецькі порохові склади неодноразово вибухали. 1645 року у склад, облаштований в Пропілеях акрополя, влучила блискавка, при цьому загинув дісдар та його родина. 1687 року, коли на Афіни напали венеційці спільно із союзницькою армією Священної Ліги, турки вирішили розташувати свої боєприпаси, а також сховати дітей та жінок просто у Парфеноні. Вони могли розраховувати на товщину стін та перекриттів або сподіватись на те, що противник-християнин не обстрілюватиме будівлю, яка кілька століть слугувала християнським храмом.

Судячи зі слідів обстрілу тільки на західному фронтоні, у Парфенон влучило близько 700 гарматних ядер. Загинуло не менше 300 осіб, їх останки знайшли в ході розкопок в 19 столітті. Центральна частина храму була зруйнована, зокрема 28 колон, фрагмент скульптурного фризу, внутрішні приміщення, які колись слугували християнською церквою та мечеттю; дах у північній частині завалився. Західний фронтон виявився майже неушкодженим, і Франческо Морозіні забажав вивезти у Венецію його центральні скульптури. Проте риштування, якими користувались венеціанці, під час робіт розвалились, а скульптури зруйнувались, впавши не землю. Кілька уламкових фрагментів все-таки вивезли в Італію, решта залишилась на Акрополі. З того часу історія Парфенона стає історією руїн. Свідком зруйнування Парфенона стала Анна Очер'єльм, фрейліна графині Кенігсмарк. Вона описала храм та момент вибуху. Невдовзі після остаточної капітуляції турків, прогулюючись Акрополем, серед руїн мечеті вона знайшла арабський манускрипт, переданий братом Анни Очер'єльм в бібліотеку шведського міста Уппсала[24]. Відтак після своєї двохтисячолітньої історії Парфенон більше не міг використовуватись як храм, оскільки був зруйнований набагато сильніше, аніж можна уявити, побачивши його сьогодні — результат багаторічної реконструкції. Джон Пентланд Магаффі, який відвідав Парфенон за кілька десятиліть до початку відновлювальних робіт, відзначив:

Якщо дивитись знизу, із міста, то передній та задній фасади храму здаються залишками двох різних будівель.

З політичної точки зору, зруйнування Парфенона мало мінімальні наслідки. За кілька місяців після перемоги венеціанці відмовились від влади над Афінами: їм бракувало сил для подальшого захисту міста, а епідемія чуми зробила Афіни цілком непривабливими для загарбників. Турки знову облаштували гарнізон на Акрополі, щоправда менших масштабів, серед руїн Парфенону звели й нову невеличку мечеть. Її можна побачити на першій з відомих фотографій храму, створеній 1839 року.