Мовна стійкість
Мовна стійкість — намір та поведінка особистості[1] чи групи людей[2], спрямовані на послідовне, непохитне користування в щоденному спілкуванні певною мовою чи мовними засобами, незалежно від мови співрозмовника.[3]
Сучасне розуміння
Одним із найперших це поняття досліджував український соціолінгвіст Орест Ткаченко, доповнивши ним поняття «мовної стабільності» (англ. language stability), що характеризує стан мови.[1] За його словами:
 |
Втративши свою мовну стабільність, народ завдяки мовній стійкості може поступово повернути й свою мовну стабільність, навіть зміцнити її. Втративши мовну стабільність і не маючи або не виробивши мовної стійкості, народ може втратити навіть найстабільнішу і найвпливовішу, найпоширенішу свого часу у світі мову, про що свідчать долі таких колись поширених світових мов, як давньоєгипетська, шумерська, аккадська (ассиро-вавилонська), хетська, що стали мертвими і тепер відомі лише з пам'яток.[4] |
 |
На думку Ореста Ткаченка, головні джерела, що живлять мовну стійкість:[4]
- національна традиція,
- національна свідомість та солідарність,
- національна культура,
- національний мир і співробітництво з іншими народами.
Стійкість до вживання української мови називають українськомовною стійкістю.[3]
Стан мовної стійкості в Україні
Деякі дослідження виявляють занизький рівень мовної стійкості українців порівняно з російським населенням України, що, відповідно, загрожує українській мові зникненням.
Так, за розвідкою Тетяни Бурди (1999), 83,2 % молодих українців Києва[5] при звертанні до них українською також відповідають українською. Але при звертанні до них російською мовою 90,6 % респондентів-українців переходить на російську. У той же час, росіян в Україні характеризує висока мовна стійкість: вони переважно відповідають російською і коли до них звертаються російською (98,2 %), і у відповідь на звертання українською (95,3 %).[2]
Мовна стійкість у художній літературі
Один з ранніх прикладів українськомовної стійкості знаходимо у поемі Тараса Шевченка «Сон»:
- Штовхаюсь я; аж землячок,
- Спасибі, признався,
- З циновими ґудзиками:
- «Де ты здесь узялся?»
- «З України». — «Так як же ти
- Й говорить не вмієш
- По-здешнему?» — «Ба ні, — кажу, —
- Говорить умію,
- Та не хочу». — «Экой чудак! …» [6]
Примітки
- Гуменюк Т. І. До питання про мовну стійкість в Україні — 2011.
- Лариса Масенко. Мовна поведінка особистости у ситуації білінгвізму. Поняття мовної стійкости // Часопис «Ї», № 35 — 2004.
- Тетяна Симоненко. Стимулювання студентів до українськомовної стійкості Архівовано 13 квітня 2009 у Wayback Machine. // Українська мова і література в школі. — 2004. — № 1
- Орест Ткаченко. Проблема мовної стійкості та її джерела // Людина і політика, № 2 (8), 2000.
- Олег Медведєв. Мовна евтаназія // Дзеркало тижня, № 35, 25.09.2010.
- Тарас Шевченко. Сон (комедія) — 08.07.1844.
Посилання
- Каленська А. Бути собою: мовна стійкість дає людям змогу формувати середовище, а не залежати від нього — Український тиждень, 24.04.2012.
- Мовна стійкість як ключова риса національно мовної особистості. Федорівський центр професійної освіти. Процитовано 28 травня 2020.
- Сергій Стуканов (11 січня 2013). Про мовну стійкість та комплекс меншовартості. Дзеркало тижня.
Література
- Ткаченко О. Б. Проблема мовної стійкості та її джерел // Мовознавство. — 1990. — № 4. — С. 3–10
- Ткаченко О. Б. До проблеми мовної стійкості (питання внутрішніх перешкод) // Мовознавство. — 1991. — № 2. — С. 14-18.
- Масенко Л. Т. Мовна стійкість і мовна стабільність // Наукові записки НаУКМА. — 2002. — Т. 20: Філологічні науки. — С. 11-14.
- Ткаченко О. Б. Українська мова і мовне життя світу. — К.: Спалах, 2004. — 272 с.
- Гуменюк Т. І. До питання про мовну стійкість в Україні // Магістеріум. — Вип. 43: Мовознавчі студії. — 2011. — С. 17-20.
- Селігей П. О. Мовна свідомість: Структура, типологія, виховання. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2012. — 120 с.
- Селігей П. О. Нездійснені мовні прогнози: уроки дає історія // Мовознавство. — 2020. — № 4. — С. 3‒23.