Косач-Борисова Ізидора Петрівна

Народилася 9 (21) березня 1888(18880321), селі Колодяжне на Волині в родині Петра Антоновича та Ольги Петрівни Косачів, була шостою наймолодшою дитиною в родині.

Ізидора Косач-Борисова в народному вбранні

Ґрунтовну початкову освіту Ізидора здобула вдома, зокрема, старша сестра Леся Українка навчала малу Дору французької мови та гри на фортеп'яні, це дозволило дівчині легко перейти до четвертого класу 5-ї гімназії в Києві.

Після закінчення гімназії (1905 р.) навчалася на Жіночих сільськогосподарських курсах ім. Стебута у Петербурзі. Восени 1906 р. перевелася на агрономічний відділ сільськогосподарського факультету Київського політехнічного інституту, який почав приймати жінок (була однією з шістнадцяти перших студенток), і закінчила його у січні 1911 р., здобувши фах агронома.

22 квітня 1912 року Ізидора обвінчалась із Юрієм Борисовим у Благовіщенській церкві в Києві. Свідками від нареченого були Світозар Драгоманов і Григорій Борисов. Від нареченої — Петро Тесленко-Приходько та Михайло Кривинюк.

З 1911 р. працювала на дослідній станції виноградарства і виноробства Кишиневі, а з 1913 р. переїхала до чоловіка в Кам'янець-Подільський.

23 липня 1914 р. у Києві в подружжя народилась дочка Ольга.

У 1914—1918 рр. жила в Києві, Гадячі, Катеринославі.

1918 року, після звільнення чоловіка Юрія з австрійського полону, повернулась у Кам'янець-Подільський, де викладала хімію в гімназії та агротехнікумі.

До 1925 р. з родиною, матір'ю та родиною сестри Ольги Косач-Кривинюк мешкає у Могилеві-Подільському.

З 1925 р. мешкала в Києві, працювала агрономом на Київщині, викладала в Агроінженерному інституті (Біла Церква), у Сільськогосподарському інституті (Київ) на кафедрі фізіології рослин була асистенткою акад. Є. П. Вотчала. Наприкінці 1920-х років співпрацювала з Державним видавництвом України (ДВУ), перекладаючи з французької Е. Золя.

1929 р. уповноважений Державного політичного управління УСРР Гніздовський здійснив трус у київському помешканні сестер Ольги та Ізидори Косач, які мешкали разом з матір'ю по вулиці Овруцькій, 16 (нині 6); було конфісковано листування Косачів і ледве не заарештовано немічну 80-літню Олену Пчілку у справі приналежності її до «контрреволюційної» організації «СВУ».

1930 — вислано до Вологодської області її чоловіка — Ю. Г. Борисова, який повернувся до Києва у жовтні 1933 року.

У роки сталінського терору Ізидору Косач-Борисову було репресовано: у вересні 1937 — заарештовано й ув'язнено в Лук'янівській тюрмі за участь у контрреволюційному націоналістичному угрупуванні та контрреволюційній діяльності, а також за зв'язки з родичами за кордоном. Ізидора навідріз відмовлялася визнавати себе винною, проте не спростовувала наявність родичів за кордоном (з 1913 р. старша сестра Оксана мешкала в Празі). 20 листопада 1937 року трійка винесла рішення, у якому І. Косач звинувачувалась у тому, що вела серед студентів Київського сільгоспінституту «контрреволюційну націоналістичну діяльність, поширюючи провокаційні чутки». Вирок було винесено на підставі свідчень двох її студентів і без пояснень Ізидору Петрівну засуджено на 8 років виправно-трудових таборів (ВТТ).

4 лютого 1938 р. вислано відбувати покарання на лісоповалі до Онезьких таборів «Онеглаг». 1 березня 1938 р. вдруге було заарештовано органами НКВС УРСР і засуджено на 5 років виправно-трудових таборів (ВТТ) Ізидориного чоловіка. Термін Юрій відбував у м. Пінеги Архангельської обл., де згодом і загинув у сибірських таборах, найвірогідніше 1941 року.

У листопаді 1939 р. після багаторазових клопотань самої Ізидори, сестри Ольги й дочки Ольги (Олесі) Сергіїв та перегляду справи напередодні святкування 70-річчя від дня народження Лесі Українки Ізидору Косач-Борисову звільнили. Повернувшись до Києва на початку 1940 р. її разом з Ольгою Косач-Кривинюк влада залучила до проведення заходів, присвячених 70-річчю від дня народження їхньої видатної сестри. До 1941 року Косач-Борисова працювала у Другому Медичному інституті на кафедрі гістології.

У роки Другої світової війни перебувала в окупованому німцями Києві, працювала в органах місцевого самоврядування та тресті «Цукорцентраль», що розташовувався по вул. Михайлівській, 17-а. Була обрана до складу заснованої О. Ольжичем та іншими націоналістами Української національної ради (котра мала стати ядром майбутньої самостійної України), попри це, сама Ізидора не належала до жодної з українських національних партій або фракцій[1]. Мала зв'язки з підпіллям ОУН(м), і потрапила через це до гестапівської в'язниці (вул. Короленка) разом з іншими оунівцями. За деякий час поталанило звільнитися з ув'язнення.

Восени 1943 року разом із дочкою Ольгою (Олесею) та онуками Михайлом та Ольгою, не бачачи перспектив життя в тоталітарній системі, покинула Україну; старша сестра Ольга добиралася до сестри Оксани в Прагу іншим шляхом. «Хто мав 24 роки „райського життя“, — писала Ізидора Петрівна, вириваючись з більшовицької неволі, — хочеться лише, щоб всі близькі, дорогі люде вижили, щоб жити разом і щоб ніхто не займав»[2].

Біженці затрималися у Львові до весни 1944 р. Далі Ізидора з родиною та з іншими втікачами виїхала на Захід через Краків потягом, який організував Український центральний комітет у Берліні. У Німеччині перебувала в таборі для переміщених осіб у Новому Ульмі.

У грудні 1949 року прибула з родиною до США, оселилася у містечку Нью-Маркет (штат Нью-Джерсі). Працювала помивачкою посуду, вишивала для крамнички Союзу Українок Америки у Філадельфії. Написала спогади про Олену Пчілку, Лесю Українку, М. Лисенка, Колодяжне та Зелений Гай. Опублікувала в журналі «Наше життя», що був органом СУА, спогади про своє перебування на каторзі.

Співпрацювала з жіночими громадськими організаціями, була обрана почесною головою Комітету при УВАН у США для видання праці Ольги Косач-Кривинюк «Леся Українка. Хронологія життя і творчости».

Брала участь у діяльності української громади, багато розповідала про своїх батьків, братів і сестер, про родини Лисенків, Старицьких, Ольгу Кобилянську, Івана Франка, консультувала співробітників Музею Лесі Українки у м. Києві.

Померла 12 квітня 1980 року в містечку Піскатавей, штат Нью-Джерсі. Похована на українському цвинтарі св. Андрія в Савт-Бавнд-Бруку.

16 січня 1989 року Наказом Президії Верховної Ради СРСР Ізидора Петрівна Косач-Борисова була посмертно реабілітована. Її дочка Ольга Сергіїв у 1989—1991 рр. передала родинний архів в Україну.