Мері Ворнок, баронеса Ворнок

Народилася 14 квітня 1924 року[7] в Вінчестері, Англія, і була наймолодшою із семи дітей. Її мати Етель була дочкою успішного банкіра та фінансиста Фелікса Шустера. [8] Батько Арчібальд Едвард Вілсон (1875-1923) був хатнім майстром і викладачем німецької мови в коледжі Вінчестер і помер до її народження. [9] [10] Мати більше не виходила заміж. [11]

Ворнок виховували її мати та няня. Вона ніколи не знала свого старшого брата Малькольма (1907–1969), який мав аутизм. Про нього піклувались в будинку пристарілих, останні дні він провів у лікарні Дорсету. Ще один брат помер дуже молодим. Інший її брат, Дункан Вілсон (1911–1983), був британським дипломатом, який став послом в Радянському Союзі до того, як взяти посаду майстра коледжу Корпус-Крісті в Кембриджі. [12] Коли дівчинці було сім місяців, сім'я переїхала в будинок Келсо, триповерховий вікторіанський будинок, нині музичний центр при коледжі Пітера Саймондса. Мері та її сестру Стефану доглядала в першу чергу сімейна няня. Отримала освіту в школі св. Світуна, Вінчестер, а потім у Польовій школі Пріора в містечку Гілдфорд в Сурреї. [12]

Зазначала, що в дитинстві її бентежила мати, що на вигляд відрізнялася від більшості людей, часто одягаючи довгий розпущений темно-червоний одяг і ходячи з вивернутими ногами. Однак коли дівчині було близько 15 років, вона почала захоплюватися ексцентричністю та незалежним мисленням своєї матері. [11]

У 1949–66 рр. Ворнок була стипендіаткою і викладачкою філософії в коледжі Сент-Х'ю, Оксфорд. [13] Окрім чоловіка Джеффрі Ворнока, тодішнього співробітника коледжу Магдалини, до цього кола в цей період входили філософи Берлін Ісайя, Стюарт Гемпшир, Девід Пірс та Пітер Стросон, а також автори Кінгслі Еміс і Девід Сесіл. Вона брала участь у радіодебатах з філософії, що транслювалися у Третій програмі. Її запросили писати про сучасну етику для серії, опублікованої Oxford University Press, яка привела Ворнок до вивчення Сартра та Екзистенціалізму, в результаті чого було опубліковано три книги між 1963 та 1970 рр.

Вона була науковою співробітницею в Коледжі Леді Маргарет з 1972 по 1976 рік. У 1976 р. Вона опублікувала книгу «Уява» [10] У 1976–84 рр. була старшою науковою співробітницею коледжу Св. Х'ю, а в 1985 році стала почесною співробітницею коледжу. Працювала господинею коледжу Гіртон, Кембридзький 1984–1991. У 1992 році вийшла на пенсію, але продовжувала працювати в громадських комітетах, писати та редагувати книги, зокрема «Використання філософії» (1992), «Уява та час» (1994) та «Керівництво з етики розумної людини» (1998). У 1992 році читала лекції Гіффорда під назвою «Уява та розуміння» в Університеті Глазго. [14] У 2000 році була запрошеною професоркою риторики в Лондонському коледжі Грешем. [15]

Багато писала про етику, екзистенціалізм та філософію розуму. [16]

На початку 1960-х років, ще викладаючи в коледжі Сент-Х'ю, Ворнок зайняла місце в Оксфордширському місцевому управлінні освіти. З 1966 по 1972 р. вона була директоркою Оксфордської середньої школи для дівчат, відмовившись від посади, коли її чоловіка призначили директором Хартфордського коледжу в Оксфорді. [8][10] Наприкінці 1970-х вона видала три книги на тему освіти. У 1980-х і 1990-х роках вона написала колонку до «Освітньої добавки Times», а також брошуру «Університети: пізнаючи наші думки», а в 1985 році прочитала лекцію Річарда Дімблбі на тему «Вчитель навчає себе».

Ворнок була членкинею Незалежного управління мовлення з 1972 по 83 рік. У 1980 році її розглядали на посаду голови Ради керівників BBC.