Мержинський Сергій Костянтинович

Походив зі стародавнього роду білоруської шляхти.

Навчався в Київському університеті Св. Володимира, один з організаторів студентської марксистської організації, член київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу».

Жив та працював у Мінську, служив у державному контролі Ливабо-Роменської залізниці.

1897 року познайомився з Лесею Українкою в Ялті під час лікування туберкульозу легень. Леся закохалася в Сергія, називала його «Друг моїх ідей», проте кажучи завжди «дружба», а не «кохання» про ці стосунки.

Верхній ряд — Ізидора Косач, Олександ Драгоманов, Ольга Косач; нижній ряд — Олена Пчілка, Леся Українка, Сергій Мержинський. Зелений Гай, фото 8 (20) липня 1898 р.

Згодом Сергій гостював у родини Косачів у Гадячі та Зеленому Гаю влітку 1898 і 1900 рр.

Восени 1900 р. стан здоров'я Мержинського різко погіршився.

7 (20) січня 1901 р. провідати коханого приїхала Леся, яка залишилася доглядати його до самої смерти. Вона розмовляла, читала йому, вела ділове листування, клала на голову примочки. На зміну їй приходив батько Сергія.

18 (31) січня за одну ніч з-під пера Лесі Українки вийшла поема «Одержима», яку написала біля ліжка передсмертного Сергія.

Помер Сергій Мержинський 3 (16) березня 1901 року в Мінську у своєму помешканні від сухот на руках у Лесі Українки.

Пізніше 7 липня 1901 року в Кімполунзі на Буковині переживаючи біль утрати Леся напише вірша "Уста говорять: «він навіки згинув!» (уривок):

''Уста говорять: «він навіки згинув!» А серце каже: «ні, він не покинув!» Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча? Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча, Тут в глибині і б’ється враз зі мною: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»''

• Скрипка Т. Лариса Петрівна Косач-Квітка (Леся Українка). Біографічні матеріали. Спогади. Іконографія. — К.: Темпора, 2015. — 536 с. — ISBN 978-617-569-208-0