Миза Лоона

У писемних джерелах миза Лоона вперше згадана 1506 року під німецькою назвою Kadvel або Kaddel[2]. На той час вона була васальним замком, що належав німецькій родині фон Лоде. Наприкінці XVI — початку XVII століття феодальну споруду зруйнували, а на її місці звели одноповерхову садибу з центральним комином[3]. При цьому нижня частина замкових стін стала фундаментом нової будівлі, ці залишки можна і сьогодні побачити в її підвалі. Точний опис того будинку до нас не дійшов, однак відомо, що перебудова 1785—1786 років надала йому барокових рис з елементами класицизму[4]. Одночасно з мизою змінили свій вигляд і господарські будівлі[5]. Відтоді архітектурний комплекс мизи Лоона не зазнав жодних змін.

Родині фон Лоде миза належала до 1808 року. Саме від родового прізвища перших власників і походять естонські назви як садиби, так і села, в якому вона розташована. Пізніше миза Лоона належала дворянським родинам Штакельберг, Берг, Остен-Сакен, Експарр, Гойнінген-Гюно. 1820 року миза перейшла у власність Ольги фон Гойнінген-Гюно, однак через земельну реформу, проведену у тому ж році, маєток був конфіскований[5]. Відтоді приватних власників він уже не мав. В XXI столітті держава передала мизу національному парку Вільсанді, адміністрація якого облаштувала в садибі інформаційний центр, музей, ресторан і готель.

Ґанок головної будівлі.

Каретник.

Архітектурний ансамбль мизи Лоона включає житловий будинок, парк з під'їзною алеєю[6] та комплекс колишніх господарських споруд, таких як: каретня[7], парковий будинок (будинок садівника)[8], хлів[9], стодоли[10][11] і молочний льох[12][13]. Кожен з цих об'єктів занесений до реєстру культурної спадщини Естонії як окрема пам'ятка.

Головний будинок мизи Лоона — це одноповерхова будівля прямокутної форми з просторою мансардою. Вона зведена з місцевого доломіту на досить високому фундаменті, тому ґанок переднього фасаду оформлений у вигляді двох сходових маршів з балюстрадою. Ґанок творить єдине ціле з під'їзною дорогою, як це характерно для барокового стилю, водночас він має трикутний фронтон, характерний для класицизму[4]. Задній фасад також має окремі входи, однак позбавлений декоративних елементів.

Усі господарські будівлі одноповерхові, за місцевою традицією їх завершують просторі високі горища. У каретнику таке горище навіть має окремий вхід (стаціонарні сходи). Весь архітектурний комплекс мизи був відреставрований в 1997 році, при цьому на всіх будівлях поновили черепичну покрівлю, оштукатурили стіни. Хлів — єдина споруда з натурального каменю, стіни якої не мають сучасного покриття[9]. Слід зазначити, що в жодній з будівель мизи Лоона автентичні інтер'єри не збереглися.

Наразі в головній будівлі мизи працюють готель і ресторан для відвідувачів національного парку. В ній також діє постійна виставка акварелей і сувенірного посуду, виготовленого місцевими художниками. У просторому приміщенні колишнього хліву облаштовано інформаційний центр для туристів, експозиції якого знайомлять з історією природоохоронної справи в Естонії та історією національного парку Вільсанді зокрема. В центрі можна отримати різноманітну довідкову інформацію про туристичні маршрути, розваги і послуги, які пропонують відвідувачам установи. У колишньому парковому будинку тепер розміщено постійну експозицію викопних решток, тому його іноді неофіційно називають «Домом каміння»[13][14]. Ця колекція знайомить із геологічною історією Вільсанді, рідкісними за ступенем збереженості зразками скам'янілостей, серед яких вимерлі мешканці прадавніх морів: строматопори, корали тощо.

Площа парку становить 4 га[6].За спогадами Петера фон Гойнінген-Гюно, парк мизи раніше прикрашали доломітова скульптура лева, павільйон, невеликий басейн, а оточувала огорожа з кам'яних стовпців із дерев'яними перилами у вигляді призахідного сонця. Жоден з цих декоративних елементів до сьогодні не зберігся. Однак в незмінному вигляді дійшли описані ним під'їзна алея, обсаджена кленами, галявина перед будинком і кам'яні огорожі[2] у господарській частині парку[13]. За життя цього власника в парку росло багато плодових дерев, серед яких він згадував яблуні, груші, сливи, вишні, аґрус, смородину, порічки, малину, суниці. Дерева росли і перед фасадом садиби. Прикрашали околиці мизи квітучі кущі і трави: троянди, жасмин, бузок, лілії, тюльпани, нарциси, півонії[5]. Сучасний вигляд парку дещо скромніший: в ньому нема різнобарв'я квітів, дизайн імітує природні насадження, високі дерева перед фасадом вирубані.

Миза Лоона знаходиться у центрі національного парку Вільсанді, який сам по собі вже є туристичною принадою. Крім виставок і музейних експозицій, які вона пропонує відвідувачам, працівники мизи організовують екскурсії різного ступеня складності о будь-якій порі року[5]. Поблизу мизи є й інші цікаві об'єкти — городище (поселення рибалок і мисливців на тюленів), датоване кам'яною добою, підземне кладовище XIII сторіччя, лісовий парк Міку з туристичною стежкою. Від мизи у бік Кійрассааре веде старий портовий шлях[13]. За 5 км від мизи Лоона знаходиться селище Кіхельконна[14] зі старовинною Кіхельконнською церквою, дзвіницею, кладовищем, причому готичну вежу церкви видно з території мизи.