Милан Райлич

З 1933 року грав у складі футбольного клубу «Славія» (Сараєво), що виступав у вищому дивізіоні чемпіонату Югославії. Був одним найрезультативніших гравців команди. В 1936 році став срібним призером першості. Того року команди були поділені на п'ять груп, переможці яких виходили у фінальний турнір, де мало виступати 8 команд. «Славія» попередньо не вийшла у фінальний турнір, посівши третє місце у групі[2]. Через суперечності між клубами фінальний турнір не був проведений. Ряд сильних команд відмовились грати. Організатори вирішили розіграти титул чемпіона між клубами, що залишились за кубковою системою. У підсумку «Славія» дісталась фіналу, де поступилась команді БСК — 0:0, 0:1[2]. На рахунку Райлича усі 8 матчів у кубковому турнірі і 6 забитих голів[3].

Фіналіст Зимового кубка 1939 року — передвісника кубка Югославії. Турнір проводився взимку 1938—1939 років. «Славія» перемогла загребські ХАШК (0:1, 3:0, два голи забив Райлич) і «Конкордію» (2:2, 2:0, Милан забив два голи у першому матчі), а також пройшла в півфіналі «Граджянські» завдяки технічній перемозі[4]. Фінальні матчі проти «Югославії» були зіграні через рік у січні 1940 року і принесли перемогу команді з Белграду — (1:5, 0:0, Єдиний гол своєї команди забив Райлич).[4].

Ще раз став призером чемпіонату Югославії у сезоні 1939–1940. 20 найсильніших команд були поділені на дві групи — сербську і хорватсько-словенську. «Славія» стала третьою у сербській лізі, а потім також посіла третє місце і у фінальному турнірі для шести команд[5]. На рахунку Милана 6 матчів у фінальному турнірі[6].

Завдяки третьому місцю у чемпіонаті, «Славія» отримала можливість виступити у престижному центральноєвропейському Кубку Мітропи 1940, у якому того року брали участь лише клуби з Угорщини, Югославії і Румунії, через початок Другої світової війни. У чвертьфіналі «Славія» зустрічалась з сильним угорським «Ференцварошем». Домашній матч у Сараєво викликав величезний ажіотаж серед уболівальників. «Славія» сенсаційно перемогла з рахунком 3:0, завдяки двом голам Милана Райлича і голу Бранко Шаліпура[7]. У матчі-відповіді лідер «Ференцвароша» Дьордь Шароші, який не грав у першій грі, забив 4 голи, а його команда перемогла з рахунком 11:1 і вийшла у півфінал[8].

В 1940 році зіграв у складі національної збірної Югославії у матчі за кубок Дуная проти Румінії[9]. Також у 1938—1940 роках зіграв 2 матчі у складі збірної Югославія-Б[10].

Сезон 1940-41 грав у складі «Славії» в чемпіонаті Сербії[11]. Загалом у складі клубу «Славія» зіграв понад 150 матчів і забив 65 голів[10].

У воєнні часи грав у сербських клубах, зокрема, «Югославії»[12][13] і «Слозі» з 1943 року[14].

Пізніше виступав у команді «Желєзнічар» (Сараєво) у 1945—1947 роках, де був граючим тренером клубу[15]. Зіграв у чемпіонаті 18 матчів і забив 5 голів[10].

В 1945 році брав участь у складі збірної республіки Боснія і Герцеговина у першому післявоєнному чемпіонаті Югославії. Боснія і Герцеговина з рахунком 1:6 програла Хорватії[16].

В 1947—1949 роках грав за клуб «Сараєво», у складі якого провів 18 матчів у чемпіонаті і забив 11 голів[10]. З 1949 по 1952 рік був граючим тренером клубу «Слога» (Кралево).

10 травня 1925 року помер у місті Кралево у віці 36 років.

Ще до розпаду Югославії в місті Кралево проводився регулярний «Меморіальний турнір Мілана Райлича», участь у якому брали колишні клуби гравця «Желєзнічар», «Сараєво» і «Слога».