Косач-Кривинюк Ольга Петрівна

Народилась у Новоград-Волинському і була третьою дитиною в родині Косачів. Хрещеною стала близька подруга матері Олени Пчілки з Полтавщини Ганна Судовщикова. Свідоме дитинство й юність Олі проходять на Волині в Луцьку та в селі Колодяжне, яке полюбилося всім її братам і сестрам. У п'ятирічному віці навчається грамоти, щоб написати листа бабусі, причому Олена Пчілка, сповіщаючи свою матір Єлизавету про це, зазначає, що дочка «учится с большим рвением». І цей запал до праці, до осягнення поставленої мети буде її чільною рисою характеру. Мати навчає Ольгу французької та німецької мови, брат Михайло — хімії, математики, фізики, а інших предметів — приїжджі студенти. Але найбільшу та надважливу увагу своїй учениці-сестрі приділяє Леся Українка. Описуючи в листі до дядька Михайла колодяженські «труди і дні» Леся напише:

Тим часом Олеся гребеться у садку, мов курка, все садить, та пересаджує, та насаджує, на се йде той час, що зостається від науки. Взагалі у нас усі діти в землі риються з охотою, тільки я до землі не схиляюсь, а все десь пробуваю в небесних сферах. Отбилась я від землі певне на віки![1]

6 квітня 1890 року Леся Українка, пам'ятаючи попередні спорадичні розлуки з сестрою та в передчутті майбутньої, присвятить тринадцятирічній сестрі Ользі вірша «Веснянка» (уривок):

На літо зелене Поїду я геть в чужий край, Згадай же про мене, Як підеш по квіти у гай. Спогадуй, Олесю, Сестру свою Лесю! Весняного ранку Даю тобі сюю веснянку!

«Лілея золоторожевая», «мій Лільчик золотий і рожевий, і іскристий», «mia rosa odorata» («моя трояндо запашна»), «моя Лілея лілейная» — такими епітетами й метафорами голубила Леся Українка свою сестру. Восени 1893 року Леся й Ольга оселюються вдвох у Києві на вул. Стрілецькій. Мешкають у двох затишних кімнатках, де є фортепіано, грати на якому сестру також навчила Леся ще в Колодяжному. Тут Оля вчиться дуже ретельно та завзято.

Ольга Косач та Леся Українка. Берлін. Весна 1899 р.

Отримавши домашню освіту, Оля вступила до останнього, сьомого класу Київської приватної жіночої гімназії О. Дучинської[2], яку 1897 року закінчила із золотою медаллю. Ще рік навчалася у додатковому (восьмому) класі, поглиблюючи знання з математики під керівництвом викладача К. Щербини, а по закінченні гімназії, блискуче склавши вступні іспити, стала слухачкою Вищих жіночих медичних курсів у Санкт-Петербурзі, де, крім навчання, клопоталася редакторськими справами Лесі Українки, перекладала на російську мову західноукраїнських новелістів, з якими друкувалася у журналі «Жизнь».^{[джерело?]} У Петербурзі Ольга живе повнокровним життям культурної людини та громадської діячки, вступила до численної української студентської громади Петербурга, серед членів якої була також студентка Жіночих курсів Віра Попова, з якою Ольга заприятелювала й підтримувала тісний зв'язок у Києві. Під час державних екзаменів на вищих медичних курсах її заарештовують (1904). Перед Лесею вона замовчує, що сидить у в'язниці, аби та не хвилювалась. Батько приїздить визволяти дочку, бачиться з нею двічі. Після двох місяців Ольгу випускають з в'язниці, але встановлюють за нею «гласний нагляд».

По закінченні медичних курсів 1904 року одружилася з Михайлом Кривинюком і молоде подружжя Кривинюків замешкало у Празі (1905). Після народження 5 (18) грудня 1905 року хлопчика Михайла Ольга 1906 р. переїхала з ним до Києва, а чоловік залишився в Празі. На Волині працювати лікарем вона не могла, бо разом з Михайлом Кривинюком належали до «політично неблагонадійних». Від 1910 року працювала земським патронажним лікарем для дітей-сиріт у Лоцманській Кам'янці біля Катеринослава. Завантажена лікарською практикою, Ольга водночас вивчає все нові й нові мови, перекладає з англійської, польської, російської, французької, чеської та скандинавських мов[3], постачає журнал своїми перекладами зі світової класики, дає уроки наймолодшим родичам. Відкрила ткацьку майстерню й організувала гурток вишивання. Зібрала та відтворила узори, частина яких стала основою видання «Українські народні узори з Київщини, Полтавщини і Катеринославщини. Випуск І. Вирізування й настилування» (К., 1928). Не жаліла ні сил, ні здоров'я і допрацьовується до анемії.

Ольга Косач-Кривинюк

У добу УНР мала творчу роботу, зокрема перекладала художні твори. 1918 року видала книжку під назвою «Стародавня історія східних народів». 17 червня 1920 року народився другий син — Василь. 1921 року родина Кривинюків утекла від більшовиків до Могилева-Подільського, де не було такого голоду, як на Катеринославщині, і де мешкала з родиною сестра Ізидора Косач-Борисова й Олена Пчілка. Тут розпочала свою нову професію — учительську, працювала вчителькою української мови та літератури у трудовій школі.

Після більшовицької окупації легалізувалася, 1924 року повернулася до Києва, де влаштувалася вчителькою української мови, а 1929 р. — на посаду бібліографа Київської наукової медичної бібліотеки. Цього ж року в квартирі, де мешкала разом із молодшою сестрою Ізидорою та матір'ю по вул. Овруцька, 16 (нині 6) було вчинено трус уповноваженим Державного політичного управління УСРР, вилучено родинне листування, а згодом — заарештовано (15 вересня 1929 р.) й її чоловіка Михайла Кривинюка за начебто причетність до СВУ, якого фактично викрали органи НКВС СРСР та помістили до Лук'янівської в'язниці. Ціною великих фізичних і моральних зусиль (вистоювання черг коло Лук'янівської в'язниці у Києві, а потім поїздки на Холодну Гору до Харкова, куди етапували Михайла та згодом засудили 19 квітня 1930 р. на три роки умовно) всіляко підтримувала свого чоловіка, колишнього учасника соціал-демократичних гуртків в Україні. Наприкінці 1937 р. заарештували та відправили до трудових таборів і сестру Ізидору, тому сама Ольга Петрівна також перебувала в очікуванні арешту.

З початком Другої світової війни Ольга залишається відрізаною від родини фронтовою лінією. 15 червня 1941 року чоловік Михайло виїжджає через Москву разом із сином Михайлом до Свердловська, який там мешкав зі своєю родиною, війна застає їх у поїзді. Менший син Василь у перші дні війни перебував на військовій службі у прикордонному військовому окрузі Мозиря БРСР і потрапив у полон. Звідти йому вдалося втекти й повернутися до матері.

Восени 1943 року сестри Косач, Ольга з сином Василем та Ізидора з родиною, евакуювалися на Захід із німецькими військами через Львів до Праги, де на той час мешкала сестра Оксана, далі дорога пролягла до Німеччини. Везла з собою Ольга Петрівна скарби, яким немає ціни. То був архів родини, серед якого й шедеври неопублікованої інтимної лірики Лесі Українки, її жалобні вірші-трени, написані у зв'язку з хворобою та смертю Сергія Мержинського, а також літопис-хронологія життя і творчости Лесі Українки, над яким вона почала працювати ще у 1930-х роках. Усі ці скарби Ольга Петрівна зберігала для свого народу. Частину родинного архіву вона залишить у Львові М. Д. Деркач, котра після закінчення війни передасть його до АН УРСР.

Після численних поневірянь Ольга Петрівна Косач-Кривинюк померла від хвороби в таборі для переміщених осіб Ді-Пі 11 листопада 1945 року в німецькому Авґсбургу. Похована на міському цвинтарі. На могильному камені напис: «Зоре моя! Твоє світло повік буде ясне!»

• Міщук Р. С. Косач-Кривинюк Ольга Петрівна // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 3. — С. 12.
• Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Просалова В. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
• Ротач П. Розвіяні по чужині: Полтавці на еміграції. Короткий біобібліографічний довідник. — Полтава : Верстка, 1998. — С. 73-74. — ISBN 966-95300-6-7.
• Іскорко-Гнатенко В. Духовна постать Олесі Зірки // Дивослово. — 2002. — № 6. — С. 59-63.
• Лариса Петрівна Косач-Квітка (Леся Українка). Біографічні матеріали. Спогади. Іконографія. Редактор О. Біланюк. Автор проекту і вступної статті Т. Скрипка. — Нью-Йорк — Київ: Факт, 2004.
• Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчості. — Нью-Йорк : видавнича спілка «Гомін України», 1970. — 926 с.
• Денисюк І., Скрипка Т. Дворянське гніздо Косачів. — Львів : Академічний експрес, 1999. — 269 с.
• Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. — 1941 р.) : матеріали до біобібліографічного словника / авт.-уклад. Л. В. Гарбар ; відп. ред. Л. А. Дубровіна ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. — К.: НБУВ, 2017. — С. 227—228. http://irbis-nbuv.gov.ua/everlib/item/er-0002146