Миколайчук Марія Євгенівна
Миколайчук Марія Євгенівна (уроджена Карп'юк[1]; нар. 8 квітня 1941, с. Витилівка, Кіцманський район, Чернівецька область) — українська співачка, фольклористка, акторка. Народна артистка України. Член Національної Спілки кінематографістів України.
Миколайчук Марія Євгенівна | |
---|---|
| |
Основна інформація | |
Дата народження | 8 квітня 1941 (80 років) |
Місце народження | Витилівка, Кіцманський район, Чернівецька область, Україна |
Національність | українка |
Професія | співачка, акторка, фольклористка |
Колективи | «Золоті ключі» |
Нагороди |
Дружина Івана Миколайчука.
Біографія
Закінчила студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської, працювала акторкою в театрі.
1961 — почала співати в Українському народному хорі імені Г. Верьовки.
29 серпня 1962 — вийшла заміж за Івана Миколайчука.[1]
1970 — отримала квартиру на Березняках.[2]
З початку 1970-х рр. — учасниця фольклорного вокального тріо «Золоті ключі» (з Ніною Матвієнко й Валентиною Ковальською).
У складі тріо знімалась у фільмах і телестрічках: «Пропала грамота», «Дівочі мрії», «Тріо „Золоті ключі“» тощо.
Квартиру Миколайчуків на Березняках любив відвідувати Володимир Івасюк, коли в 1970-х роках бував у Києві. У один із вечорів він дав Марії Євгенівні переписати тексти та ноти буковинських пісень, записаних його вуйком. Лише багато років по тому Марія Миколайчук наспівала й видала ці пісні в збірках «Прощаюсь, ангеле, з тобою» та «Буковино…»[3].
2021 — зіграла роль Ірини Сергіївни у фільмі Романа Балаяна «Ми є. Ми поруч»[4].
Фільмографія
- 1968 — «Розвідники» — регулювальниця
- 1970 — «Білий птах з чорною ознакою» — епізод
- 1972 — «Пропала грамота» — епізод
- 2021 — «Ми є. Ми поруч» — Ірина Сергіївна, жінка з кліткою
Дискографія (народні пісні)
Примітки
- Валентина Ковальська. «Про мене ще ніхто не писав». Марія Миколайчук // Сайт Ін-ту українознавства. Архів оригіналу за 17 травня 2014. Процитовано 25 травня 2011.
- Марія Миколайчук: «Бачу — якесь дівча стало біля могили на коліна й молиться» // Газета по-українськи, № 27, 9.12.2005
- П. М. Нечаєва. Наш камертон - Володимир Івасюк : спогади. — Чернівці : Букрек, 2016. — С. 26-27. — 500 прим. — ISBN 978-966-399-821-3.
- Новітнє українське поетичне кіно від Романа Балаяна
- Марія Миколайчук — Прощаюсь, Ангеле, з тобою
- Марія Миколайчук. Буковино…
- Марія Миколайчук. Ой, червона калиночко. Золота колекція
Посилання
- Миколайчук Марія Євгенівна // Українська музична енциклопедія. Т. 3: [Л – М] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2011. — С. 389.
- Валентина Ковальська. «Про мене ще ніхто не писав». Марія Миколайчук // Сайт Ін-ту українознавства
- Марія Миколайчук: «Бачу — якесь дівча стало біля могили на коліна й молиться» // Газета по-українськи, № 27, 9.12.2005
- Інга Чередниченко. Марічка Миколайчук: «Коли Іван хворів, я не могла виступати… Відчувала, що пісня рветься назовні, а виходу — немає» // Дзеркало тижня, № 6, 18.02.2006[недоступне посилання з липня 2019]
- Христина Гнатик-Боднар. Моя місія на цьому світі — співати // Львівська газета, 29.03.2007
- Сергій Лащенко. Зорі не повинні згасати // Кримська світлиця, № 31, 3.08.2007
- Аліна Стрижак. «Буковино…» (інтерв'ю) // Україна молода
- Надія Макушинська. Молодий голос Миколайчука повернувся до Чернівців // Молодий буковинець
- 25 років кохання… // Телепрограма «Відкрита зона»