Милєнко Крстулович

В 1931 році дебютував у складі клубу «Хайдук» (Спліт)[2]. Грав у команді до 1935 року, будучи дублером Бартула Чулича. Двічі з командою завойовував срібні медалі чемпіонату в 1932 (зіграв 2 матчі у кваліфікації)[3] і 1933 (зіграв 1 матч)[4] роках.

В 1935 році пішов до армії. Служив поблизу міста Сараєво[5]. Після служби працював на тютюновій фабриці і незабаром одружився[5]. Паралельно грав у складі футбольного клубу «Славія» (Сараєво), що виступав у вищому дивізіоні чемпіонату Югославії. В 1936 році став срібним призером першості. Того року команди були поділені на п'ять груп, переможці яких виходили у фінальний турнір, де мало виступати 8 команд. «Славія» попередньо не вийшла у фінальний турнір, посівши третє місце у групі[6]. Через суперечності між клубами фінальний турнір не був проведений. Ряд сильних команд відмовились грати. Організатори вирішили розіграти титул чемпіона за кубковою системою між клубами, що залишились. У підсумку «Славія» дісталась фіналу, де поступилась команді БСК — 0:0, 0:1[6]. На рахунку Крстуловича 7 матчів у кубковому турнірі[7].

Фіналіст Зимового кубка 1939 року — передвісника кубка Югославії. Турнір проводився взимку 1938—1939 років. «Славія» перемогла загребські ХАШК (0:1, 3:0) і «Конкордію» (2:2, 2:0), а також пройшла в півфіналі «Граджянські» завдяки технічній перемозі[8]. Фінальні матчі проти «Югославії» були зіграні через рік у січні 1940 року і принесли перемогу команді з Белграду — (1:5, 0:0). Крстулович зіграв у всіх шести матчах турніру[8].

Ще раз став призером чемпіонату Югославії у сезоні 1939–1940. 20 найсильніших команд були поділені на дві групи — сербську і хорватсько-словенську. «Славія» стала третьою у сербській лізі, а потім також посіла третє місце і у фінальному турнірі для шести команд[9]. На рахунку Милєнко 10 матчів у фінальному турнірі[10].

Завдяки третьому місцю у чемпіонаті, «Славія» отримала можливість виступити у престижному центральноєвропейському Кубку Мітропи 1940, у якому того року брали участь лише клуби з Угорщини, Югославії і Румунії, через початок Другої світової війни. У чвертьфіналі «Славія» зустрічалась з сильним угорським «Ференцварошем». В домашньому матчі команда з Сараєво сенсаційно перемогла з рахунком 3:0, завдяки двом голам найбільш відомого футболіста клубу Милана Райлича і голу Бранко Шаліпура[11]. У матчі-відповіді лідер «Ференцвароша» Дьордь Шароші, який не грав у першій грі, забив 4 голи, а його команда перемогла з рахунком 11:1 і вийшла у півфінал[12].

У 1940 році повернувся до складу «Хайдука». Став чемпіоном Хорватії 1941 року, зігравши 12 матчів турніру з 18 можливих[13]. Грав у команді до 1945 року, хоча після 1941 року клуб проводив небагато матчів. Загалом у складі «Хайдука» зіграв за два періоди 77 матчів, з яких 21 у чемпіонаті, 6 у кубку і 50 у товариських матчах і інших турнірах[2].

В 1950-х роках був членом правління «Хайдука»[5].

• Срібний призер чемпіонату Югославії: (3): «Хайдук»: 1932, 1933: «Славія»: 1936
• Бронзовий призер чемпіонату Югославії: (1): «Славія»: 1940
• Фіналіст Зимового кубка Югославії: (1): «Славія»: 1939
• Чемпіон Хорватії: (1): «Хайдук»: 1941

• Профіль (угор.). magyarfutball.hu. Процитовано 9 січня 2020.
• Статистика виступів у чемпіонаті Югославії (серб.)