Мойєро

Мойєро
Річка Мойєро на мапі басейну Хатанги
68°44′15″ пн. ш. 103°37′55″ сх. д.
Витік поблизу озера Холю
схили висоти 637 м [1][2]
• координати 66°56′00″ пн. ш. 102°29′35″ сх. д.
• висота, м 550 м [1][2]
Гирло Котуй (612 км від гирла Котуя та 839 км від гирла Хатанги) [1]
на півн. сх. від озера Есей
• координати 68°44′15″ пн. ш. 103°37′56″ сх. д.
• висота, м 154 м [3]
Похил, м/км 0,48 м/км
Басейн Котуй → Хатанга → Хатангська затока → море Лаптєвих
Країни:  Росія
Красноярський край
Регіон Красноярський край[4]
Довжина 825 км[5]
Площа басейну: 30 900 км²[5]
Ідентифікатори і посилання
код ДВР Росії 17040200112117600012181
GeoNames 2019748

Мо́йєро (рос. Мо́йеро) — річка у Східному Сибіру, на Крайній Півночі Росії, протікає по території Евенкійського району Красноярського краю. Права притока річки Котуя. Належить до водного басейну моря Лаптєвих.

Географія

Річка бере свій початок за 25 км на північний захід від озера Холю, на західних схилах висоти 637 м, в рівнинній заболоченій місцевості, тече в зоні тайги, по Середньосибірському плоскогір'ю. У верхів'ях Мойєро тече на південь, перетинає полярне коло, плавно завертає на схід, а далі на північ і знову перетинає полярне коло. В середній течії тече весь час на північ; на цій ділянці зустрічаються пороги, найбільший із них — поріг Мугдекен. В нижній течії, близько половини шляху тече на північ — північний схід, а далі круто завертає на захід і впадає в річку Котуй із правого берега, за 25 км на північний схід від озера Есей. В середині і пониззі течія річки швидка, в пониззі зустрічаються перекати.

Довжина річки — 825 км, площа басейну — 30900 км².

Береги річки незаселені. Іноді зустрічаються споруди для тимчасового проживання мисливців — зимники. На лівому березі Річки Котуй, навпроти гирла Мойєро — закинуте селище геологів.

Гідрологія

Живлення річки змішане, з переважанням снігового. Швидкість течії — 0,7-1,0 м/с в в середині та пониззі, 0,4-0,5 м/с — у верхів'ї. В нижній течії ширина русла від 50 до 130 м, при глибинах від 1,2 до 3 м, в середній — від 50 до 160, при глибинах від 1,4 до 1,8 м, у верхів'ї — до 75 м, при глибинах до 2 м.[6]

Замерзає в кінці вересня — початку жовтня, розкривається в кінці травня — початку червня.

Притоки

Річка Мойєро приймає близько восьми десятків приток, довжиною 10 км і більше. Найбільших із них, довжиною понад 50 км і більше — 11, із них понад 100 км — 5 (від витоку до гирла):[5][7]

Назва притоки Довжина,
(км)		 Площа водозбірного басейну,
(км²)		 Відстань від гирла Мойєро,
(км)		 Витрата води,
(м³/с)
ліві
→ Гондакан57433740
← Хойро59423635
→ Хамнгангда51546576
→ Мугамгу1181 050427
→ Делінгдекон87973395
← Янггада1081 330356
← Мойерокан1465 860330
→ Делінгне731 050222
→ Мойерокан1311 350154
← Тогой-Юрех1231 710109
→ Биллеех8236628

Див. також

Примітки
  1. Річка Мойєро на Kosmosnimki.ru. витік, гирло
  2. Аркуш карти Q-48-VII,VIII р. Мойеро. Масштаб: 1 : 200 000. Стан місцевості на 1979 р. Видання 1986 р. (рос.) Квадрат: 24х88
  3. Аркуш карти R-48-XXV,XXVI база Тукулан. Масштаб: 1 : 200 000. Видання 1986 р. (рос.) Квадрат: 28х44
  4. GEOnet Names Server — 2018.
  5. Річка Мойєро / Державний водний реєстр Російської Федерації. Постанова Уряду РФ № 253 від 28 квітня 2007 року. (рос.)
  6. Maps for the world / Карти всього світу Архівовано 15 березня 2015 у Wayback Machine. (рос.)
  7. Валидатор водных объектов: Мойеро. Архівовано 21 грудня 2014 у Wayback Machine. Процитовано: 2013-07-15 (рос.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.