Могучов Леонід Борисович

Леоні́д Бори́сович Могучо́в (24 квітня 1925, Чернігів 8 травня 2014, там само) український художник-графіст.

Леонід Борисович Могучов
Народження 24 квітня 1925(1925-04-24)
Чернігів, УРСР, СРСР
Смерть 8 травня 2014(2014-05-08) (89 років)
 
Країна  СРСР
 Україна
Жанр графіка, акварель
Діяльність художник
Нагороди
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Біографія

Леонід Могучов народився 24 квітня 1925 року в багатодітній родині технічних працівників Чернігівського драматичного театру[1], де був десятою дитиною[2]. За національністю українець[3].

Здібності Леоніда до малювання помітили рано. Батьки віддали хлопчика на навчання до театрального художника Василя Бєляєва[1]. З дитячих років майбутній художник почав робити замальовки, основною темою яких стало рідне місто, його архітектура. Брав активну участь у міських мистецьких виставках[1]. Пізніше його творчим наставником став живописець Микола Глущенко[4].

Його батько, Борис Могучов, а також чотири старших брати загинули на фронті, сестра померла в Казахстані від поранень[2]. Сам Леонід став свідком бомбардування Чернігова[1]. Після звільнення міста юнак, якому саме виповнилося 18 років, 1 вересня 1943 року[3] вступив до лав Червоної армії[2].

У складі 2-го Лунинецького Червонопрапорного полку морської піхоти молодший сержант[3] Могучов як сапер брав участь у боях на 1-му Білоруському, Українському і Прибалтійському фронтах[5]. Визволяв Україну, Білорусь, Прибалтику, Польщу, форсував Дніпро[2]. Дістав тяжке поранення та контузію[2]. Кінець війни зустрів під Кенігсбергом. Після цього Могучова відправили служити на флот: на тральщику морських мін він брав участь у розмінуванні островів Фінської затоки[6].

Нагороджений бойовими орденами та медалями, зокрема орденом Вітчизняної війни II ступеня[7], медаллю «За відвагу»[3], медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»[8] та орденом «За мужність»[6]. Під час бойових дій не полишав малювання.

Демобілізований у 1949 році[1]. 1951 року закінчив Центральну військово-морську школу в місті Хімки. В 1953 році Леонід Могучов закінчив перший курс Одеського художнього училища, але через матеріальну скруту полишив навчання і повернувся до Чернігова[1]. Очолив морський клуб ДТСААФ, вів секцію вітрильників[1]. Займався художнім оформленням, протягом 18 років керував образотворчою студією при Чернігівському будинку піонерів та школярів[1].

В 1953 році відбулася перша виставка робіт художника[4]. С того часу, подорожуючи Україною, Леонід Могучов створив сотні замальовок місцевих архітектурних пам'яток, чимало з яких не збереглося до наших днів.

У 1993—1994 роках Могучов із циклом своїх робіт «Духовна спадщина України» відвідав Канаду, де під патронатом Посольства України в Канаді, Української православної церкви Київського патріархату, Українського товариства охорони пам'яток історії та культури у 22 найбільших містах відбулося 44 його персональні виставки[4]. Пожертви, отримані з виставок, пішли на реставрацію храмів Параскеви П'ятниці та Михаїла і Федора. Художника було прийнято почесним членом Асоціації художників-акварелістів Канади та США[4].

Залишок життя провів у рідному місті, у невеличкій квартирі, що перебувала в аварійному стані[2]. В 2007 році померла дочка художника[9], а в 2008 під час нападу на нього власного п'яного сина Могучов був змушений вдатися до самооборони, щоб захистити паралізовану дружину[10]. Наступного року художника було амністовано[10].

Помер у 2014 році. У квітні 2015 року до 90-ліття з дня народження митця була відкрита виставка «Заповіт Леоніда Могучова»[11].

Творчий доробок

Леонід Могучов є автором більш ніж 8500 малюнків та ескізів архітектурних пам'яток: церков, маєтків, вітряків, фортець[2]. Значна частина цих споруд нині втрачена, і за ескізами художника деякі з них були відновленні[2]. Картини митця зберігаються в Чернігівському обласному художньому музеї, в музеях України, приватних колекціях Канади, США та Великої Британії[4].

Провідне місце в творчості художника займає Чернігів. Він відобразив місто у довоєнний, окупаційний та післявоєнний період, завдяки чому можна вивчати його історію[12].

20 червня 1992 року Українська православна церква Київського патріархату і Українське товариство охорони пам'яток історії та культури заснували благодійний фонд Л. Б. Могучова для збереження та реставрації пам'яток церковного зодчества та народної архітектури України. Пожертви, зібрані фондом у Канаді, були направлені на реконструкцію чернігівських храмів[4].

Свої роботи Леонід Борисович не продавав, а лише дарував; багато з них нині зберігаються в чернігівських музеях, бібліотеках та школах. Всього за роки творчості було організовано більше сотні виставок робіт художника[6].

Примітки

  1. Орєхович Олексій (2 лютого 2015). Шляхами Леоніда Могучова. Товариство «Чернігівське земляцтво» в Києві. Процитовано 30 січня 2016.
  2. Мастєрова Валентина (27 грудня 2007). Той, що все життя малює церкви. Релігійно-інформаційна служба України. Процитовано 30 січня 2016.
  3. Могучев Леонид Борисович — Медаль «За отвагу» (російською). Подвиг народа. 13 жовтня 1944. Процитовано 30 січня 2016.
  4. У бібліотеці Короленка згадали художника Могучова. Високий вал. 23 квітня 2015. Процитовано 30 січня 2016.
  5. Могучов Леонід Борисович. Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка. Процитовано 30 січня 2016.
  6. Кудіна Вікторія (9 жовтня 2007). Могучев Леонид Борисович — известный художник-акварелист. www.gorod.cn.ua (російською). Процитовано 30 січня 2016.
  7. Могучев Леонид Борисович — Орден Отечественной войны II степени (російською). Подвиг народа. 6 квітня 1985. Процитовано 30 січня 2016.
  8. Могучев Леонид Борисович — Медаль «За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941–1945 гг.» (російською). Подвиг народа. 25 квітня 1946. Процитовано 30 січня 2016.
  9. Димич Андрій. Кошмар на Межевой. Сын известного художника устроил дома кровавую битву // Гарт : тижневик.  2008. № 39 (вересень).
  10. Ясенчук Олександр. Художник не потрапив за ґрати // Сіверщина : газета.  2009. — Квітень.
  11. Живописное «Завещание Леонида Могучева» демонстрируется в Чернигове. www.0462.ua (російською). 3 мая 2007. Процитовано 30 січня 2016.
  12. Єлісєєва Марта. Навколишній світ очима Леоніда Могучова // Чернігівські відомості : газета.  2015. № 17 (1258) (квітень). С. 20.

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.