Мері Сомервілль

Народилася 26 грудня 1780 в місті Джедборо (Скоттіш-Бордерс), у будинку сестри своєї матері, у родині адмірала Вільяма Джорджа Фейрфакса.

У 1804 році одружилася з далеким родичем, російським консулом у Лондоні, капітаном Семюелом Грейгом, сином адмірала С. К. Грейга. Чоловік помер у 1807 році. У шлюбі народила двох синів, один з яких, Воронцов Грейг, став згодом адвокатом і науковцем.[8] Спадщина після смерті чоловіка дала Сомервілль можливість присвятити життя реалізації наукових інтересів.

У 1812 році розпочався її другий шлюб з двоюрідним братом, доктором Вільямом Соммервіллем (1771—1860), інспектором Військово-медичної ради. У цьому шлюбі народила ще четверо дітей. Вільям Соммервілль поділяв і підтримував захоплення дружини наукою, сприяючи її знайомству з провідними науковцями того часу.

Сомервілль була доброю подругою Чарлза Беббіджа, а також наставницею і подругою Ади Лавлейс. Восени 1834 вони з Лавлейс часто відвідували суботні вечірні салони Беббіджа. Син Мері, Грейг Воронцов, познайомив Аду з її чоловіком.[9]

У 1838 році Мері Сомервілль з чоловіком вирушила до Італії, де й провела більшу частину життя.

Мері Сомервилль померла в Неаполі 28 листопада 1872 і похована там же, на Англійському кладовищі.[10]

Через рік після смерті Сомервілль видано автобіографію «Особисті спогади»: записи, зроблені в останні роки життя, що не тільки розкривають подробиці життя й особистості науковиці, але і є свідченнями очевидиця, що описує життя наукової спільноти тих часів.

Талант Мері Сомервілль привернув увагу вчених ще до того, як її роботи здобули широку популярність. Так, зокрема, звернений до неї вислів Пьєр-Симона Лапласа: «Я знаю тільки трьох жінок, які розуміють, про що я говорю. Це Ви, пані Сомервілль, Кароліна Гершель і місис Грейг, про яку мені нічого невідомо» (при цьому Сомервілль була першою і третьою з названих жінок).

На прохання лорда Брума Сомервілль взялася за переклад для «Товариства поширення корисних знань» роботи П.-С. Лапласа «Mécanique Céleste». Їй вдалося подати ідеї, викладені в цій роботі, в доступній широким читацьким колам формі, і публікація цієї книги в 1831 році під назвою «Небесна механіка» відразу зробила Сомервілль знаменитою. Сомервілль так коментувала процес створення цієї книги: «Я переклала роботу Лапласа з мови алгебри на звичайну мову».

Інші твори Сомервілль: «Взаємозв'язок фізичних наук» (1834), «Фізична географія» (1848), «Молекулярна та мікроскопічна наука» (1869). Широка популярність науково-популярних робіт Мері Сомервілль була обумовлена ​​ясним і чітким стилем викладу і потужним ентузіазмом, що пронизує її тексти.

Крім популяризації чужих наукових ідей, Мері Сомервілль належать і власні наукові розробки (наприклад, широко використовувана ідея алгебраїчних змінних).

У 1835 році Сомервілль і Кароліна Гершель стали першими жінками у складі Королівського астрономічного товариства. У тому ж році Мері Сомервілль була призначена урядова пенсія у розмірі 300 фунтів стерлінгів.

У 1869 році Королівське географічне товариство нагородило її медаллю королеви Вікторії.[11]

• На честь Мері Сомервілль названо Сомервілль-коледж в Оксфорді, Somerville House у м. Барнтісленд (Шотландія), де вона жила деякий час, і Somerville House — школу для дівчаток в м. Брисбен (Австралія).
• Один з комітетів шотландського парламенту в Единбурзі названий на честь Сомервілль.
• Термін "scientist " («науковець» / «науковиця») був вперше вжитий в 1834 році Вільямом Уевеллом в огляді книги Сомервілль «Взаємозв'язок фізичних наук».
• Острів Сомервілль (провінція Нунавут , Канада) в протоці Барроу, назвав на честь дослідниці сер Вільям Едуард Паррі в 1819 році, під час першої з чотирьох своїх арктичних експедицій.
• 5771 Сомервілль (1987 ST1) — об'єкт з Головного поясу астероїдів, який виявив і назвав на її честь Е. Боуелл з обсерваторії Лоуелла (Аризона) 21 вересня 1987 року.
• Кратер Сомервілль у східній частині Місяця, розташований на схід від відомого кратера Лангрену, і носив назву Langrenus J, перш ніж Міжнародний астрономічний союз присвоїв йому нове ім'я. Це один з небагатьох місячних кратерів, названих у жіночу честь.

• Айзексон, Волтер (2017). Інноватори: Як група хакерів, геніїв та ґіків здійснила цифрову революцію. Київ: Наш Формат. с. 488. ISBN 978-617-7279-81-4.